Справа № 711/2079/20
02 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ключковича В.Ю.,
суддів Кобаля М.І.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу комунального закладу «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради» на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2020 року (суддя Пироженко В.Д.) у справі за адміністративним позовом комунального закладу «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради» до Управління Держпраці у Черкаській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Комунальний заклад «Золотоніська спеціальна загальноосвітня школа Черкаської обласної ради» 13.05.2020 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта - постанови про накладення штрафу уповноваженими особами № ЧК 687/1448/АВ ЧК 69/П/1448/3Б/ІП-ФС-09 від 10 березня 2020 року, якою на комунальне підприємство «Золотоніська спеціальна загальноосвітня школа Черкаської обласної ради» накладено штраф у розмірі 4723,00 грн., до завершення розгляду по суті справи і набрання законної сили рішення суду, та зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЧК 687/1448/АВ ЧК 69/П/1448/3Б/ІП-ФС-09 від 10 березня 2020 року, якою на комунальне підприємство «Золотоніська спеціальна загальноосвітня школа Черкаської обласної ради» накладено штраф у розмірі 4723,00 грн. та винесеного на підставі іншого рішення, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, до завершення розгляду по суті справи і набрання законної сили рішення суду.
В заяві КЗ «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради» вказує, що 28.04.2020 Управління Держпраці у Черкаській області звернулося до Золотоніського міськрайонного відділу ДВС ЦМУМЮ (м. Київ) з заявою про примусове виконання постанови від 10.03.2020. Вважає, що виконання вказаної постанови в безспірному порядку до завершення розгляду судом адміністративного позову по суті може унеможливити виконання рішення суду в разі ухвалення його на користь комунального закладу «Золотоніська спеціальна загальноосвітня школа Черкаської обласної ради», та є порушенням прав та законних інтересів за захистом яких він звернувся до суду, а також може призвести до додаткових стягнень не передбачених кошторисом комунального підприємства.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції зазначив, що суд не в праві вжити заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови державного виконавця, так як зазначене не є повноваженням суду, а є виключними повноваженнями державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, КЗ «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради» подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, в якій просить скасувати ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 20 травня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі заявник зазначає, що він просив зупинити дію індивідуального акту та стягнення на підставі цього виконавчого документа, якою є постанова від 10.03.2020, мотивуючи це тим, що примусове виконання постанови від 10.03.2020 в безспірному порядку визначеному ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» до завершення розгляду судом адміністративного позову по суті, не лише може унеможливити виконання рішення суду в цій справі, у разі ухвалення його на користь позивача, як і ефективний захист та поновлення його порушених прав та законних інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, а й також призвести до додаткових стягнень не передбачених кошторисом позивача коштів місцевого бюджету на виконавчий збір, накладання арешту на рахунки і майно позивача за можливими рішеннями державного виконавця, по яких стягнення відбувається у безспірному порядку по заяві відповідача, у тому числі унеможливити нормальну діяльність нашого спеціального закладу освіти Черкаської обласної ради.
30.06.2020 до суду апеляційної інстанції від Управління Держпраці у Черкаській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 20.05.2020 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відзиві відповідач вказує, що подання адміністративного позову про визнання протиправними дій та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а також відсутність у позивача наміру сплачувати у добровільному порядку накладений постановою штраф, не є єдиним та беззаперечним доказом очевидної протиправності такого рішення, наявність чи відсутність факту протиправності постанови Управління Держпраці у Черкаській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.03.2020 є предметом спору у справі №711/2079/20 та підлягає дослідженню під час судового розгляду вказаної справи, при цьому, зупинення дії вказаної постанови за своїм характером фактично є вирішенням вказаного спору по суті до прийняття судом рішення, що не відповідає меті та завданням інституту заходів забезпечення позову.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому приписи ч. 4 ст. 150 КАС України визначають, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта та заборони відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Дослідивши заяву комунального закладу «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради» про забезпечення позову, колегією суддів встановлено, що заявник зазначає, що оскаржувана постанова є виконавчим документом та такий пред'явлено до виконавчої служби.
Колегією суддів встановлено, що в заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов'язковим підтвердженням цього відповідними доказами, а також посилання на явну протиправність дій відповідача, яка може бути встановлена лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, визначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Згідно пункту 10 Порядку № 509, постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
При цьому, за правилами абз. 4 пункту 11 Порядку № 509, не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Системний аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що виключно у випадку несплати у добровільному порядку штрафу, накладеному постановою відповідного органу Держпраці України, останній вправі звернутися до органів державної виконавчої служби з метою примусового її виконання.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що за правилами ч. 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Зазначеним приписам Закону кореспондують абз. 1 пункту 8 розд. VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5.
Так, згаданими правовими нормами передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Отже, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Інша ж частина коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 року по справі № 200/3887/19-а.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що позивачем до заяви про забезпечення позову не було додано жодних документів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. Тобто, матеріали доданих до заяви про забезпечення позову документів не містять доказів неможливості заявника, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати нормально функціонувати.
При цьому, питання, пов'язані зі сплатою штрафу на підставі спірної постанови, не входять до предмету доказування у даній справі, який безпосередньо пов'язаний з перевіркою дотримання відповідачем, під час їх прийняття, вимог законодавства.
У свою чергу, відповідні обставини не створюють передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення даного позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Крім того, наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, навіть після звернення оскаржуваної постанови до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення її виконання в порядку, передбаченому ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.
Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову, є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також, врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що зупинення стягнення на підставі постанови Управління Держпраці у Черкаській області, за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
У межах розгляду даної заяви судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності дій та рішень відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак їх протиправності без розгляду справи по суті є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції.
Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Інші ж доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з'ясовано всі обставини, що мають значення для вирішення заяви, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу комунального закладу «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради» залишити без задоволення.
Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.О. Беспалов
М.І. Кобаль