19 червня 2020 року м. Рівне №460/375/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С. за участю секретаря судового засідання К.І. Свінтозельської та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Бунечко Ю.Ю.,
відповідача: представник Шпак А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненської міської ради Рівненської області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов'язання надати такий дозвіл.
Ухвалою суду від 28.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 26.02.2020 (а.с.14-15).
26.02.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради (а.с.22-25), у якому відповідач позовні вимоги не визнав з підстав їх необґрунтованості. Повідомлено, що на сесії Рівненської міської ради від 25.07.2019 проект рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність позивача земельної ділянки на набрав достатньої кількості голосів на підтримку, а отже таке рішення вважається відхиленим. Крім того, зазначено, що згідно з функціональними обов'язками у сфері земельних відносин на управління покладено лише повноваження щодо підготовки проектів рішень Рівненської міської ради про надання дозволу фізичним та юридичним особам на розроблення документації із землеустрою, після чого такий проект рішення подається для розгляду в постійній комісії та сесії міської ради.
Ухвалою суду від 26.02.2020 здійснено заміну первісного відповідача у справі на належного - Рівненську міську раду Рівненської області, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено до 20.03.2020 (а.с.41-44).
02.03.2020 позивач подав до суду нову редакцію позовної заяви з урахуванням заміни первісного відповідача на належного (а.с.51-57).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.04.2019 позивач звернувся до Рівненської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на вул. Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності. До клопотання ним було долучено усі необхідні документи, однак листом від 30.07.2019 відповідачем було відмовлено позивачу у задоволенні клопотання, оскільки відповідний проект рішення міської ради з вказаного питання не набрав необхідної кількості голосів. Наголошує, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. При цьому, зауважує, що чинним законодавством такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою як недостатня кількість голосів депутатів міської ради для прийняття рішення не передбачено. Вважає оскаржувані дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність протиправними, а тому просив позов задовольнити повністю.
18.03.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Рівненської міської ради (а.с.58-64), згідно з яким відповідач позов не визнав та вважає його безпідставним. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що міською радою не приймалося рішення щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність позивача земельної ділянки на вул. Лугова в м. Рівному. В даному випадку проект рішення не набрав необхідної кількості голосів на підтримку та вважається відхиленим. При цьому, відповідач наголосив, що відхилений проект рішення жодним чином не порушує і не обмежує права позивача та не створює для нього ніяких негативних правових наслідків. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 20.03.2020 неявку представників сторін визнано поважною, продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів; розгляд справи відкладено на 15.04.2020 (а.с.90-92).
Підготовче засідання 15.04.2020 року не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці. Розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 08.05.2020.
Ухвалою суду від 08.05.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 12.06.2020 (а.с.107-109).
02.06.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с.114-116), у якій позивач наголосив про наявність прямого обов'язку органу місцевого самоврядування розглянути клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати вмотивовану відмову у його наданні. Вказав, що недотримання порядку та строків розгляду його звернень призводить до порушення його прав та норм закону, а тому просив позов задовольнити повністю.
12.06.2020 в судовому засіданні учасниками справи були надані пояснення, що збігаються з викладеними у заявах по суті справи. Позивач підтримав позов, з підстав, зазначених у ньому та просив позов задовольнити повністю. Відповідач в свою чергу підтримав заперечення проти позову і просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві. Водночас в ході розгляду справи, позивачем було повідомлено, що він неодноразово звертався до відповідача із одним і тим самим клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по вул. Луговій в м. Рівному і щоразу відповідачем за наслідками їх розгляду ні рішення про відмову у наданні такого дозволу, ні рішення про його надання не прийнято. Для встановлення вказаних обставин судом протокольною ухвалою витребувано у сторін додаткові докази, у зв'язку з чим в судовому засіданні оголошено перерву до 19.06.2020.
16.06.2020 від ОСОБА_1 до суду надійшли докази, які витребовувалися у позивача (а.с.139-141).
18.06.2020 на адресу суду надійшли витребувані судом у відповідача додаткові докази (а.с.142-158).
В судовому засіданні 19.06.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
04.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Рівненської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на АДРЕСА_1 в АДРЕСА_2 Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. До заяви позивач також долучив: графічні матеріали, у яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; нотаріальну згоду землекористувача, свідоцтво про смерть, довідку про смерть, довідку з кількісного обліку, посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 (1 категорія) від 26.12.2017, погодження містобудування та архітектури та додаткові документи (а.с.117).
10.04.2019 листом №01-11/459 Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради повідомило позивача, що за дорученням міського голови Управлінням розглянуто його заяву та підготовлено проект рішення Рівненської міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 (вільна від забудови земельна ділянка)». Вказано, що після погодження рішення згідно з Регламентом міської ради він буде переданий секретарю міської ради для розгляду в постійній комісії та сесією міської ради (а.с.10).
30.07.2019 листом №01-11/459 Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради повідомило позивача, що на сесії Рівненської міської ради від 25.07.2019 проект рішення міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 (вільна від забудови земельна ділянка)» не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Також вказано, що для підготовки на повторний розгляд сесії міської ради проекту рішення «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 від забудови земельна ділянка)» позивачу необхідно звернутися в Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради з клопотанням на ім'я міського голови про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на вул.Луговій і додати документи, які були подані ним при первинному розгляді вказаного питання (а.с.8).
08.08.2019 позивач повторно звернувся до Рівненської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на вул. Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, до якої, також долучив усі документи, що подавалися до його заяви від 04.04.2019 (а.с.119).
На підставі вказаної заяви постійною комісією з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування Рівненської міської ради підготовлено проект рішення Рівненської міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 вільна від забудови земельна ділянка)» з пояснювальною запискою до проекту рішення (а.с.144, 145). Проект зазначеного рішення опубліковано на сайті міської ради від 19.08.2019 року (а.с.144 зв.бік).
Однак, як свідчить витяг з протоколу другого пленарного засідання 39 сесії Рівненської міської ради 7 скликання від 06.02.2020 проект рішення міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 (вільна від забудови земельна ділянка)» не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення (результати голосування: за - 2; проти - 0; утримались - 16; не голосували - 14). Зазначено, що рішення не ухвалено і відповідно до п.28.1 Регламенту Рівненської міської ради вважається відхиленим. (а.с.147-148).
26.05.2020 позивач втретє звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на вул. Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, до якої долучив усі необхідні документи (а.с.151-158). Даний факт підтверджується також копією супровідної картки Центру надання адмінвстративних послуг від 26.05.2020 за №121653 (а.с.140). Проте станом на час розгляду цієї справи судом, рішення щодо вказаного питання Рівненською міською радою не прийнято.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення з питання надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до п.«б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
З огляду на ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
При цьому, відповідно до змісту пп.«в» ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На підставі п.«г» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.
Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах.
Пунктами «а», «б» ч.1 ст.12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, розпорядження земельними ділянками комунальної власності територіальної громади м.Рівне відноситься до повноважень Рівненської міської ради.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з ч.1 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Частиною 1 ст.47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
На підставі ч.4 ст.47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
Відповідно до ч.1-3 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Таким чином, за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування приймає лише одне із рішень визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України: або про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.
Як встановлено судом, заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 04.04.2019 та 08.08.2019 розглядалися 25.07.2019 та 06.02.2020 на пленарних засіданнях 32 та 39 сесії сьомого скликання Рівненської міської ради. Відповідно до витягів з протоколу рішення за заявами ОСОБА_1 не прийняті, оскільки за результатами голосування не набрали більшості голосів (а.с.87-88,147-148).
Враховуючи наведене та зважаючи на те, що за результатами розгляду заяв позивача відповідачем не прийнято ні рішення про надання дозволу, ні вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що заяви ОСОБА_1 не розглянуті Рівненською міською радою у строк та у спосіб, встановлені Земельним кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Жодних зауважень до пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач не висловлював, як і будь-яких доказів звернення до позивача з пропозицією їх усунути. Натомість, у листі від 30.07.2019 відповідач пропонує позивачу при повторному зверненні з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надати ті ж документи, що і до заяви від 04.04.2019. Разом з тим, за результатами повторного звернення позивача до Рівненської міської ради з відповідною заявою від 08.08.2019 і необхідним пакетом документів, відповідачем знову не прийнято ні рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, ні відмови у його наданні.
Таким чином, встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, не приймаючи жодного з визначених ч.7 ст.118 ЗК України рішення з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, допустив протиправну бездіяльність.
З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Рівненської міської ради Рівненської області щодо неприйняття рішення з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на АДРЕСА_3 .Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а не дій, як просив позивач.
При цьому, твердження відповідача, що відхилення проекту рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки, у зв'язку з недостатньою кількістю голосів депутатів, не є порушенням прав позивача, суд оцінює критично і відхиляє як безпідставне, з огляду на таке.
Частина десята статті 118 ЗК України у взаємозв'язку із положеннями Кодексу адміністративного судочинства і конституційним правом особи на судовий захист, свідчить про те, що не прийняття органом місцевого самоврядування одного з рішень з питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою може бути предметом судового оскарження, оскільки, фактично, створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка бажає реалізувати своє право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність.
У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов'язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.
Правовий висновок аналогічного змісту викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а.
Щодо способу відновлення порушеного права позивача, суд враховує таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у даній справі у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення такої заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.
Отже, встановлені в ході розгляду справи обставини дають підстави для висновку, що: 1) права та інтереси позивача порушені; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема позивачем подано усі належні документи, відповідачем не зазначено жодних зауважень щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих таких документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Окрім того, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (а.с.107-158), що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на вул. Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, як це рекомендував відповідач. Однак, проект рішення жодного разу не набрав необхідної кількості голосів депутатів міської ради, тобто відповідач не прийняв рішення по суті звернення позивача у відповідності до вимог ст.118 ЗК України.
Вказані обставини дають суду правові підстави для сумнівів, що зобов'язання Рівненської міської ради повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, буде належним, ефективним та повним способом захисту порушеного права позивача.
Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд зважає на ефективність такого захисту.
Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі " ОСОБА_2 проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на наведене, оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує поведінка відповідача, то суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання Рівненської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на вул.Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд шляхом прийняття рішення.
Аналогічна за змістом правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 28.05.2020 №819/654/17, від 30.04.2020 у справі №812/1313/18 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Суд пам'ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, з урахуванням відкоригованого судом способу захисту щодо основної позовної вимоги.
Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12 а, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 34847334) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради Рівненської області щодо неприйняття рішення з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на вул.Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Зобов'язати Рівненську міську раду Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, яка розташована на вул.Лугова в м.Рівному, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 30 червня 2020 року.
Суддя Гудима Н.С.