02 липня 2020 року
Київ
справа №200/7538/19-а
адміністративне провадження №К/9901/16061/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф., перевіривши касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року
у справі № 200/7538/19-а
за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»
до Головного управління ДПС у Донецькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
30 червня 2020 року до суду втрете надійшла касаційна скарга Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (Волноваське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу») на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 200/7538/19-а предметом розгляду якої є податкове повідомлення - рішення від 12 квітня 2019 року № 0005161303 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору в сумі 322123 грн. 79 коп., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 47911 грн. 93 коп., за штрафними санкціями в сумі 272441 грн. 03 коп. та пені в сумі 1770 грн. 83 коп.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у задоволені позову відмовлено повністю.
Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо посилання на положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», як підставу правового регулювання спірних правовідносин, з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що норми вищезгаданих законів (слід розуміти Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції») визнані такими, що не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, їх положення не можуть застосовуватись у межах спірних відносин.
Узагальнюючи цей висновок суд апеляційної інстанції послався на позицію Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 805/2210/17-а.
Оцінюючи спір в частині звільнення від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов'язань щодо сплати штрафних санкцій та пені за несплату/несвоєчасну сплату військового збору, суд апеляційної інстанції визнав, що Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.
За висновком суду апеляційної інстанції наданий позивачем Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати від 29 жовтня 2014 року №4248/05-4 не є належним доказом, який посвідчує обставини непереборної сили відносно несвоєчасної сплати/несплати військового збору, оскільки виданий до настання спірних правовідносин, і фактично засвідчує обставини непереборної сили у період з 14 квітня 2014 року до моменту його видачі 29 жовтня 2014 року, крім того, як вбачається з вказаного Сертифікату такий стосується пунктів 100.4 і 100.5 статті 100 Податкового кодексу України, про засвідчення неможливості своєчасного вчинення дій щодо несвоєчасної сплати/несплати військового збору у такому не йдеться.
Зазначення у вказаному Сертифікаті того, що на момент його видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо, не є доказом того, що такий Сертифікат засвідчує відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє, навпаки, враховуючи, що у грудні 2014 року Порядок засвідчення форс-мажорних обставин був затверджений в новій редакції, який має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому фактично уточнено, що якщо на момент видачі Сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то, заявник має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату.
Суд апеляційної інстанції вважає, що у спірних правовідносинах позивач мав звернутись до ТПП України після виникнення відповідних обставин щодо неможливості сплати у встановлений строк/несплати військового збору, оскільки засвідченню підлягають обставини непереборної сили по кожному окремому податковому обов'язку та відносно обов'язку виконання якого вже настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом, проте на момент видачі позивачу Сертифікату обов'язку у нього щодо сплати у встановлений строк/несплати військового збору не виникало.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не надано суду доказів неможливості виконати свій обов'язок щодо своєчасності сплати/несплати військового збору, зокрема наявність у вказаний період активних бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції, зокрема в місці знаходження позивача, тимчасове призупинення прийому поштових відправлень у відділеннях поштового зв'язку, надзвичайний режим роботи банківської системи у зазначений період в зоні АТО, неналежна робота Інтернет-зв'язку тощо.
Узагальнюючи цей висновок суд апеляційної інстанції послався на позицію Верховного Суду у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі №805/385/17-а.
Заявник в касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт другий частини четвертої статті 328 КАС України, яким визначено можливливість касаційного оскарження, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому посилаючись на пункт другий, як в першому так и у другому пункті своєї касаційної скарги, зазначаючи про необхідність відступу від правової позиції викладених у постановах Верховного Суду у справі №805/385/17-а від 01 жовтня 2019 року та у справі №805/1463/17-а від 14 березня 2018 року, позивач наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду №805/1463/17-а від 14 березня 2018 року.
Вирішуючи питання відкриття касаційного провадження у справі №200/7538/19 Верховний Суд в ухвалі від 25 травня 2020 року зазначив, що у касаційній скарзі як на підставу до відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник наводить пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вказує постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року №805/1463/17-а (К/9901/1958/17).
Однак, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду, є безпідставними.
Разом із тим, він не вказує, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтовує у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Крім того, скаржник зазначає, що ним вмотивовано обґрунтовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, проте, не зазначає, ані норми права від висновку щодо застосування якої необхідно відступити, ані постанови Верховного Суду, у якій такий висновок викладено.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
В решті, доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, що зумовило її повернення.
В касаційній скарзі заявник наголошує виключно на звільненні від відповідальності, у той час коли предметом податкового повідомлення - рішення є збільшення грошового зобов'язання з військового збору, штрафу та пені, у той час коли у справі №805/1463/17-а (К/9901/1958/17) предметом судового розгляду є виключно застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Висновок Верховного Суду викладений в ухвалі від 25 травня 2020 року про те, що постанова у справі №805/1463/17 (від 14.03.2018 року) ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду, є безпідставними, заявником касаційної скарги не спростовані.
Щодо посилання на постанову від 01 жовтня 2019 року у справі №805/385/17-а, якою касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС задоволено частково, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі №805/385/17-а скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скеровуючи справу на новий розгляд колегія суддів у справі №805/385/17-а зазначила, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставин відносно того, які саме дії вживались позивачем з метою своєчасної реєстрації податкових накладних у ЄРПН у період з жовтня 2015 року по березень 2016 року (тобто чи позивач виконував обов'язок передбачений законодавством щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, чи надавалась відмова в такій реєстрації зі сторони відповідача).
Також зазначено, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.
Колегія суддів також вважала за необхідне звернути увагу суду на необхідність проаналізувати норми Податкового кодексу України та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII та межі регулювання нормами вказаного Закону податкових правовідносин і чи є такі норми спеціальними по відношенню до норм Податкового кодексу України.
Відтак остаточної правової позиції у справі №805/385/17-а Верховний Суд не сформував, що доводить неможливість використання правового висновку у постанові від 01 жовтня 2019 року та унеможливлює прийняття заявлених позивачем підстав касаційного оскарження.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Скаржник підставою касаційного оскарження визначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Зважаючи на предмет податкового повідомлення рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання, застосовано штрафні (фінансові) санкції та нарахована пеню, за різними правовими підставами, при різному складі податкових правопорушень, у спорі має місце три окремі підстави визначення (застосування) спірних сум. Підстави касаційної скарги охоплюють аргументи щодо окремих характерних (узагальнюючих) ознак, без врахування кожного різновиду складу податкового правопорушення. Зокрема об'єктивної сторони цих правопорушень, а саме за наявності законодавчого визначення (врегулювання) форс мажорних обставин необхідності Сертифіката взагалі.
Суд визнає, що предмет розгляду цієї справи вказує на комплексне правове регулювання, яке потребує поглибленого правового дослідження, разом із тим визначені позивачем підстави касаційного оскарження унеможливлюють прийняття касаційної скарги до розгляду.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 200/7538/19-а - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф.Ханова