Справа №127/31084/19
Провадження №1-кп/127/979/19
02 липня 2020 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в місті Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.09.2019 р. за № 12019020010001868, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Гнівань Тиврівського району Вінницької області, громадянина України, освіта вища, не працюючого, не одруженого,проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 369 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 , маючи умисел на надання неправомірної вигоди службовій особі, переслідуючи мету уникнення відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), 02.09.2019 р. біля 15.30 год., перебуваючи у приміщенні комунального закладу «Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія» за адресою: вул. Пирогова, 109-В в м. Вінниці, неодноразово висловив пропозиції службовій особі - інспектору взводу № 1 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ОСОБА_6 про надання неправомірної вигоди за його ( ОСОБА_5 ) непритягнення до адміністративної відповідальності за наступних обставин.
Зокрема, інспектором роти № 1 взводу № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ОСОБА_6 та поліцейським роти № 1 взводу № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ОСОБА_7 , які згідно з пунктом 2 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) є службовими особами та посади яких відповідно до пункту 3 частини першої статті 6 Закону України «Про державну службу» відносяться до посад категорії «В», відповідно до дислокації сил та засобів роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області в складі автопатруля «Юнкер-108» на службовому автомобілі марки Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснювали патрулювання по маршруту патрулювання у м. Вінниці.
В ході патрулювання 02.09.2019 р. о 15.18 год. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по вул. Хмельницьке шосе в м. Вінниці неподалік будинку № 4 на підставі статей 31, 35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинено автомобіль марки Opel, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , який допустив порушення правил дорожнього руху.
У ході спілкування з ОСОБА_5 працівниками поліції було виявлено в останнього ознаки наркотичного сп'яніння. В подальшому водієві ОСОБА_5 було запропоновано на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 р. «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» пройти огляд на стан сп'яніння у лікаря-нарколога у комунальному закладі «Вінницькій обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія», на що ОСОБА_5 погодився.
В подальшому, перебуваючи у приміщенні комунального закладу «Вінницькій обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія» за наведеною вище адресою, 02.09.2019 р. о 15.30 год. у момент проходження огляду ОСОБА_5 , перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, усвідомлюючи, що працівник поліції є службовою особою, яка згідно зі статтею 222 КпАП уповноважена на розгляд справи за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КпАП, та накладення стягнення шляхом винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КпАП, розуміючи незаконність своїх дій та достовірно знаючи про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди службовій особі, не звертаючи уваги на попередження ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за висловлення пропозиції та надання неправомірної вигоди службовій особі, в ході розмови, неодноразово підвищуючи суму неправомірної вигоди, запропонував працівнику поліції грошові кошти в сумі 1000 грн., 2000 грн. та 3000 грн. Таким чином ОСОБА_5 висловив пропозицію про надання неправомірної вигоди з метою уникнення відповідальності та не винесення відносно нього постанови про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КпАП, та не складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КпАП.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, від дачі будь-яких показань на підставі статті 63 Конституції України відмовився. Однак після дослідження письмових доказів, наданих стороною обвинувачення, змінив свою правову позицію, повідомив, що винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнає, зазначив, що вчинив інкримінований йому злочин за обставин, викладених у обвинувальному акті.
Зокрема, будучи допитаним у судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_5 пояснив, що дати не пам'ятає, він їхав по вул. Хмельницьке шосе в м. Вінниці та був зупинений працівниками поліції, оскільки не був прищебнутий паском безпеки. Працівники поліції запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння. В ході проходження такого огляду він злякався і запропонував поліцейському проїхати з ним, щоб він передав їм гроші в сумі 5 тис. грн., щоб відносно нього не складали протокол. Працівники поліції попереджали, що така пропозиція незаконна, але він декілька разів повторив її.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_8 їхав не прищебнутим, тому він зупинив керований обвинуваченим автомобіль і під час розмови з обвинуваченим виявив у того ознаки наркотичного сп'яніння, тому запропонував ОСОБА_9 пред'явити документи і пройти огляд у «Соціотерапії». ОСОБА_10 повідомив, що посвідчення водія в нього немає, оскільки вони вилучені за вчинення правопорушення. У «Соціотерапії» лікар провів зовнішній огляд і запропонував здати біологічні зразки для аналізу. Біля вбиральні ОСОБА_8 запропонував йому хабар, тому він попередив ОСОБА_11 , що за пропозицію хабара може настати кримінальна відповідальність. Спочатку ОСОБА_10 пропонував 1 тис. грн., потім - 2 тис. грн., а в подальшому - 3 тис. грн., тому він викликав слідчо-оперативну групу.
Прокурором при встановленні порядку дослідження доказів було заявлене клопотання про здійснення виклику з метою допиту в судовому засіданні свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_7 . Протягом тривалого часу зазначені свідки на судові виклики в судові засідання не з'являлись, тому за клопотанням сторони захисту судом було змінено порядок дослідження доказів: здійснено допит обвинуваченого ОСОБА_5 . Після допиту обвинуваченого ОСОБА_5 прокурор від здійснення допиту в судовому засіданні зазначених свідків відмовився, така відмова була підтримана стороною захисту. Про наслідки відмови від допиту свідків у судовому засіданні стороні обвинувачення та стороні захисту роз'яснено і такі наслідки їм - неможливість посилання на показання свідків, які не були допитані в судовому засіданні, в якості доказу обставин, що є предметом судового дослідження, - зрозумілі. Тому, судом відповідно до приписів частини першої, другої та шостої статті 22, частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) досліджено лише ті докази, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження. Отже, згідно з наведеними вище приписами за клопотанням сторони обвинувачення в судовому засіданні, окрім показань обвинуваченого та свідка ОСОБА_6 , досліджено наступні докази:
-протокол огляду місця події від 02.09.2019 р., відповідно до якого на території КП «Вінницький обласний наркологічний диспансер» за адресою: вул. Пирогова. 109-В в м. Вінниці інспектор УПП у Вінницькій області ОСОБА_6 в присутності ОСОБА_5 розповів, яким чином ОСОБА_5 пропонував неправомірну вигоду;
-копію постанови інспектора взводу № 1 роти № 4 БУПП у Вінницькій області ОСОБА_6 від 02.09.2019 р., згідно з якою ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною п'ятою статті 121 КпАП, оскільки останній 02.09.2019 р. о 15.18 год. по вул. Хмельницьке шосе в м. Вінниці керував транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, був не прищебнутий ременем безпеки;
-копію постанови поліцейського взводу № 1 роти № 4 БУПП у Вінницькій області ОСОБА_7 від 02.09.2019 р., відповідно до якої ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною четвертою статті 126 КпАП, оскільки останній 02.09.2019 р. о 15.18 год. по вул. Хмельницьке шосе в м. Вінниці біля будинку № 4 керував автомобілем Opel, державний номерний знак НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом.
Аналізуючи показання обвинуваченого ОСОБА_5 , свідка ОСОБА_6 , надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_5 був зупинений працівниками поліції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв'язку з порушенням правил дорожнього руху. Зокрема, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_5 не був прищебнутим ременем безпеки, тому ним було зупинено керований ОСОБА_5 автомобіль. Також свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив, що в ході здійснення перевірки було встановлено, що ОСОБА_5 здійснював керування автомобілем, будучи позбавленим такого права. Зазначені показання свідка ОСОБА_6 узгоджуються з наданими суду копіями постанов від 02.09.2019 р. про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною п'ятою статті 121 та частиною четвертою статті 126 КпАП. Крім того, наведені вище показання свідка ОСОБА_6 були підтверджені й обвинуваченим ОСОБА_5 , який надав чіткі та послідовні показання з цього приводу.
Суд враховує, що свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні також повідомив, що в ході спілкування з ОСОБА_5 у останнього було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння, тому він запропонував обвинуваченому пройти відповідний огляд у наркологічному диспансері. Об'єктивних даних, які б підтверджували зазначені обставини, суду надано не було, однак обвинувачений ОСОБА_5 зазначені обставини в судовому засіданні не заперечував.
В судовому засіданні також встановлено, що під час перебування у медичному закладі з метою проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_6 неправомірну вигоду з метою уникнення відповідальності за здійснення керування транспортним засобом без застосування засобів пасивної безпеки - ременя безпеки, - керування транспортним засобом без посвідчення водія, будучи позбавленим такого права, а також за невжиття працівником поліції - ОСОБА_6 - заходів, спрямованих на складання протоколу про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння. Зазначені обставини підтверджуються чіткими та послідовними показаннями свідка ОСОБА_6 , які узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_5 .
Також на підтвердження зазначених вище обставин стороною обвинувачення надано суду протокол огляду місця події від 02.09.2019 р. Із зазначеного протоколу випливає, що слідчим фактично здійснено опитування ОСОБА_6 щодо обставин пропонування ОСОБА_5 неправомірної вигоди.
Згідно з частиною першою статті 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З наданих суду матеріалів випливає, що зазначену процесуальну дію було проведено 02.09.2019 р., тому в даному випадку підлягає застосуванню норми кримінально-процесуального закону, який був чинний на час її проведення, тобто в редакції Закону № 4651-VI.
Відповідно до частини першої статті 237 КПК (в редакції Закону № 4651-VI) з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Згідно з частиною другою статті 214 КПК (в редакції Закону № 4651-VI)досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Разом з тим, частиною третьою статті 214 КПК (в редакції Закону № 4651-VI) визначено, що огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.
З наданих суду матеріалів випливає, що огляд місця події було проведено 02.09.2019 р. у період часу з 18.15 год. по 18.20 год. З наданого суду витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань випливає, що такі відомості були внесені 03.09.2019 р. о 10.23 год. Тому протокол огляду місця події може бути прийнятий до уваги судом в якості доказу, однак підлягає оцінці відповідно до приписів частини першої статті 94 КПК.
Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що зі змісту частини першої статті 95 КПК (в редакції Закону № 4651-VI)випливає, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Порядок допиту регламентований статтею 224 КПК, а порядок проведення огляду - статтею 237 КПК. Аналіз зазначених правових норм свідчить, що допит (отримання показань) і огляд - це різні процесуальні дії.
Слід також зазначити, що частиною четвертою статті 95 КПК визначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Як вже судом було зазначено, чинне кримінально-процесуальне законодавство містить застереження, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. З цього приводу Верховним Судом (далі - ВС) зроблено правові висновки, які містяться у постанові від 29.10.2019 р. (справа № 515/2020/16-к), постанові від 26.04.2018 р. (справа № 135/1530/16-к), та постанові від 05.03.2020 р. (справа № 666/5448/15-к).
Отже, зважаючи на ту обставину, що з протоколу огляду місця події випливає, що в ході проведення огляду фактично сліди злочину та інші відомості, які мають значення для кримінального провадження, згідно з приписами статті 237 КПК зафіксовані не були, натомість слідчим фактично проведено допит заявника - працівника поліції ОСОБА_6 , суд приходить до переконання, що відомості, зафіксовані у протоколі огляду місця події від 02.09.2019 р., не можуть бути взяті судом до уваги в якості доказу винуватості ОСОБА_5 .
Разом з тим, з оглянутих в судовому засіданні відеозаписів випливає, що ОСОБА_5 пропонував працівнику поліції ОСОБА_6 неправомірну вигоду з метою уникнення відповідальності. В якості правомірності отримання зазначених записів сторона обвинувачення посилалась на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2019 р., протокол тимчасового доступу до речей і документів від 23.09.2019 р. Сторона захисту в судовому засіданні правомірність отриманих відомостей не оспорювала. Тому, зважаючи на приписи частини третьої статті 26 КПК, суд вважає за доцільне надати оцінку зазначеним записам відповідно до приписів частини першої статті 94 КПК.
Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, свідка ОСОБА_6 , надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт пропозиції обвинуваченим ОСОБА_5 неправомірної вигоди працівнику поліції з метою уникнення негативних для нього (обвинуваченого) наслідків - притягнення до адміністративної відповідальності. Суд при цьому враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 під час його допиту в судовому засіданні повідомив, що він усвідомлював, що перед ним працівник поліції, тобто особа, уповноважена на виконання функцій держави. Також обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив ту обставину, що працівник поліції попереджав його про незаконність пропозиції неправомірної вигоди. Незважаючи на зазначені обставини, обвинувачений ОСОБА_5 не відмовився від своєї протиправної поведінки.
Таким чином, суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом злочину, передбаченого частиною першою статті369 КК, за ознаками пропозиції службовій особі надати їй неправомірну вигоду за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади.
При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний суд (далі - ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК), як вже судом зазначено вище, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання, як було зазначено вище, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 р. (справа № 629/847/15-к).
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив корупційний злочин середньої тяжкості, згідно з наданими стороною обвинувачення та захисту доказами є особою раніше не судимою, винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав та надав чіткі й послідовні показання щодо обставин його вчинення.
При вирішенні питання щодо наявності ознак щирого каяття суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 не визнавав винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину й від надання будь-яких пояснень відмовлявся. Стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_5 було надано суду письмові докази та заявлено клопотання про виклик і допит в судовому засіданні свідків сторони обвинувачення. Свідки сторони обвинувачення протягом тривалого часу в судове засідання не з'являлись, однак захисником обвинуваченого було заявлене клопотання про зміну порядку і обсягу дослідження доказів - допит обвинуваченого. Після допиту обвинуваченого прокурор від подальшого допиту свідків сторони обвинувачення відмовився, оскільки обвинуваченим ОСОБА_5 було надано чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому злочину. Тому суд не вважає, що в даному випадку мало місце визнання обвинуваченим винуватості під тягарем доказів сторони обвинувачення, оскільки останні стороною обвинувачення у повному обсязі згідно з відомостями, повідомленими суду при встановленні порядку і обсягу дослідження доказів, надані суду не були. Крім того, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні засудив свою поведінку і у вчиненому розкаявся.
Окрім наведеного, суд враховує, що ОСОБА_5 за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Таким чином, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, ставлення обвинуваченого до вчиненого, відомості, що характеризують його особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, приписи статей 50, 65 КК, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді штрафу.
Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, суд також враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення. Суд враховує, що стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведено необхідності призначення обвинуваченому покарання у межах максимальної (верхньої) межі санкції кримінального закону для певного виду кримінального покарання. При цьому суд враховує, що чинне кримінальне законодавство, зокрема, приписи статті 53 КК, не містить застережень щодо неможливості призначення такого виду кримінального покарання (штрафу) у разі, якщо в судовому засіданні не було підтверджено факт працевлаштування обвинуваченого. Натомість, такі застереження містяться у частині другій статті 57 та частині третій статті 99 КК.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) регламентовано, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 369 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 500 (п'ятистам) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Речовий доказ: відеозаписи із нагрудних реєстраторів поліцейських батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: