02 липня 2020 року справа № 580/1621/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимошенко В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс Центр-М» до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною і скасування постанови,
встановив:
12 травня 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс Центр-М» до Управління Держпраці у Черкаській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 21.04.2020 про накладення штрафу №ЧК 20/362/АВ/ТД-ФС-15.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що підставою притягнення його до відповідальності є виявлення факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, який ґрунтується лише на отриманій відповідачем копії допиту особи у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, з якою у позивача відсутні будь-які трудові відносини. Вважає, що відповідачем в акті інспекційного відвідування не наведено жодних доказів, які б підтверджували те, що громадянин ОСОБА_1 виконував трудову функцію як найманий працівник. ТОВ "Ресурс Центр-М" не погоджується з постановою про накладення штрафу, оскільки посилання відповідача на абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗПП України, на думку позивача, до нього не застосовуються. Позивач зазначає, що входить до категорії платників єдиного податку першої-третьої груп, які в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору несуть відповідальність у вигляді попередження.
Ухвалою суду від 18.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами, встановлено відповідачу строк тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
До суду надійшов відзив на позовну заяву у якій відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Відповідач зазначає, що інспектором праці при складанні акту інспекційного відвідування допущено описку у прізвищі особи, яку допущено до роботи без оформлення трудового договору (замість прізвища ОСОБА_1 вказано прізвище ОСОБА_1 ). На його думку, вказана описка не може слугувати підставою для визнання протиправною постанови про накладення штрафу, адже в протоколі допиту свідка було зазначено правильне прізвище - ОСОБА_1 . Управління Держпраці у Черкаській області вважає, що на позивача застосовано вид відповідальності у вигляді накладення штрафу правомірно, оскільки притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю в даному випадку має здійснюватися відповідно до редакції частини 2 статті 265 КЗпП України, яка діяла не день виявлення правопорушення (підписання акта інспекційного відвідування).
24.06.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що інспектор ОСОБА_5 в межах своїх повноважень не здійснив виїзд на безпосереднє міфічне місце роботи охоронника за адресою: Черкаська область, Уманський район, Паланська сільська рада, автодорога Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка ( через Вінницю ), 535 км , будинок б/н , не здійснив перевірку осіб, що там знаходились, не отримав пояснення від жодного працівника, не отримав пояснення безпосередньо від особи, яка начебто працювала без належного оформлення.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Центр-М" зареєстроване як юридична особа 14.11.2011, код ЄДРПОУ 36780963.
27.12.2019 до Управління Держпраці у Черкаській області надійшов лист Уманського районного відділення поліції Уманського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 02.12.2019 № 8308 щодо необхідності проведення контролюючого заходу з питань дотримання законодавства про працю в ТОВ «Ресурс Центр-М». Також, згідно вказаного листа було надано дозвіл на використання матеріалів кримінального провадження № 12019250100000635, зокрема протоколів допиту свідків та пояснень (а.с.77-78).
09.01.2020 Управлінням Держпраці у Черкаській області винесено наказ №15-Н про проведення інспекційного відвідування позивача та видано направлення на проведення інспекційного відвідування № 15 від 09.01.2020 (а.с.80, 81).
За результатами інспекційного відвідування, інспектором праці ОСОБА_5 складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ЧК 20/362/АВ від 14 січня 2020 року. Даним актом встановлено порушення вимог трудового законодавства, а саме: допуск ТОВ «Ресурс Центр-М» гр. ОСОБА_1 до роботи без видання наказу про прийняття на роботу та без повідомлення органу ДФС про прийняття працівника на роботу, без укладення трудового договору в письмовій формі, чим порушено частину першу ст. 21 КЗпП України, частину першу ст. 24 КЗпП України, частину третю ст. 24 КЗпП України (а.с.84-91).
31.01.2020 позивач надав відповідачу заперечення до Акту інспекційного відвідування в якому вказав, що під час проведення інспекційного відвідування інспектором праці ОСОБА_5 жодних фактичних даних не встановлено, жодних дій на їх встановлення не здійснювалось.
Відповідач розглянув зауваження до акту інспекційного відвідування та листом №858/01, 1142/01/1217 від 12.02.2020 «Про розгляд зауваження до акту інспекційного відвідування» надав позивачу відповідь, де повідомив, що зауваження позивача визнано необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки від слідчого Уманського районного відділення поліції Юхименка О. І. отримана копія допиту свідка ОСОБА_1 у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019250100000635/, в яких ОСОБА_1 зазначає, що працює охоронником у ТОВ «Ресурс Центр-М» без оформлення трудових відносин, заступив на зміну о 16 год. 00 хв., а під час інспекційного відвідування адміністрацією надані документи, що підтверджують використання найманої праці до 01 квітня 2019 року.
26.02.2020 позивач звернувся до громадянина ОСОБА_1 із запитом, в якому просив підтвердити або спростувати наявність/відсутність обставин на які посилається Управління Держпраці у Черкаській області безпосередньо за його участю.
03.03.2020 на адресу позивача надійшов нотаріально посвідчений афідевіт від 02.03.2020, у якому ОСОБА_1 повідомив, що працював на посаді охоронника у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ресурс Центр-М». 03 липня 2018 року ним на ім'я директора Товариства Храпачевського Максима Володимировича , було подано заяву про прийняття на роботу на посаду охоронника з посадовим окладом згідно штатного розпису. Наказом №7-к від 03.07.2018 року «Про прийняття на роботу» його було прийнято з 03 липня 2018 року на посаду охоронника . В зв'язку з переходом у 2019 році на повністю автоматизовану систему охорони, він 01 квітня 2019 року подав заяву з проханням звільнити його за згодою сторін. Наказом №2-к від 01 квітня 2019 року його було звільнено з посади охоронника Товариства. У трудових відносинах з ТОВ «Ресурс Центр-М» перебував виключно на посаді охоронника, що передбачала фізичну охорону складських приміщень Товариства у період з 03 липня 2018 року по 01 квітня 2019 року." Зазначив, що інспектор праці ОСОБА_5 ніколи не відбирав у нього пояснення з будь-якого приводу та жодних пояснень слідчому Уманського районного відділення поліції Юхименку О.І. не надавав.
Постановою Управління Держпраці у Черкаській області за №ЧК 20/362/АВ/ТД-ФС-15 від 21.04.2020 на ТОВ «Ресурс Центр-М» накладено штраф у розмірі 141 690, 00 грн., на підставі ст. 159 Кодексу законів про працю України, ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», ч.3 ст. 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, згідно Постанови КМУ №509 від 17.07.2013 року, абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗПП України.
В огрунтування постанови зазначено, що на підставі акту інспекційного відвідування від 14.01.2020 року №ЧК 20/362/АВ встановлено порушення адміністрацією ТОВ «Ресурс Центр-М», а саме допущено до роботи ОСОБА_1 який виконував функції охоронника без укладення трудового договору, чим порушено вимоги с. 1 ст.21, ч.1,3 ст.24, КЗпП та Постанови КМУ № 413.
Не погоджуючись з даною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Зокрема, згідно частини п'ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб'єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов'язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб'єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб'єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб'єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб'єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.
Перелік підстав для здійснення позапланового заходу (позапланової перевірки) визначено в частиною першою статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", відповідно до якої підставами для здійснення позапланових заходів, зокрема, є: звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю від 21.08.2019 №823 (далі Порядок №823).
Відповідно до п. 2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Згідно з п.п. 5 п. 5 Порядку №823 підставою для здійснення інспекційних відвідувань є повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
Судом встановлено, що інспекційне відвідування проведене на підставі наказу Управління Держпраці в Черкаській області від 09.01.2020 №15-Н «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Ресурс Центр-М», у зв'язку з надходженням листа ГУ НП у Черкаській області Уманського районного відділення поліції Уманського відділу поліції №8308 від 02.12.2019 про порушення вимог законодавства про працю.
Пунктами 16 Порядку №823 визначено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
З акта інспекційного відвідування №ЧК20/362/АВ від 14.01.2020 вбачається, що ТОВ «Ресурс Центр-м» працівник охорони ОСОБА_1 допущений до роботи без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, чим порушено ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП.
Щодо встановлених порушень суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 5 Закону України від 05.07.2012 № 5067-УІ "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
Частинами 1, 3 статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами.
Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Суд встановлено, що про порушення ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП, а саме допущення до роботи без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу охоронця ОСОБА_1 , свідчить копія допиту свідка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив в своїх поясненнях, що працює без оформлення трудових відносин у ТОВ «Ресурс Центр-М», про що перевіряючий зазначив у Акті інспекційного відвідування №ЧК20/362/АВ від 14.01.2020 (а.с.90 зворотній бік). Жодних інших доказів (пояснень керівника, інших працівників, пояснень безпосередньо особи, яка допущена до роботи без оформлення трудових відносин, відеофіксації порушення тощо) допущення до роботи працівника до роботи перевіряючим не надано.
В свою чергу позивач надав до суду заяву ОСОБА_1 від 03.07.2018, в якій він просить прийняти його на роботу на посаду охоронця з оплатою праці згідно з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а.с.26), наказ (розпорядження) №7-к від 03.07.2018 про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 03.07.2018 (а.с.25), заяву ОСОБА_1 від 01.04.2019, в якій він просить звільнити його з посади охоронника за угодою сторін з 01.04.2019 (а.с.28), наказ (розпорядження) №2-к від 01.04.2014 про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 звільнено роботи (а.с.27).
Крім того, позивачем додано до матеріалів справи 03.03.2020 нотаріально посвідчений афідевіт від 02.03.2020, у якому ОСОБА_1 повідомив, що працював на посаді охоронника у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ресурс Центр-М». 03 липня 2018 року ним на ім'я директора Товариства Храпачевського Максима Володимировича , було подано заяву про прийняття на роботу на посаду охоронника з посадовим окладом згідно штатного розпису. Наказом №7-к від 03.07.2018 року «Про прийняття на роботу» його було прийнято з 03 липня 2018 року на посаду охоронника . В зв'язку з переходом у 2019 році на повністю автоматизовану систему охорони, він 01 квітня 2019 року подав заяву з проханням звільнити його за згодою сторін. Наказом №2-к від 01 квітня 2019 року його було звільнено з посади охоронника Товариства. У трудових відносинах з ТОВ «Ресурс Центр-М» перебував виключно на посаді охоронника, що передбачала фізичну охорону складських приміщень Товариства у період з 03 липня 2018 року по 01 квітня 2019 року." Зазначив, що інспектор праці ОСОБА_5 ніколи не відбирав у нього пояснення з будь-якого приводу та жодних пояснень слідчому Уманського районного відділення поліції Юхименку О.І. не надавав.
Також суд звертає увагу, що наказом Управління Держпраці в Черкаській області від 29.05.2020 №69-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_5 », у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, визначених посадовою інструкцією головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів, до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_5 застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність (а.с. 92-93). Підставою для застосування до ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення стало те, що ОСОБА_5 не дотримано вимог чинного законодавства під час здійснення інспекційного відвідування ТОВ «Ресурс Центр-М», не використано в повному об'ємі надані йому чинним законодавством повноваження, що призвело до неналежного (неефективного, нерезультативного) виконання завдань, покладених на нього в частині здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю зазначеним суб'єктом господарювання.
Таким чином, на переконання суду відповідачем не доведено факту порушення законодавства про працю позивачем, а саме допущення до роботи без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу охоронця ОСОБА_1 .
Крім того, суд зазначає таке.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (у редакції, що діяла на час виявлення порушення) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-ІХ, що набрав чинності 02.02.2020 внесено зміни до ст. 265 КЗпП України.
Зокрема абз. 2 ч. 2 викладено у такій редакції (чинній на момент спірних правовідносин): «юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження».
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
У рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
У рішенні від 2 липня 2002 року №13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).
У рішенні ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до рішення КСУ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до підпункту 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в ст. 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Виходячи із суті ст. 7 згаданої Конвенції, дія принципу незворотності дії закону в часі знаходяться в площині кримінального права.
Однак Європейський суд з прав людини у своїй практиці все ж застосовує широкий підхід до дії принципу незворотності дії закону в часі шляхом більш широкого розуміння захисту прав і свобод людини та застосування принципу верховенства права, не обмежуючись кримінально-правовим підходом до дії принципу незворотності дії закону в часі, а розширюючи дію цього принципу в галузевому розрізі права. Досить часто такому широкому підходу може слугувати й тлумачення Судом гарантованих Конвенцією прав і свобод людини через застосування принципу предмету та мети Конвенції.
Метою Конвенції, як вказується в численних рішеннях ЄСПЛ, є захист індивідуальних прав людини, а також розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Крім того, часто Суд у своїх рішеннях посилається не лише на предмет і мету Конвенції, а застосовує для підсилення своєї позиції також слова її Преамбули про верховенство права у відповідності із Статутом Ради Європи.
У справі «Праведная проти Росії» від 18 листопада 2004 року російський місцевий суд при розгляді спору щодо порядку нарахування пенсії застосував наказ Міністерства праці РФ, виданий після прийняття рішення у справі, як підставу для перегляду власного рішення за нововиявленими обставинами. При цьому, якщо попереднє рішення винесено на користь позивачки, то в результаті перегляду вже на підставі цього наказу Мінпраці РФ у задоволенні її вимог було відмовлено. Оскільки ключовим питанням цієї справи було ретроспективне застосування відомчого некримінального нормативно-правового акту, що прямо не підпадає під дію статті 7 Конвенції, ЄСПЛ аналізував ситуацію, що склалася в контексті статті 6, яка гарантує право на справедливий суд. Суд одноголосно дійшов висновку, що це право було порушено.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року Суд нагадав, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонена нормами Конвенції і в даному випадку може бути застосована. Тим не менше, коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності (див. Ухвала Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2002 року щодо прийнятності заяви Воробйової проти України). У зв'язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип правової визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 статті 35 Конвенції.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Щокін проти України", а саме - в п. 56 Рішення зазначив наступне: ...відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Цим рішенням ЄСПЛ окреслив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи мають застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві повинно тлумачитися на користь особи.
