02 липня 2020 року
Київ
справа №1.380.2019.003087
адміністративне провадження №К/9901/15987/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року
у справі № 1.380.2019.003087
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Набужжя"
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправними та скасування наказів, -
30 червня 2020 року до суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.003087, предметом розгляду якої є визнання протиправними та скасування наказів Головного управління ДФС у Львівській області «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТЗОВ «Мисливське господарство «Надбужжя» від 29.05.2019 №3247, від 30.07.2019 №4547, від 15.08.2019 №4836.
Посилаючись пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржник вважає підставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судом апеляційної інстанції абзацу третього пункту 77.2 статті 77 Податкового кодексу України щодо відсутності права у контролюючого органу коригувати план-графік на поточний рік, що зумовлює необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №826/11217/18 у подібних правовідносинах.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року підтримав висновки Верховного Суду щодо застосування статті 77 Податкового кодексу України та Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02 червня 2015 №524, викладені в постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №826/11217/18, суть яких полягає у тому, що «... нормами статті 77 Податкового кодексу України не передбачено коригування (оновлення) вже оприлюдненого плану-графіка, як і не передбачено можливості формування місячних, квартальних чи інших різновидів планів-графіків перевірок щодо дотримання податкового законодавства та не встановлено строки для їх оприлюднення, не закріплено право контролюючого органу на коригування (оновлення) оприлюдненого плану-графіка перевірок. Як вже зазначено, згідно з Порядком план-графік для документальних планових перевірок щодо дотримання податкового законодавства має бути річним; формування квартального / плану-графіка передбачено тільки для проведення перевірок з питань державної митної справи…»
За висновком Верховного Суду у справі №826/11217/18 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що включення до затвердженого і оприлюдненого річного плану-графіка проведення перевірок в поточному році інших платників податків не відповідає нормам пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України.
Скаржник вважає, що є необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №826/11217/18 у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 77 Податкового кодексу України та розділу І Порядку щодо відсутності права у контролюючого органу коригувати план-графік на поточний рік
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема встановлених пунктом другим за яким, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Заявник касаційної скарги не погоджується з висновками судів у справі №826/11217/18 та №1.380.2019.003087, що само по собі не є обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. При цьому відповідач не доводить подібність правовідносин у цих двох справах, та який саме підпункт статті 77 потребує нового застосування.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.003087 - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф.Ханова