ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2020 року м. Київ № 640/16906/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
Міністерства оборони України
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Міністерство оборони України з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову Відділу ДВС, в рамках виконавчого провадження (ВП №59390225) про накладення штрафу від 06.08.2019 року;
- визнати незаконною та скасувати постанову Відділу ДВС, в рамках виконавчого провадження (ВП №59390225) про накладення штрафу від 06.11.2019 року;
- зобов'язати Відділ ДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №59390225 у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на протиправність постанов про накладення штрафу, оскільки державний виконавець за відсутності на те підстав виніс постанови про накладення штрафу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 31.10.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що адміністративний позов є необґрунтованим, а дії державного виконавця вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити..
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 по справі № 2040/8276/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 а саме:
визнано протиправним та скасовано пункт 26 протоколу № 73 від 13.07.2018 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів, Міністерству оборони України, про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року;
зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.
На виконання рішення суду Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянуті документи ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, зазначене рішення було оформлене протоколом від 21.06.2019 № 77.
Підставами для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги були наступні обставини:
Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1998 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
Також, заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.
Заключення судово-медичного експерта від 04.11.1998 № 921, яке складено зі слів заявника, не є документом, що свідчить про обставини поранення (травми, каліцтва).
Відділ ДВС був повідомлений про прийняте рішення та необхідність закінчення виконавчого провадження у зв'язку повним фактичним виконанням рішення суду заявою про закінчення виконавчого провадження від 21.06.2019 № 248/5371 .
Однак державним виконавцем постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення винесена не була.
06.08.2019 виконавцем винесено постанову про накладання штрафу у розмірі 5100,00 грн. у зв'язку з невиконанням рішення суду а в подальшому, 06.11.2019 винесено постанову про накладання штрафу розмірі 10200,00 грн.
Вважаючи вказані постанови про накладення штрафу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Судом встановлено, що на момент вимоги державного виконавця, підстави, які б унеможливлювали виконати зобов'язання відповідно до виконавчих проваджень, у позивача відсутні, а відтак - суд не вбачає підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Разом з цим, застосування такого заходу реагування як накладання штрафу на боржника є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Таким чином, зважаючи на викладене у сукупності, а також приймаючи до уваги те, що, за висновком суду, відповідач діяв в межах повноважень передбачених чинним законодавством України, у суду відсутні правові підстави для скасування постанов про накладення штрафу.
Крім того, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, здійснені позивачем відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, 00034022) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур