24 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/105/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,
представника відповідача - Казмерчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
08 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2019 №0005000501, №0005010501.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про незгоду із збільшенням ГУ ДПС у Полтавській області суми грошового зобов'язання ТОВ "Інкріс-Агро" з податку на прибуток у розмірі 615016,25 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 683351,25 грн. за наслідками позапланової виїзної перевірки, результати якої оформлені актом від 12.11.2019 №1409/16-31-05-01-10/38661762. Позивач вказував, що підприємством не було допущено порушень податкового законодавства, зафіксованих вищевказаним актом, господарські операції з контрагентами мали реальний характер, оформлені належними первинними документами та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках.
Ухвалою суду від 10 січня 2020 позовну заяву ТОВ "Інкріс-Агро" залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 16 березня 2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на висновки акту перевірки.
Заслухавши представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Інкріс-Агро" (ідентифікаційний код 38661762) зареєстроване юридичною особою 30.07.2014, номер запису про державну реєстрацію 1 617 102 0000 000444. Станом на 14.08.2017 позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області та є, зокрема, платником податку на прибуток та платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200322104, виданого ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області, індивідуальний податковий номер 386617618092.
В період з 24.09.2019 по 22.10.2019 (термін проведення перевірки продовжувався з 23.10.2019по 05.11.2019 на підставі наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 16.10.2019 №510) ГУ ДПС у Полтавській області, на підставі направлень від 20.09.2019 №2805, №2807, №2833 та від 01.10.2019 №2950 та відповідно до наказу від 11.09.2019 № 109, була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Інкріс-Агро" (код за ЄДРПОУ 38661762) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2019, валютного законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2019,, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2017 по 30.06.2019.
За наслідками проведеної перевірки ТОВ "Інкріс-Агро" відповідачем складений акт від 12.11.2019 №1409/16-31-05-01-10/38661762, яким зафіксовані порушення:
- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України, п. 5 ПсБО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, п. 5, п.8 ПсБО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, ч.1, ч.5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п.2.1, п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, абз.2 розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 492013,0 грн. в т.ч. за 2017 рік в сумі 130933,0 грн., за 2018 рік в сумі 361080 грн.;
- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 546681,0 грн. в т.ч. за листопад 2017 року в сумі 145481,0 грн., за серпень 2018 року в сумі 16365,0 грн., за вересень 2018 року в сумі 272043,0 грн. та за жовтень 2018 року в сумі 112792,0 грн.;
- абз. «г» п.176.2 ст.176 ПК України та встановленого Порядку заповнення податкового розрахунку суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку за формою 1ДФ затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України 13.01.2015 за № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556.
У зв'язку із встановленням в ході перевірки порушень вимог податкового законодавства, ГУ ДПС у Полтавській області винесено податкові повідомлення-рішення від 13.12.2019:
- №0005000501, яким ТОВ "Інкріс-Агро" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 492013 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 123003,25 грн.;
- №0005010501, яким ТОВ "Інкріс-Агро" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями в розмірі 5466814 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 136670,25 грн.
Із даними рішеннями позивач не погодився та оскаржив податкові повідомлення - рішення до суду.
Спірні відносини стосуються правомірності визначення та відображення позивачем у податковій звітності сум з податку на прибуток та з ПДВ сум податкових зобов'язань та податкового кредиту зі сплати податку на додану вартість за наслідками здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарів, вчинених між ТОВ "Інкріс-Агро" та ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ".
На переконання відповідача, господарські операції ТОВ "Інкріс-Агро" з вищевказаними контрагентами, не носили реального характеру та безпідставно відображені у податковій звітності позивача з ПДВ та податку на прибуток.
Мотивуючи дані доводи, контролюючий орган виходить із встановлення заниження позивачем за перевіряємий період податку на прибуток на загальну суму 492013 грн,що мало вплив на суміжний об'єкт оподаткування - податок на додану вартість.
Так, у ході проведення документальної планової виїзної перевірки встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ" щодо придбання товарів/послуг, які визнаються контролюючим органом як безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з ТОВ "Інкріс-Агро", а саме постачання селітри аміачної, нітроамофоски та соняшника.
Перевіркою встановлено факт відсутності достатніх виробничих потужностей (основні засоби та ін.) та трудових ресурсів для здійснення відповідного виду господарської діяльності, відсутність реального (законного) джерела походження (введення в обіг при первинному продажі) ідентифікованого товару (відсутнє дійсне формування цього активу), а відтак неможливість його руху за ланцюгом постачання всіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов'язаних нереальних господарських операцій.
В ході перевірки неможливо було встановити ланцюг постачання товару та достовірність придбання та отримання його саме у ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ", а відтак і неможливо підтвердити правомірність віднесення суми коштів на їх придбання до складу податкового кредиту та формування витрат підприємства. Крім того, враховуючи відсутність трудових ресурсів, власних чи орендованих складських приміщень, транспортних засобів, не можливо встановити реальність виконання контрагентами документально оформлених господарських операцій враховуючі їх зміст, обсяг та технологічну специфіку операцій з придбання та реалізації товарів.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу у їх сукупності з фактичними обставинами справи, суд виходить з такого.
Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.
За змістом наведених правових норм, податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
Витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) /пп.14.1.27. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України/.
Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Прибуток (доход) суб'єкта господарювання, в розумінні ст. 142 Господарського кодексу України, є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Таким чином, прибуток (доход) - це мета всієї діяльності та є показником діяльності за певний період, і береться до уваги дохід та витрати за звітний період, а не результат (доход) кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як безпідставно без правового обґрунтування, вважає ДПІ.
Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов'язане із здійсненням витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджається своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами за своїми зобов'язаннями, тощо.
Згідно з ст. 3 ГК України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Тобто, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені Податковим кодексом України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).
Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п.135.1 ст.135 ПКУ), а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п.137.4 ст.137 ПКУ).
За змістом ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Згідно п.22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
З приводу господарських правовідносин ТОВ "Інкріс-Агро" та ТОВ "Еверест 2017", ТОВ "Агро МВМ", судом встановлені такі обставини.
Як було встановлено під час розгляду справи, 27.06.2018 між ТОВ "Еверест 2017" (постачальник) та ТОВ "Інкріс-Агро" (покупець) укладений договір поставки №3, згідно якого постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість добрив, мінеральних добрив іменованих в подальшому товар, відповідно до умов договору (додаткових угод, специфікацій та видаткових накладних до нього) /т. 1 а.с. 25/.
В рамках виконання вказаного договору, ТОВ "Інкріс-Агро" у серпні 2018 року придбало у ТОВ "Еверест 2017" селітру аміачну та нітроамофоску NPK 16:16:16 на загальну суму ПДВ в розмірі 401200 грн.
Крім того, 19.10.2017 між ТОВ "Агро МВМ" (постачальник) та ТОВ "Інкріс-Агро" (покупець) укладений договір поставки сільськогосподарської продукції №16 СГП/Ш, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі товар), в кількості, асортименті, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі та додаткових угодах, які є невід'ємною частиною цього договору /а.с. 26 т. 1/.
В рамках виконання вказаного договору, ТОВ "Інкріс-Агро" у жовтні 2017 року придбало у ТОВ "Агро МВМ" соняшник. Сума податку на додану вартість по вказаних операціях склала 145480,57 грн.
Позивачем до матеріалів справи надані копії видаткових накладних, складених за результатами здійснення господарських операцій між ТОВ "Інкріс-Агро" та ТОВ "Еверест 2017", ТОВ "Агро МВМ" /т.1 а.с. 90-95, 101/.
Дослідивши первинні документи, виписані ТОВ "Еверест 2017", ТОВ "Агро МВМ" на користь ТОВ "Інкріс-Агро" в результаті здійснення у жовтні 2017 року та у серпні 2018 року спірних господарських операцій, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності.
При цьому недоліків податкових накладних, на основі яких позивач має право на формування податкового кредиту, перевіряючими в ході перевірки не встановлено.
Судом встановлено, та не заперечується представником відповідача, що позивачем на користь ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ" проведена сплата коштів за товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями /т. 1 а.с. 96-100/.
Представником позивача до матеріалів справи надано дані складського обліку, з яких вбачається оприбуткування товарів, послуг, придбаних у ТОВ "Еверест 2017", ТОВ "Агро МВМ", за перевіряємий період, згідно яких відображено прихід та розхід товару по вказаних постачальниках, а операції по поставці в повному обсязі відображені в бухгалтерському обліку позивача.
Згідно пояснень представника позивача соняшник придбаний у ТОВ "Агро МВМ" зберігався на елеваторах, згідно укладених з ТОВ "Шосткинський елеватор", СТОВ "Доч-Хліб", ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" договорів складського зберігання, складських квитанцій на зерно, товарно-транспортних накладних /т. 1 а.с. 102-139/.
Товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до статті 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.
Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.
Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Надання документів, підтверджуючих якісні характеристики товару, стосується лише правовідносин між продавцем і покупцем щодо підтвердження першим, дотримання ним умов договору, що встановлені його умовами до предмету поставки.
В даному випадку первинними документами, що підтверджують фактичність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ" є видаткові та податкові накладні.
З огляду на викладене, та з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку та суворої звітності, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не являються єдиними та безумовними документами, що підтверджують факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, сама по собі наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, а так само недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.
Необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій.
Матеріалами справи підтверджено, що товар придбавався позивачем у ТОВ "Еверест 2017" з метою отримання прибутку за використання у своїй господарській діяльності.
Так, із пояснень, наданих представником позивача, судом встановлено, що придбаний товар у ТОВ "Еверест 2017" в подальшому реалізовано ФГ "Волошка", СТОВ "Мрія" /т. 1 а.с. 64-89/, а товар придбаний у ТОВ "Агро МВМ" реалізовано ТОВ "Кернел-Трейд" та ТОВ "Агротрейд Експорт" /т. 1 а.с. 140-150/.
Отже, придбання позивачем ТМЦ відповідає меті та змісту господарської діяльності товариства.
На підставі викладеного, суд зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими та спростовані наданими до матеріалів справи письмовими доказами.
Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.
Доводи відповідача про те, що згідно податкової звітності у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, не можуть слугувати підставою для визнання неправильним відображення сум ПДВ в обліку позивача, у зв'язку з тим, що контрагенти позивача не були виробниками поставлених позивачу товарів, а виступали посередниками. Такий вид діяльності, як оптова торгівля, складське зберігання товару не завжди вимагає від суб'єкта господарської діяльності наявності сировини, матеріалів, виробничого обладнання, оскільки торгівля може здійснюватися готовою продукцією, трудові ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових угод, а складські приміщення можуть придбаватися у контрагентів, які не є платниками ПДВ.
На виконання договірних відносин контрагентами позивача виписано на адресу ТОВ "Інкріс-Агро" податкові накладні. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
З огляду на дане, суд зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Поміж іншого, суд вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства за результати аналізу електронних баз, наявних в органах ДПС, у тому числі даних ЄРПН, контрагентів позивача ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ", оскільки позивач як платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, відповідачем не наведено висновків аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між ТОВ "Інкріс-Агро" та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій.
Також суд зазначає, що у відповідності до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону. Податкова інформація, результати аналізу баз даних податкового органу, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати податкової інформації щодо контрагентів позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми податку на додану вартість.
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.
Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.
Таким чином, висновки перевірки позивача по взаємовідносинам із ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ" не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Інших порушень позивачем правил формування податкового кредиту та витрат відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що висновки акту не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення було винесено відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Факт сплати позивачем судового збору у розмірі 19475,51 грн. підтверджується платіжними дорученнями від 16.01.2020 №47.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на задоволення адміністративного позову ТОВ "Інкріс-Агро", суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на його користь витрати зі сплати судового збору в розмірі 19475,51 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" (вул. Путивльська, буд.3, м. Суми, Сумська область, 40009) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити .
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 13.12.2019 №0005000501.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 13.12.2019 №0005010501.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" судовий збір у розмірі 19 475,51 грн (дев'ятнадцять тисяч чотириста сімдесят п'ять гривень п'ятдесят одна копійка).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення складено 02 липня 2020 року.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва