30 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1984/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (з урахуванням уточненої позовної заяви) до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) /далі - відповідач-1/про:
- визнання протиправними дій посадових осіб при звільненні працівника щодо не виплати вихідної допомоги при звільненні;
- зобов'язання Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середньомісячної заробітної плати в сумі 12229,85 грн;
- стягнення з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки в розрахунку при звільненні з 27 грудня 2019 року по 17 квітня 2020 року (день прийняття позовної заяви) в сумі 43231,08 грн /а.с. 25-28/.
Позов обґрунтований тим, що позивач працювала на посаді головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Полтавській області та з 27 грудня 2019 року її звільнено із вказаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 11 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". В порушення приписів статті 44 Кодексу законів про працю України Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області не виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні в розмірі не менше середнього місячного заробітку. Оскільки управлінням у день звільнення не проведено із позивачем повного розрахунку щодо виплати вихідної допомоги, наявні підстави для виплати позивачу відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, залучено до участі у справі в якості другого відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області /далі - відповідач-2, ГТУЮ у Полтавській області/, витребувано докази.
Відповідачі позов не визнали та у відзиві на позовну заяву /а.с.45-52/ зазначили, що позивача 27 грудня 2019 року звільнено із посади головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 11 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. У день звільнення із позивачем проведено кінцевий розрахунок та видано трудову книжку. Законом України "Про державну службу" врегульовано випадки виплати вихідної допомоги та її розмір, а тому норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються. З аналізу положень статті 87 Закону України "Про державну службу" слідує, що вихідна допомога виплачується у випадку звільнення державного службовця за пунктом 1 частини першої вказаної статті, а враховуючи, що позивача звільнено за пунктом 11 частини першої цієї статті, позивач не має права на отримання вихідної допомоги при звільненні. Беручи до уваги те, що із позивачем проведено повний розрахунок при звільненні, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області №750/7 від 29 квітня 2016 року /а.с.67/ ОСОБА_1 переведено з 04 травня 2016 року на посаду головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.
24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вручено попередження про припинення державної служби на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 11 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 11/.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області №1785/к від 23 грудня 2019 року "Про звільнення працівників" (пункт 26) /а.с.54-66/ у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09 жовтня 2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України №3173/5 від 16 жовтня 2019 року "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 11 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 27 грудня 2019 року з припиненням державної служби.
Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Полтавській області №08-29/101 від 23 січня 2020 року /а.с.17/ ОСОБА_1 звільнено із займаної посади без виплати вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Не погодившись з невиплатою їй вихідної допомоги при звільненні в розмірі не менше середнього місячного заробітку, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року /далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Частиною третьою вказаної статті передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
Частиною четвертою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Таким чином, Законом №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) не було передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.
Водночас судом встановлено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною четвертою вказаної статті (у зазначеній редакції) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Таким чином, Законом України "Про державну службу" (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) було передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку з ліквідацією державного органу.
В подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" № 117-IX від 19 вересня 2019 року, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, внесено зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу", а саме: у пункті 1 частини першої слова "ліквідація державного органу" замінено словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключено, та доповнено пунктом 1-1 такого змісту:"1-1) ліквідація державного органу".
Таким чином, вказаними змінами виділено в окрему правову підставу припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення таку підставу як ліквідація державного органу, проте зміни до частини четвертої вказаної статті Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" № 117-IX від 19 вересня 2019 року не внесено.
Лише Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" № 440-IX від 14 січня 2020 року (який набрав чинності 13 лютого 2020 року) внесено зміни до частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу", а саме: слова і цифру "на підставі пункту 1" замінено словами і цифрами "на підставі пунктів 1 та 1-1", а слова "середньої місячної заробітної плати" - словами "двох середньомісячних заробітних плат".
Таким чином, питання виплати вихідної допомоги державному службовцю у разі звільнення з державної служби у зв'язку з ліквідацією державного органу врегульовано Законом України «Про державну службу» з 13 лютого 2020 року (дати набрання чинності Законом України № 440-IX від 14 січня 2020 року).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що у період дії Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України № 117-IX від 19 вересня 2019 року, тобто з 25 вересня 2019 року по 12 лютого 2020 року, питання виплати вихідної допомоги при звільненні у зв'язку з ліквідацією державного органу не було врегульовано спеціальним законом, а відтак застосуванню підлягали норми загального законодавства, а саме: статті 44 Кодексу законів про працю України.
Як встановлено судом, наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області №1785/к від 23 грудня 2019 року "Про звільнення працівників" (пункт 26) ОСОБА_1 звільнено з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 27 грудня 2019 року, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Вказаний наказ (пункт 26) позивачем не оскаржується, є чинним та підставою для звернення позивача до суду з цим позовом стала невиплата позивачу вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України/ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Таким чином, пункт 1 статті 40 КЗпП України, на підставі якого позивача було звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина четверта статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Правова позиція, яка наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №333/298/16-ц та на яку посилаються відповідачі у відзиві на позовну заяву, не підлягає застосуванню у цій справі, оскільки у справі №333/298/16-ц предметом позову було стягнення з Головного управління МВС України в Запорізькій області на користь позивача компенсації за невикористані дні відпустки за період з 2002 по 2007 роки, середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період до 1 січня 2016 року, 3 % річних від простроченої суми компенсації за невикористані відпустки, інфляційних втрат від суми компенсації за невикористані, моральної шкоди у сумі 5 000 грн та позивача у вказаній справі було звільнено з посади дільничного інспектора міліції за власним бажанням, тобто обставини та норми права, якими урегульовані відносини у справі №333/298/16-ц, не співпадають з обставинами та нормами права, якими урегульовано відносини у цій справі.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).
