ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2020 року м. Київ №640/3460/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 серпня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12 липня 2001 року №1789-ХІІ) в розмірі 80 відсотків від розміру місячної заробітної плати, яка становить 22489,41грн., встановленою висновками експерта від 15 серпня 2019 року №1508/19-1, без обмеження граничного розміру;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати, пов'язані з проведенням експертного економічного дослідження судовим експертом у розмірі 8000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку в Пенсійному фонді з 15 вересня 2010 року та отримує пенсію на підставі Закону України «Про прокуратуру» №1798-ХІІ, яка призначена у розмірі 80% заробітної плати.
13 листопада 2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657.
Однак, як вказано у позовній заяві, рішенням відповідача від 10 грудня 2018 року №128858/03 у перерахунку пенсії відмовлено.
З вказаним рішенням позивач не погоджується, оскільки, як вона зазначає, станом на момент призначення їй пенсії 15 вересня 2010 року законодавством було встановлено право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на відсутність у позивача права на перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про прокуратуру", оскільки положення законодавства, якими було врегульовано порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури втратили чинність.
На підставі викладеного просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач надала відповідь на відзив, в якому зауважила про прийняття рішення Конституційним Судом України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019, яким підтверджено право позивача на проведення перерахунку.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка ОСОБА_1 є пенсіонером за вислугою років згідно з Законом України «Про прокуратуру» та перебуває з 15 вересня 2010 року на обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
Постановою Подільського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управлінні Пенсійного фонду Україні в м. Києві про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії встановлено, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, як наголошено позивачем, як базовим Законом України від 05 листопада 1991 року №1788 «Про пенсійне забезпечення» так і профільним для позивача Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» у статті 86 визначено право позивача на перерахунок призначеної пенсії.
13 листопада 2018 року позивач звернулась до Центрального об'єднаного управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (по Подільському районі м. Києва) з заявою про здійснення перерахунку пенсії за вислугу років, посилаючись на згадане судове рішення.
Листом від 10 грудня 2018 року №128858/03 відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення заяви від 13 листопада 2018 року щодо перерахунку та витребування документів, посилаючись на те, що допомога у витребуванні документів надається громадянам лише під час призначення пенсії.
В подальшому, для дослідження обставин, пов'язаних з нормативно-документальним обґрунтуванням розміру заробітної плати позивача як колишнього прокурора прокуратури Київської області, необхідних для здійснення такого перерахунку, останньою було замовлено експертне економічне дослідження, за результатами проведення якого складений висновок №1508/19-1 від 15 серпня 2019 року. У Висновку експертом встановлено, що нормативно та документально обґрунтований розмір заробітної плати на посаді прокурора прокуратури Київської області, що відповідає посаді, яку займала ОСОБА_1 до звільнення в зв'язку з виходом на пенсію 15 вересня 2010 року, станом на 01 жовтня 2017 року становить 22489,41 грн.
Приймаючи до уваги викладене 15 серпня 2019 року позивач повторно звернулась до відповідача, надавши йому вказаний висновок експерта №1508/19-1 від 15 серпня 2019 року, як на підставу для перерахунку пенсії, з вимогою реалізувати право на соціальний захист та здійснити перерахунок пенсії.
Листом від 23 вересня 2019 року за №208416/03 відповідач, не оспорюючи право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 14 жовтня 2014 року №169- VII «Про прокуратуру», відмовив у задоволенні звернення від 15 серпня 2019 року щодо перерахунку пенсії, пославшись на відсутність на сьогоднішній день правового регулювання умов і порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, обумовленого бездіяльністю Кабінету Міністрів України в питанні прийняття відповідної постанови.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (надалі Закон України від 05.11.1991 №1789-ХІІ).
Згідно із частинами першою, другою статті 50-1 Закону України від 05.11.1991№1789-ХІІ (в редакції Закону України №2663-ІІІ від 12 липня 2001 року, чинної на момент призначення позивачу пенсії) прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Частиною дванадцятою статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною сімнадцятою статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Отже, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах дванадцятій та сімнадцятій статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.
В подальшому, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VІ від 08 липня 2011 року до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ внесено нову норму, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Цим же Законом зменшено максимальний розмір при призначенні пенсії до 80 відсотків місячного заробітку.
Разом з тим, положення статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ щодо підстав та порядку перерахунку пенсій прокурорам змін у зв'язку з прийняттям Закону України №3668-VІ від 08.07.2011 не зазнали. Відбулась лише зміна порядкового номеру частин статті, що регламентували вказаний порядок та підстави.
Так, згідно з частинами тринадцятою та вісімнадцятою статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону України №3668-VІ від 08.07.2011 року) обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсій. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий період може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
В подальшому Законом України «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ (надалі - Закон України від 28.12.2014 року №76-VІІІ) до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ внесено зміни, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ викладено у наступній редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (надалі Закон України від 14.10.2014 №1697-VІІ), який набрав чинності з 15.07.2015 року.
Відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України від 14.10.2014 року №1697-VІІ попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону.
Крім того Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VІІ (надалі - Закон України від 02.03.2015 №213-VІІ) знову внесено зміни до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, а саме в частину п'ятнадцяту статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, згідно якої визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».
Таким чином, з моменту призначення позивачу пенсії згідно із Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону України від 02.07.2001 року №2663-ІІІ) до статті 50-1 Закону України від 056.11.1991 №1789-ХІІ неодноразово вносились зміни.
Водночас, нова редакція статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким пенсія призначена до набрання чинності Законами України від 28.12.2014 №76-VІІІ та від 02.03.2015 №213-VІІ.
Законом України від 14.10.2014 року №1697-VІІ визнано таким, що втратив чинність Закон України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, в тому числі частини статті 50-1, окрім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої цієї статті.
Відповідно до частин другої, третьої статті 22, частини першої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як вже було зазначено судом позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 15 вересня 2010 року отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ.
На момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах дванадцятій та сімнадцятій статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, якими передбачалось, зокрема, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за таким призначенням або перерахунком.
Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Крім того, Законом України від 02.03.2015 року №213-VІІ внесено зміни до частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Однак, вказана норма набрала чинності після призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Частиною другою розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VІ передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
В контексті викладеного суд зазначає, що застосування нових положень до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, суперечить вимогам частини першої статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
Тобто безпідставним є застосування до правовідносин норм Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ, оскільки вказаний Закон поширює свою дію на прокурорів та слідчих органів прокуратури, яким пенсія призначена та виплачується саме за нормами цього Закону з дати набрання ним чинності.
Отже, зміни стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
В той час як пенсія позивачу була призначена відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в редакції, чинній на той момент призначення, тобто до набрання чинності Законом України від 14.10.2014 року №1697-VІІ.
Таким чином враховуючи, що позивач вже є пенсіонером за вислугою років і пенсія була призначена до 01.01.2016 року, тому до розміру пенсії позивача не можуть застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, визначені Законом України від 14.10.2014 року № 1697-VІІ.
Крім того, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 року № 5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.1 ст.3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Новий порядок призначення та виплати пенсій, встановлений Законами України від 02.03.2015 року № 213-VІІ, від 28.12.2014 року № 76-VІІІ та від 14.10.2014 року № 1697-VІІ, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання ними чинності, а тому до даних спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії), оскільки редакції вказаних законів звужують права позивача в частині розміру пенсії.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 року №5-рп/2005, від 29.06.2010 року № 17-рп/2010, від 22.12.2010 року №23-рп/2010, від 11.10.2011 року №10-рп/2011).
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що не проведення перерахунку пенсії позивачу на підставі та у порядку, визначеному у законі, чинному на момент призначення йому пенсії, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.
Щодо не визначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, то суд зазначає таке.
Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 826/8546/18 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 року, якими визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури та зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та прийняти рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом покладено саме на Уряд.
Неприйняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який би визначав умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, не може бути підставою для відмови пенсіонеру у такому перерахунку, оскільки це порушує статтю 22 Конституції України.
Більше того, рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 року № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018(2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
У своєму рішенні від 13.12.2019 року № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний суд України зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у листі, яким відмовлено в перерахунку пенсії позивачу на відсутність постанови Кабінету Міністрів України, яка б надала можливість здійснення перерахунку пенсії.
В той же час, відповідно до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
При цьому, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
В свою чергу, суд зауважує, що перерахунок пенсії проводиться на підставі довідки про складові заробітної плати, складеної та виданої відповідно до вимог чинного законодавства.
В той же час, висновок на підставі експертно-економічного дослідження від 15 серпня 2019 року №1508/19-1 не може бути застосований для здійснення перерахунку пенсії позивача, крім цього даний висновок не є документом (належним доказом) про розмір місячного заробітку за відповідною посадою, з якої позивач вийшов на пенсію.
У зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позивачем не надано при зверненні до Пенсійного фонду необхідного пакета документів, зокрема, документів щодо розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої він вийшов на пенсію, станом на час звернення за перерахунком, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, незважаючи на наявність у позивача права на перерахунок пенсії.
При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права після отримання необхідних для перерахунку пенсії документів, оформлених відповідно до вимог законодавства, звернутись до Пенсійного фонду з заявою про проведення йому такого перерахунку.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з частиною першою статті 9, статті 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко