Шаргородський районний суд
Вінницької області
02 липня 2020 року
м. Шаргород
справа № 152/467/20
провадження №1-кп/152/53/20
Шаргородський районний суд Вінницької області
у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисника обвинуваченої
ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6 ,
захисників обвинуваченої
ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні № 12019020360000069 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з незакінченою середньою освітою, одруженої, на утриманні троє неповнолітніх дітей, не працюючої, не є особою з інвалідністю, раніше неодноразово судимої: востаннє 03.12.2014 Чигиринським районним судом Черкаської області за ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на шість років 10 місяців, звільнена умовно-достроково на підставі ухвали Уманського міського суду Черкаської області від 21.09.2016;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Кам'янка Черкаської області, жительки АДРЕСА_2 , українки, громадянки України, з загальною середньою освітою, одруженої, на утриманні шестеро неповнолітніх дітей, не працюючої, не є особою з інвалідністю, раніше судимої: востаннє 01.08.2019 Ватутінським міським судом Черкаської області за ч.2 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
обох у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України,
- клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу
встановив:
Суть питання, що вирішується ухвалою
Захисник ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 подав до суду клопотання про зміну запобіжного заходу з утримання під вартою на домашній арешт відносно обвинуваченої ОСОБА_5 , яке умотивував тим, що ризики, встановлені у ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на думку сторони захисту, зменшилися та наявні нові обставини, які не розглядались при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу, такі як наявність у обвинуваченої постійного місця проживання, усталеного способу життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя, при цьому судом було визначено завідомо непомірну заставу як альтернативний запобіжний захід, відтак є необхідним змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби чи цілодобово, оскільки такий вид запобіжного заходу буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
За приписами ст.350 КПК України клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Позиція сторін
У судовому засіданні захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинувачена ОСОБА_5 подане клопотання підтримали, просили задовольнити з підстав відображених в ньому.
Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник - адвокат ОСОБА_6 не заперечували щодо задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 про зміну останній запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Прокурор ОСОБА_3 заперечила щодо задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 на домашній арешт посилаючись на те, що підозра належним чином обґрунтована, ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України на даний час не зменшилися, продовжують існувати та виправдовують тримання обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою.
За клопотанням захисника ОСОБА_7 судом допитана свідок ОСОБА_9 , яка суду показала, що перебуває у родинних відносинах з обвинуваченою ОСОБА_5 , є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 і бажає зареєструвати у своєму помешканні обвинувачену ОСОБА_5 та її неповнолітніх дітей.
Обставини встановлені судом, мотиви, з яких виходив суд при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався
При розгляді клопотання встановлено, що ухвалою слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 27.03.2020 обвинуваченій ОСОБА_5 обрано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 24 години 23.05.2020.
Ухвалою суду від 19.05.2020 запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_5 продовжено на шістдесят діб - до 24 години 17 липня 2020 року.
При вирішенні питання про зміну запобіжного заходу, суд враховує вимоги статі 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
За правилами ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
У практиці ЄСПЛ сформульовано чотири базових причини для відмови у звільнені особи з під варти, це: ризик того, що обвинувачений не з'явиться у судове засідання; ризик того, що обвинувачений вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; скоїть інші правопорушення; стане причиною порушення громадського порядку.
У своїх рішення ЄСПЛ звертає увагу на те, що тяжкість злочину, в якому підозрюється (обвинувачується) особа та ризики його ухилення від слідства та суду є єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Окрім того, ЄСПЛ звертає увагу на те, що існує презумпція на користь звільнення з під варти, доводи за та проти такого звільнення не повинні бути загальними та абстрактними (рішення від 24/07/2003у справі «Смірнова проти Росії»).
ЄСПЛ вказує, що національні органи мають досліджувати можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Однак, у той же час має бути вмотивований відступ від поваги до особистості.
Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід розглядати у кожній справі окремо з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (п.93 рішення у справі «Єчюс проти Литви» від 31.07.2000).
При розгляді клопотання судом враховується наявність пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України. Відповідно до ст.12 КК України вказане кримінальне правопорушення віднесено до категорії тяжких, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, що є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України»).
ОСОБА_5 ніде не працює, не має постійного джерела доходів. Соціальні зв'язки обвинуваченої в місці її постійного проживання не є настільки міцними для того, щоб мати припущення того, що обвинувачена на час судового розгляду не вчинять спроб переховуватися від суду, а наявність у ОСОБА_5 неповнолітніх та малолітніх дітей не було для неї перешкодою для вчинення крадіжок, шахрайства на території різних областей України (Хмельницька, Вінницька, Черкаська). Крім того, доказів відсутності опіки над дітьми з боку їх батька - ОСОБА_10 суду не надано.
Обвинувачена ОСОБА_5 станом на час скоєння інкримінованого їй кримінального правопорушення неодноразово засуджувалась за вчинення корисливих злочинів проти власності, в тому числі і тяжких, що підтверджується копіями вироків суддів, наданих прокурором в розпорядження суду. Крім того, на розгляді у Погребищенському районному суді Вінницької області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, у якому останній обирався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 14.02.2020, що підтверджується вимогою до УІПКП (102), а тому відповідно до рішень ЄСПЛ у справі «Сельчук проти Туреччини», «Мацнетеер проти Австрії» суд визнає, що наявність судимостей може вказувати на існування ризику спроби вчиняти інші подібні правопорушення.
У рішенні в справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 ЄСПЛ зазначив, що небезпека чинення тиску на свідків та ризик фальсифікації доказів можуть виступати юридичними підставами обрання до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Проте правоохоронні органи не вказали жодного факту, який міг би довести, що зазначені підстави справді існували, у період розгляду справи у суді, коли вже докази сформовані, не навели жодного доказу можливої неправомірної поведінки підозрюваної.
Аналізуючи наявність такого ризику як незаконний вплив на потерпілу, свідків суд враховує, що в судовому засідання не допитані свідки обвинувачення ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , показання яких в силу вимог ч.4 ст.95 КПК України суд безпосередньо сприймає під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них. Отже на переконання суду ОСОБА_5 , маючи можливість вільного пересування та контактів, спроможна незаконно впливати прямо чи опосередковано на свідків, особливо враховуючи той факт, що обвинуваченій відоме місце проживання потерпілої, свідка ОСОБА_12 , оскільки кримінальне правопорушення вчинялося саме за місцями проживання останніх.
Відтак, на даний час заявлені ризики та обставини, які приймались до уваги при обранні та продовженні відносно обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, не зменшилися, продовжують мати місце та виправдовують тримання обвинуваченої під вартою.
Під час судового розгляду не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_5 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Доводи захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про можливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту суд не приймає, оскільки сукупність обставин, перевірених та встановлених судом вказують, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої, а також на відсутність підстав для зменшення розміру застави.
Приймаючи таке рішення, суд враховує, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п.35 рішення ЄСПЛ від 26.06.1991 у справі «Летельє проти Франції». На думку суду, суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є забезпечення конституційних засад, спрямованих на захист найвищих цінностей в України, а саме громадського порядку та громадської безпеки.
Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, не встановлено.
Даних про те, що обвинувачена ОСОБА_5 не може утримуватись в умовах СІЗО, суду не надано.
На підставі викладеного та керуючись статтями 27, 177, 178, 183, 194, 201, 331, 350, 372 КПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_5 з утримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала постановлена та проголошена суддею 02.07.2020.
Головуючий суддя ОСОБА_1