22 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/2155/18
суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Мачульського Г.М., Кушніра І.В.
у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019
за позовом Першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
до Фермерського господарства "Салій І.А."
про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою
1. Підстави, за яких визначено розгляд касаційної скарги Палатою
1.1. Справу на розгляд Палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду (далі - Палата) було передано ухвалою колегії суддів Касаційного господарського суду 29.04.2020.
1.2. Підставою передачі справи на розгляд Палати зазначено необхідність відступити від висновку щодо застосування статті 20 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 922/2652/17.
1.3. Передаючи справу на розгляд Палати в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 зазначено, наступне: даний спір виник із земельних правовідносин, які згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами; водночас, імперативними нормами статті 4 Господарського кодексу України установлено, що земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу, що виключає застосування норм Господарського кодексу України, у тому числі положень статті 20 цього Кодексу, у вирішенні земельних спорів; дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, зважаючи на предмет і підстави позову та обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави, нормативно-правове регулювання спірних земельних правовідносин, та враховуючи важливість питання щодо можливості застосування до земельних відносин приписів Господарського кодексу України в аспекті істотного впливу на забезпечення однакового застосування господарськими судами положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України при вирішенні спорів відповідних категорій, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм статті 20 ГК України у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 922/2652/17 у складі колегії суддів з палати, до складу якої входить і колегія суддів, що розглядає цю справу, у зв'язку з чим відповідно до вимог частини 1 статті 302 ГПК України з метою формування за наведених вище обставин єдиної правозастосовчої практики справу № 922/2155/18 необхідно передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина окремої думки
2.1. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у справі № 922/2155/18 Палата визначила, що не знаходить підстав для відступу від висновку, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 922/2652/17, однак вважала уточнити цей висновок, виклавши його без посилання на норми інших кодексів.
2.2. Вважаємо уточнення Палати таким, що суперечить принципу правової визначеності виходячи із наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.11 ГПК України), одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Аналогічну правову позицію викладено у численних судових рішеннях Верховного Суду: від 16.06.2020 зі справи № 927/110/18, від 10.06.2020 зі справи № 910/1664/19, від 12.03.2020 зі справи № 913/153/18, від 19.02.2020 зі справи № 911/584/19, від 22.01.2020 зі справи № 914/197/19, від 24.12.2019 зі справи № 910/5172/19, від 04.12.2019 зі справи № 904/4098/18, від 12.11.2019 зі справи № 5023/10616/11.
Відповідно до положень частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Згідно частини 2 статті 315 цього Кодексу у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Виходячи із наведених положень статей 302, 315 Господарського процесуального кодексу України одним із основних завдань Палати є формування єдиної правозастосовчої практики судами.
Уточнивши висновок, викладений у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 922/2652/17, Палата дійшла висновку викласти його без посилання на норми Господарського кодексу України.
Разом з тим, переглядаючи судові рішення в іншому спорі, що виник із земельних відносин, Велика Палата Верховного Суду застосовуючи положення Господарського кодексу України зазначала, що якщо користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, то й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими (постанова від 01.04.2020 зі справи № 320/5724/17.
У іншій справі переглядаючи судові рішення, яким вирішено спір про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, Велика Палата Верховного Суду застосовуючи положення Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Земельного кодексу України дійшла висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Хмельницькою міською радою та особою саме як суб'єктом господарювання і цей спір пов'язаний зі здійсненням останньою підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці (постанова від 15.05.2019 зі справи № 686/19389/17).
Подібні посилання на положення Господарського кодексу України Великою Палатою Верховного Суду викладено і в інших судових рішеннях, прийнятих при вирішенні земельних спорів.
Таким чином, якщо у майбутньому рішення господарського суду буде прийняте у спорі із подібних правовідносин і матиме посилання на відповідні положення Господарського кодексу України, і таке посилання буде обґрунтовано відповідними правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, а в апеляційній скарзі особа буде зазначати на необхідність виключення із судового рішення посилання на положення Господарського кодексу України, обґрунтовуючи свою правову позицію постановою Палати від 22.06.2020 із даної справи №922/2155/18, виникає правова невизначеність у правозастосуванні у цій частині. Передумови виникнення такої ж правової невизначеності створено і у самому Верховому Суді, як суді касаційної інстанції, так і для самих учасників судового процесу.
Таким чином уточнення Палатою висновку, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 922/2652/17, призвело до правової невизначеності у подібних правовідносинах.
За вказаних обставин виключення Палатою посилання на норми Господарського кодексу України у даній справі створює не лише правову невизначеність, але й не відповідає правозастосуванню в інших судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, а самі висновки Палати не дають відповіді на питання, для вирішення якого справу було передано на розгляд Палати, а саме - щодо можливості застосування до земельних відносин приписів Господарського кодексу України при вирішенні господарськими судами спорів відповідних категорій, оскільки Палата не знайшла підстав для відступу від висновку, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак уточнила цей висновок, виклавши його без посилання на норми інших кодексів.
2.3. При цьому, згідно положень частини 1 статті 302, частини 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України Палата могла або відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати, або ж відмовитись від такого відступу.
Разом з тим Палата не знайшла підстав для такого відступу, однак уточнила висновок суду, виклавши його без посилання на норми інших кодексів України, окрім Земельного кодексу України.
Таким чином у даному випадку має місце фактичний відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, однак у супереч наведеному Палата визначила, що підстав для такого відступу не вбачає.
За вказаних обставин такі висновки палати є взаємовиключними.
2.4. Не можна погодитися із висновками Палати про те, що: заявлена прокурором одна позовна вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, у разі її задоволення, не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів держави та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, не відбудеться нівелювання негативних наслідків і у позивача не відновиться користування чи розпорядження конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою; та про те, що задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.
2.4.1. Так, у справі, що переглянута у касаційному порядку, прокурором заявлено позовну вимогу про визнання відсутнім у відповідача права постійного користування земельною ділянкою.
У прийнятій палатою постанові зазначено, що позовні вимоги обґрунтовані прокурором тими обставинами, що до складу спадщини право постійного користування земельною ділянкою, підтверджене державним актом на землю від 19.04.1994 ХР-22-00-0001224, не включене, та власнику фермерського господарства, яким після ОСОБА_1 став ОСОБА_2 , земельна ділянка, передана згідно зазначеного державного акта, не належить.
Саме тому, на думку прокурора, ФГ "Салій І.А." з 21.11.2015 продовжує використовувати спірну земельну ділянку без належних для цього правових підстав.
Отже, виходячи з вищевказаних, заявлених прокурором підстав позову очевидним є те, що між сторонами існує спір в першу чергу не щодо самого по собі факту користування спірною земельною ділянкою, а щодо титулу, а саме наявності чи відсутності у відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою згідно вищевказаного державного акту на землю, в зв'язку з тим, що власником фермерського господарства після ОСОБА_1 став ОСОБА_2 , як спадкоємець першого.
І саме на усунення вказаної правової невизначеності направлений обраний прокурором спосіб захисту.
При цьому, у разі задоволення заявленого прокурором позову у даній справі суд має виходити із відсутності такого права у відповідача, і у такому випадку у позивача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області виникне право розпорядження земельною ділянкою, навіть і щодо її поділу. Відмова ж у позові, означатиме для позивача, що у нього таке право відсутнє.
2.4.2. Щодо наявної можливості у подібному випадку у органу Держгеокадастру розпоряджатися земельною ділянкою свідчить і непоодинока судова практика (постанови Верховного Суду: від 17.12.2019 зі справи № 917/258/19, від 01.10.2019 зі справи № 922/2723/17, від 24.04.2019 зі справи № 922/2103/17).
2.5. Таким чином не можна погодитися із висновками Палати про те, що задоволення заявленої у справі № 922/2155/18 вимоги не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів позивача.
Судді Г.М. Мачульський
І.В. Кушнір