Справа № 580/3507/19 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький
01 липня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Черпіцької Л.Т.
суддів:Епель О.В., Бєлової Л.В.,
за участю секретаря:Закревської І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 196056 грн. 30 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Позивач вказує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними. Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не належить до обов'язкових виплат, і її виплата здійснюється на підставі заяви працівника за рішенням керівника відповідного органу у межах встановленого фонду оплати праці.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції в повному обсязі, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також враховуючи те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до вимог статті 311 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до розпорядження міського голови від 11.12.2018 №437-р/к/ «Про переведення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 13.12.2018 переведено на посаду начальника юридичного управління департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради, з посади заступника директора департаменту - начальника юридичного управління департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради.
01.03.2019 ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін на підставі розпорядження міського голови № 82-р/к/.
У день звільнення ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до директора департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради щодо надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної зарплати.
07.03.2019 ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою до міського голови Бондаренка А.В . щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Листом №4641-01-20 від 28.03.2019 позивачу надано відповідь за підписом директора Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради, якою повідомлено, що виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на даний час здійснити неможливо.
Судом першої інстанції також встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 580/1485/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019, позов ОСОБА_1 до департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; зобов'язано Департамент управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань згідно підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» відповідно до поданої заяви від 01.03.2019, з подальшим відрахуванням зборів та обов'язкових платежів.
31.10.2019 на картковий рахунок позивача здійснено відповідачем перераховано грошові кошти у сумі 3 519 грн. 19 коп.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне.
Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
За змістом пункту 8 вказаної постанови видатки, пов'язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.
Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 року №228 визначено, що кошторис бюджетної установи (далі - кошторис) - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Згідно з пп. 2.3.3 п. 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5 до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належить матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п.3.31).
З аналізу наведених норм вбачається, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не належить до обов'язкових виплат, а її виплата здійснюється на підставі заяви працівника за рішенням керівника відповідного органу у межах встановленого фонду оплати праці.
В той же час, колегією суддів встановлено Черкаський окружний адміністративний суд в рішенні від 01.07.2019 у справі № 580/1485/19, визнаючи протиправною бездіяльність Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходив з того, що позивач має право на отримання допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки, по-перше, позивачем у день звільнення та 07.03.2019 подавались заяви про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
По-друге, обов'язок щодо нарахування та виплати допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати передбачений пунктом 4.2.3. Колективного договору між адміністрацією виконавчих органів Черкаської міської ради, профспілковим комітетом та трудовим колективом виконавчих органів Черкаської міської ради.
По-третє, кошторисом Черкаської міської ради на 2019 рік було передбачено включення допомоги для вирішення соціально-побутових питань помісячно в розмірі 2185 грн. 83 коп.
Втім, незважаючи на визнання судом права на отримання такої допомоги, Черкаський окружний адміністративний суд вказав, що вказана матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не належить до обов'язкових виплат.
Залишаючи без змін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.07.2019, Шостий апеляційний адміністративний суд зробив аналогічні висновки.
В подальшому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 17 грудня 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження.
А відтак з огляду на положення ч. 4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини мають силу преюдиції та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.
Як правильно встановлено судом першої інстанції у даній справі, на дату звільнення позивача (01.03.2019) не було нарахованих сум для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які б були не виплачені, але підлягали нарахуванню, оскільки позивачем в день звільнення була подана заява з проханням її виплатити.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою ст.117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Наведене правове врегулювання, передбачене частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, вказує на обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин, за умови наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.
Судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що вина роботодавця у не проведенні повного розрахунку з позивачем відсутня, оскільки роботодавець не міг знати про те, що в день звільнення позивач звернеться з заявою про надання матеріальної допомоги.
За таких обставин відсутні передумови для настання відповідальності роботодавця за ст.ст.116-117 КЗпП України.
Крім того, механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, в силу вимог пп. б п. 4 якого при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством України не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Таким чином, оскільки при розрахунку середнього заробітку матеріальна допомога не враховується, то і сума середнього заробітку за її несвоєчасну виплату нарахуванню не підлягає.
Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 червня 2019 року у справі №524/11139/14-а.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).
Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 01 липня 2020 року.
Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька
Судді:О.В. Епель
Л.В. Бєлова