02 липня 2020 року справа №200/4020/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року (повне судове рішення складено 29 квітня 2020 року у м. Слов'янську) у справі № 200/4020/20-а (суддя в І інстанції Аляб'єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця,
В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Р.В. (далі - приватний виконавець) про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 30.03.2020 ВП № 61673216 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 21 368,89 грн. (далі - Спірна постанова).
В обґрунтування позову зазначила, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог частини 2 статті 24 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання боржника, яке йому було відоме, а за місцезнаходженням майна, яке, як зазначив, позивач, відсутнє у нього на території м. Києва, тобто округу, де відповідач має право приймати до виконання наведений виконавчий документ.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року позовні вимоги задоволені.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначив, що стягувачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СітіФінанс» (далі - ТОВ «ФК «СітіФінанс», стягувач) було надано заяву про примусове виконання рішення на підставі виконавчого напису від 11.02.2020 № 140, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Можугою В.Ю. із зазначенням місця проживання боржника - АДРЕСА_1 . Апелянт наголошує, що чинною редакцією Закону № 1404-VIII не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника, до відкриття виконавчого провадження. Виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, в якій останній має право зазначити будь-які відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо).
У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Письмовою заявою від 27.06.2020 представник позивача просив суд розглянути справу без його участі.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18.10.2012 в м. Артемівську (м. Бахмут) позивач уклала з Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» договір № 07157/0002XSGF про відкриття банківського (карткового) рахунку № НОМЕР_1 , кредитного обслуговування рахунків та встановлення кредитного ліміту.
Правонаступником усіх прав та обов'язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 22.02.2018 № 78 є ТОВ «ФК «СітіФінанс» (код ЄДРПОУ 39508708, юридична адреса: вул. Січових Стрільців, 37/41, м. Київ, 04053).
11.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Можугою В.Ю. прийнято виконавчий напис № 140 про стягнення з позивача заборгованості по кредитному договору від 18.10.2012 № 07157/0002XSGF у розмірі 20 868,89 грн.
16.03.2020 стягувач звернувся до приватного виконавця з заявою про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса від 11.02.2020 № 140.
Постановою приватного виконавця від 30.03.2020 відкрито виконавче провадження ВП № 61673216 на підставі виконавчого напису від 08 листопада 2019 року № 5532.
Постановами приватного виконавця від 30.03.2020 накладено арешт на кошти боржника та стягнуто з боржника основну винагороду.
Спірним питанням, відповідно до заявлених вимог у цій справі, є постанова про відкриття виконавчого провадження № 61673216.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд дійшов висновку, що виконавчим округом приватного виконавця є територія міста Києва, місце проживання боржника не входить в межі виконавчого округу відповідача, майна в межах цього виконавчого округу позивач не має, рахунок, відкритий для обліку заборгованості позивача по кредитному договору, тобто по коштам, які фактично є власністю стягувача, а не позивача, тому Спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками, виходячи з такого.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом п.1 ч.2 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону № 1404-VIII, право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом № 1404-VIII.
За правилами ч.1, 2 ст.24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII передбачено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VIII знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що і Закон № 1404-VIII, і Закон № 1403-VIII визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження.
При цьому право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Отже, у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Згідно приписів п.1 ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч.3 ст. 26 Закону № 1404-VIII).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч.5 ст. 26 Закону № 1404-VIII).
Отже, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження для їх виконання, якщо не виявлено жодної з передбачених законом підстав для повернення виконавчого документу стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження.
Слід зазначити, що Законом № 1404-VIII або іншим нормативно-правовим актом (на час вчинення відповідачем оспорюваних виконавчих дій) не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи встановлено, що місцем реєстрації боржника є наступна адреса: АДРЕСА_2 (а.с.5зв).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФК «СітіФінанс» 30 березня 2020 року звернулося до приватного виконавця із заявою № 260/ПВ/20 від 16 березня 2020 року про примусове виконання рішення, з проханням відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 140 від 14.02.2020, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Можугою В.Ю. із зазначенням місця проживання боржника - АДРЕСА_1 (а.с.27). Ця ж адреса проживання зазначена і у виконавчому написі нотаріуса (а.с.31).
Як стверджує приватний виконавець, саме зазначене у заяві про відкриття виконавчого провадження та виконавчому написі № 140 від 14.02.2020, виданому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Можугою В.Ю., місце проживання боржника і було підставою для вчинення виконавчих дій, зокрема відкриття виконавчого провадження в окрузі міста Києва.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.03.2020 ВП № 61673216, оскільки відповідач діяв у відповідності ст.ст.24, 26 Закону № 1404-VIII та підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на час відкриття виконавчого провадження не мав.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 511/1342/17:
«За таких обставин, враховуючи, що державний виконавець не має обов'язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу.
Установивши, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження були вчинені відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкрив виконавче провадження за місцем проживання боржника, яке зазначив стягувач у заяві про відкриття провадження, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для скасування постанови.
Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець не мав права приймати постанову про відкриття виконавчого провадження є безпідставні, оскільки право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби належить стягувачу.».
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже було зазначено апеляційним судом вище, місцевий суд, встановивши ті обставини, що майно боржника в межах виконавчого округу відповідача - рахунок, який відкритий для обліку заборгованості позивача по кредитному договору по коштам, які фактично є власністю стягувача, а не позивача, майна в межах цього виконавчого округу позивач не має, дійшов висновку, що виконавче провадження щодо позивача приватним виконавцем відкрито з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців.
Однак, такі мотиви для задоволення позову колегія суддів вважає неправильними, оскільки визначальним у межах спірних правовідносин є саме правомірність відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем в межах відповідного округу, який не має обов'язку перевіряти місце проживання (перебування, знаходження) боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі. Саме адреса проживання боржника в м. Києві була підставою для відкриття виконавчого провадження, що зазначено у відповідній постанові (а.с.43) та відзиві на позовну заяву відповідача (а.с.25). Проте, таким запереченнями на позов суд першої інстанції не дав жодної оцінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції на виконання положень ст. 317 КАС України та прийняти нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 200/4020/20-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 30.03.2020 ВП № 61673216 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 21 368,89 грн. - відмовити.
Повне судове рішення - 02 липня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук