02 липня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/2008/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ від 11.03.2020 №7099-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки";
зобов'язати відповідача протягом двох тижнів з моменту набрання рішенням суду законної сили затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5324281900:00:004:0050 сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та передати земельну ділянку у власність.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, адже його погоджено у встановленому законом порядку; відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою від 31.10.19 №15896/82-19 проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому зазначив, що у спірних відносинах відповідач керувався приписами статей 118, 123 Земельного кодексу України, а також наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.11.18 №552. Вказав, що згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації від 8.11.19 №2760 проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим правилам, не уточнено дані щодо місця розташування запроектованої земельної ділянки, не уточнено дані щодо розміщення земельної ділянки відносно господарського двору та його санітарно захисної зони, наявності (відсутності) обмежень щодо використання земельної ділянки, віднесення земельної ділянки до особливо цінних земель визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України, з урахуванням чого у його затвердженні відмовлено.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.20 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Наказом від 8.10.19 №7667-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою /а.с. 30/.
За заявою ОСОБА_1 від 9.10.19 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 у 2019 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населених пунктів на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області /а.с. 31-72/.
31.10.19 експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Рівненській області надано висновок №01-35/23 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області /а.с. 70/.
10.01.20 посадовою особою відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:004:0050, про що позивачу видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 15-16/.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звертався із заявою до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження документації із землеустрою.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 28.01.20 №2878-СГ позивачу відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки /а.с. 14/, з тих підстав, що в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідно уточнити дані щодо: розміщення земельної ділянки відносно господарського двору та його санітарно-захисної зони; наявності (відсутності) обмежень щодо використання земельної ділянки; кадастрового номеру земельної ділянки передбаченої до відведення; віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України.
Позивач погодився з висновками наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 28.01.20 №2878-СГ, до суду із позовом про оскарження цього наказу не звертався. Доказів протилежного суду не надано.
Позивач у своїх поясненнях, зазначених у позовній заяві, вказує, що ним усувалися зауваження, вказані у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 8.11.19 №2760.
26.02.20 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства в Полтавській області із заявою від 26.02.20 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га із земель запасу Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства /а.с. 99/.
11.03.20 відповідачем видано наказ №7099-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" з огляду на невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, зазначивши підстави відмови у затвердженні документації із землеустрою та наданні її у власність аналогічні змісту наказу 28.01.20 №2787-СГ /а.с. 97-98/.
Не погодившись з цим рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
За змістом статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Частиною першою статті 9 названого Закону визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом пункту 70 Порядку про ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17.10.2012 №1051 /далі - Порядок № 1051/державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: 1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 3) розташування об'єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; 4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
У разі відповідності заяви разом з документами вимогам, зазначеним у цьому пункті, Державний кадастровий реєстратор приймає заяву до розгляду по суті та обліковує її відповідно до пункту 71 цього Порядку.
Пунктом 73 Порядку №1051 визначено, що державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.
Пунктом 74 Порядку №1051 передбачено, що державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність: 1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів); 2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1; 3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.
Відповідно до пункту 75 Порядку №1051 (у редакції, чинній на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки) у разі відповідності поданих документів, зазначених у пункті 69 цього Порядку, вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, та електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор: 1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру вносить електронний документ та відомості, які він містить, до Державного земельного кадастру; 2) робить на титульному аркуші документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалах документації із землеустрою та оцінки земель, що містять графічне зображення об'єктів Державного земельного кадастру, аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж, частин, обмежень, угідь у паперовій формі позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 15. У разі подання заявником документації із землеустрою та оцінки земель в електронній формі зазначена позначка не проставляється, а така документація підписується Державним кадастровим реєстратором із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису; 3) присвоює за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру земельній ділянці, що реєструється, кадастровий номер та у випадках, зазначених у пунктах 107 - 161 цього Порядку, відкриває Поземельну книгу (вносить відповідні записи до неї); 4) виготовляє у випадках, зазначених у пунктах 162 - 199 цього Порядку, витяг з Державного земельного кадастру для підтвердження внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру; 5) оприлюднює інформацію про внесення відомостей до Державного земельного кадастру згідно з пунктами 209 - 211 цього Порядку та відповідні відомості про об'єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162 - 199 цього Порядку; 6) повертає заявникові документацію із землеустрою та оцінки земель з проставленою позначкою про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру у разі подання такої документації у паперовій формі або в електронній формі - за власним кваліфікованим електронним підписом.
Витяг з Державного земельного кадастру, який надається для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей, є підставою для передачі відповідної документації на затвердження органу державної влади або органу місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню даним органом).
Згідно з частиною восьмою цієї статті, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
А відповідно до частини п'ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Згідно з абзацом другим частини шостої статті 186-1 Земельного кодексу України у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Водночас частиною вісімнадцятою статті 186 Земельного кодексу України визначено, що Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.
А відповідно до частини дев'ятнадцятої цієї статті, документація із землеустрою подається для проведення державної експертизи землевпорядної документації у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації".
Статтею 1 Закону України від 17.06.04 №1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.
За змістом абзацу сьомого статті 9 названого Закону обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель.
При цьому в силу положень статті 22-1 цього Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать затвердження методики проведення державної експертизи.
Так, наказом Держкомзему від 3.12.04 №391 затверджено Методику проведення державної експертизи землевпорядної документації, відповідно до абзацу п'ятого підпункту 4.1.1 пункту 4.1 якої обов'язкова державна експертиза (первинна, повторна та додаткова) проводиться щодо проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель (крім безоплатної передачі у власність громадянам для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства та садівництва в межах норм, встановлених статтею 121 Земельного кодексу України, та ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю)), земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Згідно з частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача, оформленого наказом від 11.03.20 №7099-СГ, про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє відповідність спірного наказу критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд враховує, що у якості підстави для ухвалення рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою відповідачем зазначено зауваження та пропозиції до землевпорядної документації, викладені у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 08.11.19 №2760.
Так, у пункті 10 даного висновку вказані такі зауваження: до проекту землеустрою долучити матеріали землевпорядного проектування у повному обсязі; уточнити дані щодо місця розташування запроектованої земельної ділянки відносно меж санітарно-захисної зони; допрацювати проекту документацію у відповідності до вимог статті 22 Закону України "Про державний земельний кадастр" (копії документів та матеріалів засвідчити згідно вимог чинного законодавства).
Водночас залучена до матеріалів справи копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 08.11.19 №2760 містить відмітку "Зауваження враховані" з підписом відповідальної особи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /а.с. 72/.
Наведене вище є підставою для висновку, що державним кадастровим реєстратором здійснено перевірку відповідності проекту землеустрою вимогам чинного законодавства, за результатами якої проведено державну реєстрацію земельної ділянки.
10.01.20 позивачу видано витяг з Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:004:0050 /а.с. 15-16/, отже земельну ділянку сформовано як об'єкт цивільних прав, а відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру.
Дана обставина виключає подальшу можливість посилань відповідача на невідповідність землевпорядної документації вимогам чинного законодавства, адже державний кадастровий реєстратор є посадовою особою територіального органу Держгеокадастру та саме до його повноважень віднесено перевірку відповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.
У контексті даного спору суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.08.18 у справі №817/586/17, відповідно до яких Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.
Крім того, суд бере до уваги положення частини першої статті 6 КАС України де зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип "належного урядування".
Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Суд також враховує, що поданий на затвердження проект землеустрою стосувався відведення у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, а відтак, виходячи з приписів абзацу п'ятого підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, врахування якої є обов'язковим для відповідача, проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації у цьому випадку не вимагається.
З урахуванням наведеного, наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11.03.20 №7099-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" належить визнати протиправним та скасувати, а позов ОСОБА_1 в цій частині - задовольнити.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд виходить з такого.
У цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Разом з цим суд враховує, що ОСОБА_1 звертався із заявою до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження документації із землеустрою.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 28.01.20 №2878-СГ позивачу відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки /а.с. 14/, з тих підстав, що в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідно уточнити дані щодо: розміщення земельної ділянки відносно господарського двору та його санітарно-захисної зони; наявності (відсутності) обмежень щодо використання земельної ділянки; кадастрового номеру земельної ділянки передбаченої до відведення; віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України.
Позивач погодився з висновками наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 28.01.20 №2878-СГ, до суду із позовом про оскарження цього наказу не звертався. Доказів протилежного суду не надано. Позивач у своїх поясненнях, зазначених у позовній заяві, вказує, що ним усувалися зауваження, вказані у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 8.11.19 №2760.
Натомість, у подальшому не погодившись з наказом №7099-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" від 11.03.20, позивач звернувся до суду.
За наслідками розгляду цієї справи у суду відсутні підстави вважати, що компетентний орган після відхилення його доводів судом буде ухилятись від виконання обов'язку із затвердження проекту землеустрою.
З цих підстав, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 частково.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що зарахований до спеціального фонду державного бюджету /а.с. 78, 82 зворот/.
Відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у розмірі сплаченого судового збору повністю.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 257-262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11 березня 2020 року №7099-сг "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930; вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36038) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,00 га із земель запасу та земель не наданих у власність і користування за межами населених пунктів на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, кадастровий номер 5324281900:00:004:0050, та надання її у власність з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930; вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36038) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
За змістом пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя О.О. Кукоба