З урахуванням викладеного та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що оскільки правовідносини з виявлення порушення та притягнення до відповідальності тривали на час винесення (21.04.2020) відповідачем оскаржуваної постанови №ЧК 20/362/АВ/ТД-ФС-15, а редакція ст. 265 КЗпП (з 02.02.2020) вже не передбачала такий вид відповідальності за вчинене позивачем порушення, як штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, то прийняте рішення відповідачем із застосуванням норми законодавства, яка втратила чинність на час його прийняття, не може розцінюватися судом як прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також прийнятим із застосуванням до позивача найбільш сприятливого підходу.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги з таких підстав є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу суд зазначає таке.
16.06.2020 позивачем подано до суду заяву про стягнення судових витрат з відповідача, в якій просить з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 15250, 00 грн.
Розрахунок винагороди адвоката складається з такого:
1) консультація стосовно роз'яснення підстав для позову - 2 год. - 1300, 00 грн;
2) аналіз законодавства, що регулює правовідносини позивача, що скалися з відповідачем 5 год. - 2300 грн;
3) підготовка позовної заяви - 6 год. - 5400 грн;
4) підготовка заяви про забезпечення позову - 4 год. - 2600 грн;
5) повторна підготовка заяви про забезпечення позову - 4 год. - 2600 грн.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано такі докази:
1) копію платіжного доручення №213 від 12.06.2020 на суму 15250, 00 грн з призначенням платежу «Винагорода за надання правничої професійної допомоги від 27.04.2020;
2) копію договору про надання правничої професійної допомоги від 27.04.2020, який укладений між ТОВ «Ресурс Центр-М» та адвокатом Потапенко В.С.;
3) акт наданих послуг правничої професійної допомоги від 11.06.2020, відповідно до якого винагорода адвоката за надання правничої допомоги в період з 30.04.2020 по 11.06.2020 складає 15250,00 грн.
Оцінюючи надані докази та мотивацію щодо надання правової допомоги суд зазначає про таке.
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката належать розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або належить сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що належить сплаті у порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, що підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що аналіз наведених норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати належать компенсації стороні, що не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Великою Палатою Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що належать розподілу між сторонами.
Під час визначення суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Під час вирішення судом питання відшкодування витрат на правову допомогу, суд повинен дослідити відповідність наданих видів допомоги критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/7375/18 (ЄДРСР 85645427)
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів; одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
Суд зазначає, що статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не визначено таких видів правової допомоги, як аналіз законодавства, що регулює правовідносини позивача, що склалися з відповідачем, аналіз судової практики з приводу вказаного спору з огляду на предмет, підставу та зміст позовних вимог, що зазначені у Акті наданих послуг правничої професійної допомоги від 11.06.2020 - 3350,00 грн. Суд дійшов висновку про виключення із загальної суми судових витрат 3350,00 грн вартості аналізу законодавства, що регулює правовідносини позивача, що склалися з відповідачем, аналіз судової практики з приводу вказаного спору з огляду на предмет, підставу та зміст позовних вимог.
Крім того, суд зазначає, що при визначенні розміру витрат позивача на оплату винагороди адвоката за складання позовної заяви у сумі 5400 грн. 00 коп. порушено принцип співмірності та розумності розміру таких витрат, а тому задоволенню підлягає сума в розмірі 3500 грн. Також стягненню підлягає сума в розмірі 1500,00 грн за повторну підготовку заяви про забезпечення позову.
Таким чином, суд зазначає, що справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим розміром відшкодування витрат на правову допомогу буде сума в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2125,50 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 21.04.2020 про накладення штрафу №ЧК 20/362/АВ/ТД-ФС-15.
Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Шевченка, 205, код ЄДРПОУ 39881228) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс Центр-М» (20392, Черкаська область, Уманський район, с. Піківець, вул. Уманська, 152 В, код ЄДРПОУ 36780963) судовий збір у розмірі 2125 (дві тисячі сто двадцять п'ять) грн 50 коп.
Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Шевченка, 205, код ЄДРПОУ 39881228) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс Центр-М» (20392, Черкаська область, Уманський район, с. Піківець, вул. Уманська, 152 В, код ЄДРПОУ 36780963) судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 02.07.2020.
Суддя В.П. Тимошенко