Таким чином, за відсутності у спеціальному законодавстві положень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні у зв'язку з ліквідацією державного органу та зважаючи на те, що пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 цього Кодексу, а частина четверта статті 40 КЗпП України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 згаданого Кодексу, суд вважає, що позивач мала законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.
Відтак, має місце протиправна бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а не дії (як зазначає позивач), щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.
Відповідно до підпункту "є" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року /далі - Порядок №100/, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виплати вихідної допомоги.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
ОСОБА_1 звільнено з посади в Головному територіальному управлінні юстиції у Полтавській області 27 грудня 2019 року, а тому календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата - це жовтень та листопад 2019 року.
Довідкою про середній заробіток ОСОБА_1 №09-79/598 від 07 травня 2020 року /а.с. 68/, виданою Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області, підтверджено, що заробітна плата позивача у жовтні 2019 року становила 13750,42 грн, а у листопаді 2019 року склала 10175,64 грн.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» кількість робочих днів у жовтні 2019 року становить 22 дня, у листопаді 2019 року - 21 день.
Таким чином, вихідна допомога ОСОБА_1 розраховується наступним чином: ((13750,42 грн + 10175,64 грн) / 43 робочих днів жовтня та листопада 2019 року) х (43 відпрацьованих робочих днів за жовтень та листопад 2019 року/2 місяці) = 11963,03 грн.
Таким чином, суд відхиляє наведений у позовній заяві розрахунок вихідної допомоги та позовна вимога у відповідній частині підлягає задоволенню частково.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області вихідну допомогу при звільненні у сумі 11963,03 грн.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки в розрахунку при звільненні по 17 квітня 2020 року (день прийняття позовної заяви) у сумі 43231,08 грн, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать до виплати. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати вихідної допомоги при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
При цьому, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
За певних умов суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
При визначенні розміру середньої заробітної плати за 1 робочий день суд враховує приписи Порядку №100 та встановлену судом вище середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 в сумі 556,42 грн.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" та листа Міністерства соціальної політики України від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" кількість робочих днів в період з 28 грудня 2019 року (наступний робочий день після звільнення) по день ухвалення судового рішення (30 червня 2020 року) становить 123 дня.
Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення становить 68439,66 грн (556,42 грн х 123 днів).
Враховуючи наявність спору між позивачем та роботодавцем з приводу належних до виплати працівникові сум на день звільнення; принцип співмірності між розміром недоплаченої суми ( 11963,03 грн) та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку ( 68439,66 грн); істотність частки середнього заробітку порівняно із вихідною допомогою; обставини, за яких було встановлено наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні, правові висновки Верховного Суду, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
У процентному виразі сума середньоденної заробітної плати в порівнянні з сумою вихідної допомоги при звільненні складає 4,65% (556,42 грн х 100 : 11963,03 грн).
Отже, стягненню на користь позивача підлягають кошти в сумі 3182,44 грн ( 4,65% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).
Відтак, позов у відповідних частинах позовних вимог підлягає задоволенню частково.
Стосовно позовних вимог, звернутих до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач перебувала у відносинах публічної служби із Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04 лютого 2002 року /а.с. 4-5/ та наказами Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області №750/7 від 29 квітня 2016 року та №1785/к від 23 грудня 2019 року /а.с.54-67/. Станом на день розгляду цієї справи запис про припинення такої юридичної особи як Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, тобто Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області не припинено, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) слід відмовити.
Враховуючи висновок суду про задоволення однієї немайнової вимоги та часткове задоволення позову у частині майнових вимог та факт сплати позивачем при зверненні до суду судового збору на загальну суму 840,80 грн (за одну немайнову вимогу та дві майнові вимоги) згідно квитанцій №МР_АВ150101РТМ_13530795 від 25 квітня 2020 року /а.с.29/, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь позивача підлягають витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 229,61 грн ( 15145,47 грн х 840,80 грн / 55460,93 грн).
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 28, м.Суми, Сумська область, 40003, ідентифікаційний код 43316700) та Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності. 45, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 34874347) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, буд. 45, м. Полтава, Полтавська область, 34014, ідентифікаційний код 34874347) щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 у сумі 11963,03 грн.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, буд. 45, м. Полтава, Полтавська область, 34014, ідентифікаційний код 34874347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) вихідну допомогу при звільненні у сумі 11963,03 грн (одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні три копійки).
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 34874347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення цього судового рішення у сумі 3182,44 грн (три тисячі сто вісімдесят дві гривні сорок чотири копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, буд. 45, м. Полтава, Полтавська область, 34014, ідентифікаційний код 34874347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 229,61 грн (двісті двадцять дев'ять гривень шістдесят одна копійка).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк