Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/568/20
Провадження № 2-з/376/11/2020
"12" березня 2020 р.
Суддя Сквирського районного суду Київської області Віговський С.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_2 , -
До Сквирського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_2 , в якій заявник просить суд накласти арешт на наступне нерухоме майно, що на даний час належить ОСОБА_2 , а саме:
- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,40 кв.м., житловою площею 33,90 кв.м.;
- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 34,30 кв.м., житловою площею 17,70 кв.м.
Заява обґрунтована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 30 липня 2013 року ним була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_3 та за договором купівлі-продажу від 10 вересня 2015 року квартира за адресою: АДРЕСА_4 .
На даний час йому стало відомо про існування ухвали Сквирського районного суду Київської області від 20 листопада 2019 року відповідно до якої за ОСОБА_2 (його колишньою дружиною) було визнано право власності на вказане вище нерухоме майно. Вказана ухвала є по суті мировою угодою між ним та ОСОБА_2 , проте як стверджує відповідач, ніяких угод, домовленостей з останньою не укладав, а тим паче заяв про відмову від нерухомого майна не писав. Окрім того, заявнику стало відомо про те, що вказані квартири ОСОБА_2 зареєструвала у встановленому законом порядку і має намір їх продати чи здати в оренду.
Оскільки, невжиття заходів забезпечення позову, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, на думку позивача, необхідно накласти арешт на вищезгадане нерухоме майно, а відтак звернутися до суду із вказаною заявою для збезпечення своїх майнових прав і інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Суд, вивчивши матеріали зазначеної вище заяви та доданих до неї матеріалів вважає за необхідне заяву про забезпечення позову залишити без задоволення, зважаючи на наступне.
Забезпечення позову в цивільному процесі є одним із інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав та завданням цивільного судочинства, яким за статтею 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
Згідно зі статтею 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Одним із видів забезпечення позову є накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо таке буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля перешкодження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що вживаючи заходи забезпечення позову, необхідно враховувати роз'яснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".
А як роз'яснено в п. 4 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
За змістом ст.151 ЦПК України забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову обов'язково зазначаються: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто обґрунтування, чому невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду і як саме, вид забезпечення позову, який належить застосовувати, з обґрунтуванням його необхідності, тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який на думку заявника, є найбільш адекватним, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто повинні бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, бути співмірними заявленим вимогам, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Зважаючи на вищевикладені обставини, суд вважає, що обгрунтовані підстави вжиття заходів забезпечення позову до виконання рішення суду, шляхом накладення арешту на вищезазначені об'єкти нерухомого майна, що на даний час належить на праві власності ОСОБА_2 згідно відомостям, які містяться в матеріалах справи відсутні, оскільки зі змісту заяви неможливо встановити факт потенційного спору про право цивільне, заявник не вказує з яким саме позовом він звернеться до суду, та які саме вимоги будуть ним пред'явлені. Окрім того, із цієї заяви вбачається, що прохання по забезпеченню позову по суті цієї заяви стосуються зупиненню, перешкоди виконання судового рішення суду, що з огляду на викладені обставини є необґрунтованим.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 149 - 154 Цивільного процесуального кодексу України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Сквирський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: С. І. Віговський