ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2020 року м. Київ № 640/22017/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Вадима В'ячеславовича
третя особа проОСОБА_2 визнання незаконними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима В'ячеславовича (далі - Приватний виконавець, відповідач), в якому просить суд:
визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима В'ячеславовича від 04.06.2019 року у виконавчому провадженні № 59258568 щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима В'ячеславовича від 04.06.2019 року у виконавчому провадженні № 59258568, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 ;
скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що був накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима В'ячеславовича від 04.06.2019 року у виконавчому провадженні 59258568.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова про накладення арешту від 04.06.2019 року у виконавчому провадженні № 59258568 прийнята з порушенням норм чинного законодавства.
Так, позивач зазначає, що майно на яке накладено арешт вже перебуває у заставі відповідно до іпотечного договору від 10.02.2009 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , таким чином накладення відповідачем арешту на дане майно порушує права позивача, як іпотекодержателя.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2019 року після усунення позивачем недоліків позовної заяви на виконання ухвали Окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року, адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Одночасно, до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа).
17 січня 2020 року ОСОБА_2 подано до суду пояснення по суті позовних вимог, в яких третя особа просить задовольнити адміністративний позов з огляду на наявність заборгованості третьої особи перед позивачем у розмірі 200 000, грн., яка була забезпечена майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Таким чином, третя особа зазначає, що відповідач не мав право забезпечувати виконання інших зобов'язань третьої особи за рахунок майна, яке забезпечило виконання зобов'язання перед позивачем.
30 січня 2020 року на виконання ухвали про відкриття провадження у справі відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким проти позовних вимог заперечено у повному обсязі.
Відзив обґрунтовано тим, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» право приватного виконавця на накладання арешту на майно боржника, не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці також не встановлено обов'язку приватного виконавця при накладанні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.
Також відповідач, зазначає що права іпотекодержателя, у разі звернення стягнення на іпотечне майно, будуть задоволені шляхом надання йому пріоритетного права отримання суми боргу з поміж інших кредиторів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
10 лютого 2009 року між позивачем та третьою особою було укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів у розміні 30 000,00 грн.
Одночасно, між позивачем та третьою особою було укладено іпотечний договір від 10.02.2009 року відповідно до якого забезпечення вимог іпотекодержателя, які випливають із договору позики, здійснюються за рахунок нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Зазначене вище обтяження нерухомого майна було зареєстровано в Єдиному реєстрі іпотек за номером 8447272.
В подальшому, 09.02.2015 року у договір позики від 10.02.2019 року та іпотечний договір від 10.02.2009 року було внесено зміни в частині збільшення суми позики до 200 000,00 грн.
На час звернення ОСОБА_1 до суду, третьою особою не виконано зобов'язання перед позивачем, таким чином нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , перебуває в іпотеці у позивача.
Водночас, 03 червня 2019 року відповідачем відкрито виконавче провадження № 59258568, з примусового виконання виконавчого листа № 2-1286/14 виданого 19.08.2014 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суми заборгованості за кредитним договором, з урахуванням пені та штрафу, у розмірі 3 777 077,61 грн.
04 червня 2019 року відповідачем у виконавчому проваджені № 59258568 винесено постанову про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо накладення арешту на нерухоме майно, що на дату накладення арешту вже перебувало в заставі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404- VIII (далі - Закон №1404) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до частин 1 та 3 статті 3 № 1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно статті 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно положень статті 56 Закону № 1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Положеннями частини 7 статті 51 Закону № 1404 встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Законом України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно положень статті 3 Закону № 898 іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 33 Закону № 898 у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання і спрямована на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
У іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язання за основним договором. При цьому, звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком іпотекодержателя.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» та частиною 7 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України «Про іпотеку»).
У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку».
Отже у випадку що розглядається, за відсутності судового рішення (виконавчого напису нотаріуса) про звернення стягнення на предмет іпотеки, при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень слід виходити із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження», а тому посилання позивача на наявність у спірних правовідносинах порушення установленого Законом України «Про іпотеку» пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки є передчасним.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі № 826/11049/16.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було звернено стягнення на предмет іпотеки, а лише зареєстровано обтяження зазначеного майна у зв'язку з наявністю заборгованості третьої особи, що забезпечено таким майном.
Відповідно до статті 48 Закону № 1404 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Таким чином, суд не погоджується з позицією позивача про порушення його прав постановою про накладення арешту на майно, яке перебуває у іпотеці, як іпотекодержателя, з огляду на передчасність, адже звернення ним стягнення на майно не відбулось.
З огляду на зазначене, суд не вбачає протиправності у діях відповідача щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 у виконавчому проваджені № 59258568, як і підстав для визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима В'ячеславовича від 04.06.2019 року у виконавчому провадженні № 59258568, якою накладено арешт на вказану квартиру.
Також не підлягає задоволенню і вимога щодо скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки вона є похідною від попередніх.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2 305,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 07.11.2019 року № 1209CD187E, що міститься в матеріалах справи.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог сплачений судовий збір позивачу не повертається.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя І.М. Погрібніченко