ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2020 року м. Київ № 640/1690/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив позивачу у встановленні правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення з підстав відсутності розпорядчих документів про залучення підприємства, а якому працював позивач, до формувань цивільної оборони. Вказує, що виходячи з норм законодавства, яке діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу Цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, що є достатньою підставою для висновку про участь позивача в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони, а жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Ухвалою суду від 28.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 03.02.2020 відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, проте в установлений строк останнім не подано до суду відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії та інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З 05.05.1986 по 06.05.1986 позивач приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії Чорнобильській АЕС.
У січні 2020 року позивач звернулась до відповідача з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Листом від 17.01.2020 № 15-22/518 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення останній статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з огляду на відсутність розпорядчих документів про залучення підприємства, на якому працювала позивач, до формування Цивільної оборони.
Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
За визначенням статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
З аналізу викладених норм слідує, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавцем віднесено вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Крім того, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є: настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Як вбачається з матеріалів справи, факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підтверджується копіями довідки до акта огляду МСЕК серії КВ-1 № 002749, експертного висновку № 9203-10109, відрядженим посвідченням, довідками Київської обласної клінічної лікарні та Чорнобильської районної лікарні.
Указані обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", поряд з цим, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, окрім як факту набуття особою інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" містить також умову, що така особа повинна була брати участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Дана обставина пов'язана з тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпоряджень керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Крім того, судом з'ясовано, що документи, які позивач долучила до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни належним чином підтверджують її статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, однак належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони остання не надала.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до невоєнізованого формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд приходить до висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 у справі № 751/2501/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 30.11.2018 у справі № 756/3226/16-а, від 20.02.2019 у справі № 817/237/18.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко