Справа № 826/17758/18
02 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Несін К.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2020 року, суддя Патратій О.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Представника Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративеного суду м. Києва з адміністративним позовом до Представника Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни та просив суд:
- визнати бездіяльність представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївні щодо порушення вимог Закону України "Про звернення громадян", протиправною;
- зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісову Людмилу Леонтіївні негайно виконати вимоги Закону України "Про звернення громадян" та письмово повідомити позмвача про розгляд звернення від 27.08.2018 року в частині:
а) проведення службової перевірки стосовно представника Уповноваженого ВРУ з прав людини Барвіцького В.Ю. за порушення законодавства про звернення;
б) конкретних дій, здійснених представником Уповноваженого ВРУ з прав людини Барвіцьким В.Ю., при вивченні звернення від 24.07.2018 року;
в) вжиття заходів дисциплінарного характеру стосовно представника Уповноваженого ВРУ з прав людини Барвіцького В.Ю. за порушення законодавства про звернення;
г) складення протоколу про адміністративне правопорушення стосовно представника Уповноваженого ВРУ з прав людини Барвіцького В.Ю. за порушення законодавства про звернення.
Позовні вимоги позивач обгрунтував тим, що ним 24.07.2018 року на офіційну електронну адресу (ІНФОРМАЦІЯ_1) було подано звернення Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Денісовій Людмилі Леонтіївні , у якому позивач просив, зокрема, скласти протокол стосовно генерального директора ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 212-3 КУпАП, у зв 'язку з порушенням його прав, передбачених законодавством про звернення громадян. Представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцьким Віктором Юрійовичем надано відповідь від 15.08.2018 року № 5/12-К323021.18/28-136 про те, що підстав для вжиття заходів реагування Уповноваженого не вбачається і відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» право накладати адміністративне стягнення у даному випадку має центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, тобто Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів.
На вказану відповідь позивач подав скаргу на офіційну електронну адресу (ІНФОРМАЦІЯ_1) Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Денісовій Людмилі Леонтіївні , у тому числі на незаконні дії представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича . Проте, 12.09.2018 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Денісова Людмила Леонтіївна надала відповідь за № 1/12-К325263.18/28-136, у якій аналогічним чином вказано про відсутність правових підстав для вжиття заходів реагування стосовно ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД.
Оскільки надані відповіді представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького В.Ю. від 15.08.2018 року № 5/12-К323021.18/28-136 та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л. від 12.09.2018 року № 1/12-К325263.18/28-136 є протиправними, позивач просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2020 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення окружного адміністративного суду м. Києва та прийняти рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
У прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника.
Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.07.2018 року позивачем на електрону адресу Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни було надіслано звернення у якому вказано, що позивачем 05.04.2018 року складено та направлено поштою звернення (претензію) генеральному директору ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД, проте після спливу чотирьох місяців відповіді на претензію надано не було. У зв'язку з чим, у зверненні від 24.07.2018 року позивач просив відповідача відповідно до вимог ст. 254 КУпАП скласти протокол стосовно генерального директора ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД про адміністративне порушення, передбачене ст. 212-3 КУпАП.
Листом-відповіддю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича від 15.08.2018 року № 5/12-К323021.18/28-136 позивача було повідомлено, що надіслана позивачем претензія щодо виконання повітряного перевезення не є зверненням громадян у розумінні Закону України «Про звернення громадян», а є претензією споживача, порядок розгляду якої встановлено Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів». Отже, підстав для вжиття заходів реагування Уповноваженого не вбачається.
27.08.2018 року позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л. з листом (скаргою), в якому вказав на незаконні дії представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича та просив:
- повернутися до розгляду звернення позивача, адресованого Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини 24.07.2018;
- скласти протокол про адміністративне правопорушення стосовно генерального директора ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД;
- провести службову перевірку стосовно представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича за порушення вимог законодавства про звернення, повідомивши позивача про виявлені порушення;
- повідомити позивача, які саме конкретні дії було здійснено представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцьким Віктором Юрійовичем при вивченні його звернення від 24.07.2018;
- вжити заходи дисциплінарного характеру стосовно представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича за порушення вимог законодавства про звернення, про що повідомити позивача;
- скласти протокол про адміністративне правопорушення стосовно представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Барвіцького Віктора Юрійовича за порушення вимог законодавства про звернення, про що повідомити позивача.
Листом-відповіддю від 12.09.2018 № 1/12-К325263.188/28-136 Денісова Л.Л. повідомила позивача, що у листі представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 18.08.2018 № 5/12-К323021.18/28-136 (за результатами розгляду звернення від 24.07.2018) позивачу надано вичерпну відповідь про відсутність правових підстав для вжиття заходів реагування відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та зазначає наступне.
Правовий статус Уповноваженого ВР України з прав людини (далі - Уповноважений) визначений статтею 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» № 776/97-ВР (далі - Закон № 776/97-ВР) за приписами частини першої якої, у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин, Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про державну службу», іншими законами України.
Відповідно до ст. 4 Закону Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Порядок розгляду заяв Уповноваженим визначений статтею 17 Закону № 776/97-ВР, відповідно до частини першої якої Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону «Про звернення громадян». Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років (частина друга). При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення (частина третя). Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду (частина четверта). Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою (частина п'ята).
Частиною першою статті 10 Закону № 776/97-ВР встановлено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.
Діяльність Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини врегульована Положенням про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженим наказом Уповноваженого ВР України з прав людини від 20 червня 2012 року №4/8-12 (далі - Положення), відповідно до пункту 3 якого, основними завданнями Секретаріату є організаційне, правове, науково-консультативне, інформаційно-аналітичне, науково-експертне, контрольне, матеріально-технічне, фінансове та інше забезпечення діяльності Уповноваженого з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Пунктом 5 Положення визначені повноваження Секретаріату, якій відповідно до покладених на нього завдань має право, зокрема: запитувати й одержувати в установленому порядку інформацію (документи) від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадових та службових осіб (підпункт 1 зазначеного пункту).
Як встановлено судом та дана обставина підтверджується матеріалами справи, позивач 05.04.2018 звернувся з претензією до ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД щодо виконання останнім повітряного перевезення, однак станом на 24.07.2018 відповіді на зазначену претензію позивач не отримав.
Із претензії від 05.04.2018 вбачається, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД (перевізник) виникли цивільно-правові відносини у зв'язку з укладанням договору перевезення, неналежне виконання умов якого з боку ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД, на думку позивача, і стало підставою для подання претензії від 05.04.2018. Тому вказана претензія позивача не є зверненням громадянина у розумінні Закону України «Про звернення громадян», а є претензією споживача, порядок розгляду якої встановлено Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів».
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У відповідності до ст. 100 Повітряного кодексу України правила авіаперевізника - правила, інструкції і технології, встановлені авіаперевізником, які використовуються при повітряних перевезеннях пасажирів та/або багажу, вантажу, пошти, а також правила застосування тарифів, стандарти та настанови з обслуговування пасажирів і багажу, порядок розгляду претензій та позовів.
Згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України) є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" від 24 червня 1999 року №6-рп/99 (справа №1-31/99)).
Частина 2 статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, ні нормами Конституції України, ні положеннями Закону № 776/97-ВР не передбачено впливу законодавчого органу влади, тобто Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на суб'єктів господарювання (авіаперевізників) щодо розгляду ними претензій пасажирів (споживачів), як і не передбачено повноважень ВРУ здійснювати контроль за діяльністю авіаперевізників.
Разом з тим, діяння (дія або бездіяльність) може бути визнане протиправним за умови, якщо воно формально порушує конкретну юридичну норму або декілька норм.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що претензія позивача від 24.07.2018 не була зверненням громадянина у розумінні Закону України «Про звернення громадян», а є претензією споживача, порядок розгляду якої встановлено Цивільним кодексом України, Повітряним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів». Як наслідок, у відповідачів були відсутні правові підстави для вжиття заходів реагування.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів здійснює Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів.
Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15 серпня 2013 року N 20/02-13 прийнято Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.
Згідно з Порядком цей Порядок визначає механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - уповноважені особи) протоколів про адміністративні правопорушення, що передбачено статтями 188-39, 188-40 та 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 1.2 даного Порядку Уповноважені особи складають протоколи про адміністративні правопорушення за невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про обробку персональних даних або про зміну відомостей, які підлягають повідомленню згідно із законом, повідомлення неповних чи недостовірних відомостей; невиконання законних вимог (приписів) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або визначених ним посадових осіб Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо запобігання або усунення порушень законодавства про захист персональних даних; недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб'єкта персональних даних; неоприлюднення інформації, обов'язкове оприлюднення якої передбачено законами України "Про доступ до публічної інформації" та "Про засади запобігання i протидії корупції"; порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: необґрунтованого віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірної відмови в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації; обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом; ненадання доступу до судового рішення або матеріалів справи за заявою особи, а також інше порушення Закону України "Про доступ до судових рішень"; незаконної відмови у прийнятті та розгляді звернення, іншого порушення Закону України "Про звернення громадян".
Пунктом 1.1 Порядку визначено, що здійснення затвердженого Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини затверженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12 серпня 2013 року №18/02-13 провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини.
Отже, питання відкриття провадження може мати місце за наслідками встановлення невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в рамках Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» № 776/97-ВР, а не стосовно працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не було надано обгрунтування щодо скарги від 24.07.2018 року, колегія суддів вважає помилковими, оскільки судом в оскаржуваному рішенні наведено доводи стосовно відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині з урахуванням того, що фактично між ОСОБА_1 та ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД (перевізник) виникли цивільно-правові відносини у зв'язку з укладанням договору перевезення, неналежне виконання умов якого з боку ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД і їх розгляд передбачений в іншому порядку, а отже відсутні підстави для реагування Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, у т.ч. шляхом складання протоколу відносно генерального директора ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД про адміністративне правопорушщення, передбачене ст. 212-3 КУпАП.
Що стосується розгляду відповідачем з порушенням 15-денного строку звернення позивача, то колегія суддів вважає, що строк розгляду, передбачений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» порушено не було.
Так, відповідно до ст. 20 Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Посилання позивача на ту обставину, що відповідач не проводив жодного додаткового вивчення його скарги від 24.07.2018 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи не підтверджуються відповідними доказами.
Також є безпідставними доводи позивача про те, що суд не розглянув справу в частині надання інформації про те, які конкретні дії здійснив Барвіцький В.Ю. при вивченні його звернення від 24.07.2018 року.
Відповідачем було надано відповідь на звернення позивача, що у даному випадку має місце спір, що виник між позивачем як споживачем та особою, що надає послуги, а тому претензія щодо невиконання повітряного перевезення не є зверненням громадян у розумінні вимог Закону України «Про звернення громадян».
Виходячи з вимог Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» відповідач не повинен надавати особі у відповіді роз'яснення, які саме дії проводились при вивченні звернення громадянина.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність розгляду судом справи у спрощеному провадженні, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та безпідставними.
Стаття 257 КАС України визначає, що за спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частина ст. 257 КАС України не містить заборони розглядати за правилами спрощеного провадження спір щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, тобто спір, що виник між сторонами, а тому суд першої інстанції мав правові підстави для розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2020 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.