Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 липня 2020 р. № 520/5727/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мар'єнко Л.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому просить суд, з урахуванням уточнення позовних вимог:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 43 доби відпуски в день звільнення позивача 25.01.2019 року;
- зобов'язати Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 43 доби відпуски.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 07 листопада 2015 року позивача прийнято на службу в Управління захисту економіки в Харківській області ДЗЕ Національної поліції України. Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції №13 о/с від 17.01.2019 року позивача звільнено з посади оперуповноваженого за власним бажанням. В порушення вимогам ст. 116 КЗпП України ДЗЕ НП в Харківській області не здійснило нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 в день звільнення 25.01.2019 року всіх сум, що належать йому до виплати. При з'ясувань обставин, викладених у листах відповідача від 19.09.2019 року №133зі, від 03.10.2019 року №146аз, 147 аз, 148 аз, 149 аз, 150 аз, 151 аз, 152 аз, 153 аз, 154 аз, 155 аз, 156 аз, 161 аз позивач встановив відсутність нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані 3 доби відпустки за 2015 рік, 16 діб основної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік, 15 діб основної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік та 05 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік. Вважаючи дії Департаменту захисту економіки Національної поліції України протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача - ОСОБА_2 , через канцелярію суду, надано відзив на позов, відповідно до якого Департамент захисту економіки Національної поліції України в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що право на використання поліцейськими відпусток частинами за їхнім бажанням, закріплене змістом ч. 6 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" при цьому одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Приписами частини сьомої та абзацу другого частини одинадцятої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", встановлено, що чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. У році звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на чергову оплачувану відпустку чи її частину, що не була використана тільки в попередньому році. Однак, право на отримання грошової компенсації за час невикористаної оплачуваної відпустки за рік, що передує року звільнення, спеціальним законодавством в частині реалізації права на відпочинок не передбачається. Представник відповідача зазначив, що у даному випадку відповідач діяв на підставі та у межах чинного законодавства.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” установлено з 12.03.2020 до 24.04.2020 на усій території України карантин.
На засіданні Кабінету Міністрів України 04 травня 2020 року карантин продовжено до 22 травня 2020 року.
На засіданні Кабінету Міністрів України 20 травня 2020 року карантин продовжено до 22 червня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 року №500 карантин продовжено до 31 липня 2020 року.
Відповідно до положень пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114,122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що з 07.11.2015 наказом голови Національної поліції України № 170 о/с від 11.11.2015 ОСОБА_1 було прийнято на службу в управління захисту економіки в Харківській області ДЗЕ Національної поліції України на посаду оперуповноваженого відділу, та було присвоєно спеціальне звання «старший лейтенант поліції».
В подальшому позивач проходив службу на різних посадах УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України (наказ від 21.03.2017 № 111 о/с, наказ від 17.07.2017 N 169 о/с ).
Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 17.01.2019 N 13 о/спозивача було звільнено з посади оперуповноваженого відділу N 5 (м. Лозова) УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України за п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» з 25.01.2019 року.
З метою з'ясування нарахувань та виплат, які передбачені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 під час проходження служби в УЗЕ в Харківській області ДЗЕ Національної поліції України, Позивачем направлено запит до ДЗЕ Національної поліції України щодо надання інформації про грошове забезпечення, яке він отримував щомісяця за весь час проходження служби в УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України.
При досліджені розрахункових листів та листа наданого Департаментом захисту економіки НП України від 19.09.2019 року №133зі, від 03.10.2019 року №146аз, 147 аз, 148 аз, 149 аз, 150 аз, 151 аз, 152 аз, 153 аз, 154 аз, 155 аз, 156 аз, 161 аз позивачем встановлено, що позивачем не використано: 3 доби відпустки за 2015 рік, 16 діб основної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік, 15 діб основної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік та 05 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік, разом 43 доби, що не заперечується сторонами.
Судом встановлено, що згідно листа від 19.09.2019 року №133зі (а.с.16) та наданого письмового відзиву на позов відповідача зазначено, що позивачем не використано відпусток за 2015 рік - 03 доби, за 2017 рік - 20 діб, за 2018 рік - 20 діб.
Позивач вважає, що відповідачем були порушені його права, а саме - не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані дні додаткових оплачуваних відпусток зазначених вище.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію".
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з частинами п'ятою - сьомою статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Нормами Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №260 не врегульовано питання компенсації не відбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки.
Отже, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористані частини відпусток за 2015-2018 роки підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України "Про відпустки".
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до частини 1статті 83 КЗпП України, частини 1статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.
Враховуючи те, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу ОВС та Національної поліції України, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення при звільненні, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до даних правовідносин, необхідно застосовувати положення КЗпП України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Так, відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення
Системно аналізуючи вищевказані приписи норм права, які регулюють правовідносини, що склались між учасниками процесу, суд доходить висновку, що визначальною обставиною для нарахування позивачу грошової компенсації за дні не використаної відпустки є факт звільнення.
Тобто, суд зауважує, що лише під час звільнення зі служби, позивач набуває право на грошову компенсацію за невикористані дні відпуски.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Суд зазначає, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Виходячи зі змісту положень пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 06.02.2020 року по справі №818/1276/17, що враховується судом, відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 2018 рік, з огляду на те, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 25.01.2019 року, а виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає за необхідне зазначити, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд вважає, що позивачем під час розгляду справи, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Оскільки судовим розглядом не встановлено факту недодержання суб'єктом владних повноважень процедури реалізації управлінської функції, а також не виявлено факту порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача у сфері публічно-правових відносин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд доходить висновку, що позовні ОСОБА_1 є безпідставними та нормативно необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 139, 243-246, 258, 262, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мар'єнко Л.М.