Справа № 420/2565/20
22 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,
за участю
від позивача - Капітонов П.П. ,- за довіреністю
від відповідача - Жукова Т.О., - за витягом
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд» (код ЄДРПОУ 05407344, місцезнаходження: 67200, Одеська обл., Іванівський район, смт. Іванівка, с. Прохорове) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008260512 від 20.03.2020 року,-
До суду 25 березня 2020 року надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд» (код ЄДРПОУ 05407344, місцезнаходження: 67200, Одеська обл., Іванівський район, смт. Іванівка, с. Прохорове) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008260512 від 20.03.2020 року.
Ухвалою від 25 березня 2020 року справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не ґрунтуються на результатах перевірки контрагента або інших документах та є виключно припущеннями, у підґрунтя яких покладено вибіркове обрання службовими особами контролюючого органу певних обставин із ігноруванням інших обставин та фактів, підтверджених документально, а тому, на думку позивача, зазначені висновки податкового органу є необґрунтованими та упередженими.
Також позивач зазначив, що в акті перевірки викладено недостовірну інформацію про відсутність документів у позивача, які фактично були досліджені під час проведення перевірки та саме на підставі недостовірної інформації відповідачем упереджено зроблено висновок про наявність порушень податкового законодавства з боку позивача.
Враховуючи зазначене, позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
До суду 13 квітня 2020 року (вхід. №15389/20) від відповідача Головне управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову повністю, зазначивши, що в ході дослідження проведених ТОВ «Агрошляхбуд» господарських операцій в періоді з 01.06.2019 року по 31.07.2019 року підприємство не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, що свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі та їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
Позивач, в свою чергу, надав та відповідь на відзив (вхід №ЕП/5695//20 від 22.04.2020 року), відповідно до якого позивач наполягав на задоволенні своїх позовних вимог.
Відповідач не надав суду заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання 20 травня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16 червня 2020 року на 10 годину 00 хвилин.
Судове засідання, призначене на 16 червня 2020 року , у зв'язку з перебуванням судді у відпустці не відбулось та відкладено на 22 червня 2020 року на 10 годину 00 хвилин.
На відкритому судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача на відкритому судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши у вступному слові пояснення представників учасників справи, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд» зареєстровано 23.01.2004 року, номер запису до ЄДР №1 534 120 0000 000070. Одним із основних видів діяльності є: 23.61 виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.623 виробництво бетонних розчинів, готових для використання; 42.99 будівництво інших споруд, н.в.і..; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами, та санітарно-технічним обладнанням, 74. 90 інша професійна наукова та технічна діяльність, 42.11 будівництво доріг і автострад; 41.26 будівництво житлових і нежитлових будівель (а.с.91-93).
На підставі направлень, виданих ГУ ДПС в Одеській області 04 березня 2020 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агрошляхбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість із контрагентом-постачальником ТОВ «Інда Стрі» за період з 01.06.2019 року по 11.07.2019 року, за наслідками якої складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агрошляхбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість із контрагентом-постачальником ТОВ «Інда Стрі» за період з 01.06.2019 року по 11.07.2019 року» №000044/15-32-12/0540779 від 04 березня 2020 року (а.с.12-22).
Відповідно до висновків акту перевірки №000044/15-32-12/0540779 від 04 березня 2020 року встановлено порушення п. 44 .1 ст. 44, п. 198.1 п. 198. 3 ст. 198, п. 200. 4 ст. 200 ПК України, розділ 5 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Мінфіну України від 28.01.2016 року № 21, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 220064 грн., в т.ч. червень 2019 року - 145544 грн., липень 2019 року -74520 грн.
Позивачем подано заперечення на акт перевірки (а.с.23-25).
ГУ ДПС в Одеській області листом «Про результати розгляду заперечень» від 19.03.2020 року вих. №4601/10/15-32-05-11-06 повідомило позивача, що висновки акту перевірки залишаються без змін, а заперечення без задоволення (26-30).
На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0008260519 від 20.03.2020 року, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 330096,00 грн. (а.с.11).
Судом досліджені копії первинних документів щодо взаємовідносин ТОВ «Агрошляхбуд» та ТОВ «Інда Стрі», які були надані контролюючому органу під час проведення перевірки.
Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши вступне слово представників сторін та, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню повністю, з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Позивач не погоджується по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки.
Так, перевіркою встановлено, що 03 червня 2019 року між ТОВ «Агрошляхбуд» (Покупець) та ТОВ «Інда Стрі» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є купівля-продаж бітум БНД 60/90, БНД 70/90, БНД 90/130, мазут, пічне топливо, всі види емульсій, мастила за відсутності іншої домовленості(а.с.43-44).
Відповідно до п. 2.1 цього Договору, сторони домовились, що поставка продукції буде здійснюватись узгодженими партіями автомобільним або залізничним транспортом згідно з усною або письмовою заявкою покупця і може відрізнятись в залежності від вантажопідйомності перевезеного транспорту
Пунктом 2.2. договору передбачено, що під партією продукції розуміється кількість продукції, що відвантажується в одну адресу, одному вантажоодержувачу в кількості та за цінами, зазначеними в одній з рахунком-фактурою.
Згідно п. 2.3. цього Договору, при поставці товару автомобільним транспортом Продавця, Продавець на прохання Покупця за свій рахунок укладає договори з перевізником надання транспортних послуг, витрати на транспортування та інші витрати, пов'язані з доставкою продукції включає в вартість продукції, зазначеної в рахунку-фактурі.
Розділом 3 Договору передбачено умови здачі та прийому продукції, відповідно до якого продукція вважається зданою Продавцем та прийнятою покупцем за якістю згідно сертифікату /паспорта якості заводу - виготовлювача, за кількістю - згідно кількості, зазначеній в товаросупровідних документах.
Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження виконання зазначеного договору, позивачем було надано до перевірки та до суду копії вищезазначеного договору, податкових накладних, актів приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю, ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) ТОВ «ДК Дніпротранснафта», ТОВ «Укрінтех», рахунки-фактури, платіжні доручення, акт переробки, паспорт якості №884 на бітум нафтовий дорожній в'язкий марки БНД 60/90 (а.с. 31, а.с. 45-88).
Податкові накладні виписані за першою подією - сплата коштів за товар.
Із досліджених доказів у справі, суд встановив, що відповідач, обґрунтовуючи відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Інда Стрі» посилається на те, що ТОВ «Інда Стрі» надано до Центральної ДПІ у Маріупольському районі м. Маріуполь ГУДФС в Донецькій області звіт про суми нарахованої заробітної плати за червень 2019 року, відповідно до якого працювало 3 особи, за цивільно-правовими договорами 0 осіб, за липень 2019 року звітність не надавалась, таким чином у ТОВ «Інда Стрі» відсутнє залучення працівників за цивільно-правовими угодами та відсутні доходи виплачені за ознакою доходу із кодом 157. У зв'язку з чим, неможливо підтвердити отримання товарно-транспортних послуг ТОВ «Інда Стрі» та відповідно транспортування товару від місця навантаження (постачальника) до місця розвантаження ТОВ «Агрошляхбуд».
Окрім того, відповідач вважає, що надані до перевірки ТТН, в яких заповнено реквізити введено «автопідприємство»: ТОВ ТК «Дніпротранснафта» та ТОВ «УКрінтех» і замовником послуг ТОВ «Інда Стрі», тобто ТОВ «Інда Стрі» повинен був отримувати транспортні послуги від вищенаведених постачальників цих послуг, однак в ЄРПН відсутні зареєстровані податкові накладні від зазначених підприємств про надання транспортних послуг та у наданих ТТН відсутні дані, які повинні міститись у ТТН (номер резервуару, густина нафтопродукту, (нафти), кг/м3, температура нафтопродукту (нафти).
Також, в акті перевірки відповідач посилається на дані єдиного реєстру податкових накладних ІС «Податковий блок» «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів», яким встановлено, що підприємство ТОВ «Інда Стрі» не зареєстровано податкові накладні щодо оренди офісних та складських приміщень або даних відповідального за зберігання товару у будь-якому місці України, а також податкові накладні щодо отримання транспортних послуг, оренди основних засобів, у зв'язку з чим зроблено висновок про те, що ТОВ «Інда Стрі», яке було постачальником ТОВ «Агрошляхбуд» у періоді червень-липень 2019 року здійснювало свою діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, відсутній факт постачання товарів (робіт, послуг), що свідчить про нереальність господарських операцій по придбанню у ТОВ «Інда Стрі» бітум дорожній.
Таким чином, відповідач зазначив, що невідомо яким шляхом придбаний ТОВ «Інда Стрі» бітум дорожній.
Також відповідач зазначив, що підприємство позивача є потужним, має власну техніку та могло самостійно доставити придбаний товар. Крім того, відповідач посилається на те, що відсутній сертифікат на бітум, який придбавався.
Оцінивши наведені доводи з одночасним аналізом первинних документів, наданих позивачем, суд доходить таких висновків.
Щодо посилання відповідача на те, що надані до перевірки ТТН не належним чином оформлені, а саме: згідно ТТН наданих до перевірки відсутні дані, які повинні міститись у ТТН (номер резервуару, густина нафтопродукту, (нафти), кг/м3, температура нафтопродукту (нафти), суд зазначає таке.
Так, відповідно до умов договору купівлі-продажу №17 від 03 червня 2019 року, при поставці товару автомобільним транспортом Продавця, Продавець на прохання Покупця за свій рахунок укладає договори з перевізником надання транспортних послуг, витрати на транспортування та інші витрати, пов'язані з доставкою продукції включає в вартість продукції, зазначеної в рахунку-фактурі.
Таким чином, умовами цього договору передбачено, що обов'язок поставки товару покладений на продавця - ТОВ «Інда Стрі».
З наданих до суду копій ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти), судом встановлено, що автопідприємствами на замовлення ТОВ «Інда Стрі» є автопідприємство ТОВ ТК «Дніпротранснафта» та водій ОСОБА_2 та ТОВ «Укрінтех», водій ОСОБА_3 .
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.
За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявленого контрагента порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.
Такий правовий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.08.2018 року по справі № 811/2816/15.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що для позивача перевезення товару не було операцією, яка підлягала податковому обліку позивачем. Позивач не виписував товарно-транспортні накладні, він отримав другий примірник товарно-транспортної накладної як вантажоодержувач, а отже не може нести відповідальність за недоліки у заповненні вказаного документу контрагентом.
У свою чергу, суд зазначає, що відповідачем не доведено відсутності факту перевезення товару у процесі його поставки позивачу.
Відповідач не надав суду докази на підтвердження обставини самостійного залучення позивачем перевізника і оплати за такі послуги окремо від вартості придбаних товарів або перевезення власними силами.
Відсутність або помилковість даних товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом не свідчить про нереальність господарської операції як такої.
Окрім того, суд звертає увагу, що умовами договору купівлі-продажу, а саме розділом 3 Договору передбачено умови здачі та прийому продукції, відповідно до якого продукція вважається зданою Продавцем та прийнятою покупцем за якістю згідно сертифікату /паспорта якості заводу - виготовлювача, за кількістю - згідно кількості, зазначеній в товаросупровідних документах.
На виконання цього Договору позивачем надано паспорт якості №884 на бітум нафтовий, дорожній в'язкий 60/90 та ТТН, в яких зазначена кількість нафтопродуктів.
Таким чином, судом відхиляються посилання відповідача на те, що надані до перевірки ТТН не належним чином оформлені, як на підставу для визнання відсутності реальної господарської операції між ТОВ «Агрошляхбуд» та ТОВ «Інда Стрі», за умови того, що позивач не виписував товарно-транспортні накладні, для нього ТТН не є первинним бухгалтерським документом та за наявністю інших первинних документів (договору, видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні, паспорт якості), які є достатніми первинними бухгалтерськими документами на підтвердження понесення витрат та включення до податкового кредиту з податку на додану вартість.
Щодо посилання відповідача на дані єдиного реєстру податкових накладних ІС «Податковий блок» «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів», яким встановлено, що підприємство ТОВ «Інда Стрі» не зареєстровано по податкові накладні щодо оренди офісних та складських приміщень або даних відповідального за зберігання товару у будь-якому місці України, а також податкові накладні щодо отримання транспортних послуг, оренди основних засобів, у зв'язку з чим зроблено висновок про те, що ТОВ «Інда Стрі», яке було постачальником ТОВ «Агрошляхбуд» у періоді червень-липень 2019 року здійснювало свою діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, суд зазначає таке.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 04.09.2018 року по справі №818/1249/17, суд зазначає: «Суд визнає, що сумніви або припущення у будь-якому випадку не можуть бути доказами податкового правопорушення, прийнятним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що припущення відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних кадрів та основних фондів, а також розсуд можливості виконання ними певних видів діяльності не є доказами в межах податкових правовідносин. Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати ними (контрагентами) податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування податкового зобов'язання поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб».
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.07.2018 року у справі № 817/1339/17 (п. 19).
Тому, враховуючи вищевикладені встановлені обставини. наведені доводи відповідача відхиляються судом, адже, позивач не може нести відповідальність за порушення його контрагентом правил ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, будь-які документи мають силу первинних лише в разі здійснення господарської операції та можуть братися для підтвердження даних податкового обліку.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Суд зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.
Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК України).
Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.
Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.
У разі фактичного здійснення господарської операції певні недоліки, допущені в первинних документах, не є безумовною підставою для їх оцінки такими, що вони не є підставою для ведення платником податків податкового обліку, за умови, що в своїй сукупності ці документи складають цілісну картину господарської операції, факт здійснення якої не викликає сумнів.
При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Відсутність товарно-транспортних накладних не є беззаперечним висновком, який би надавав підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку, зокрема податкового кредиту/валових витрат, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки.
Так само і саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі №804/12339/13-а.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем до матеріалів справи надано сукупність первинних та інших документів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, зокрема: договір, видаткові накладні, платіжні доручення, ТТН, рахунки-фактури, акти приймання-передачі продукції, паспорт якості, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача, та не свідчать про відсутність у позивача підстав для формування задекларованих позивачем податкових вигод у вказаному періоді.
Аналізуючи складені між позивачем та його контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.
Враховуючи те, що основним видом діяльності позивача є виготовлення виробів із бетону для будівництва, виробництво бетонних розчинів, готових для використання, суд вважає, що постачання товарів пов'язані з господарською діяльністю позивача, на час укладання договору, контрагент позивача був платниками ПДВ згідно з чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців.
Також, чинним законодавством не передбачено відповідальність платника податків за невиконання чи не належне виконання його контрагентами свої податкових зобов'язань.
Суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.
Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, останні були зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість.
Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з виконання робіт.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, суд вважає, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення-рішення №0008260512 від 20.03.2020 року є протиправним та позовні вимоги позивача належать задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені у судовому засіданні факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази правомірності свого рішення, а тому позовні вимоги належать задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд» (код ЄДРПОУ 05407344, місцезнаходження: 67200, Одеська обл., Іванівський район, смт. Іванівка, с. Прохорове) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008260512 від 20.03.2020 року, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) №0008260512 від 20.03.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська,5, код ЄДРПОУ 43142370) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд» (код ЄДРПОУ 05407344, місцезнаходження: 67200, Одеська обл., Іванівський район, смт. Іванівка, с. Прохорове) судовий збір в розмірі 4951,44 грн. (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят одну гривню 44 копійки).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України
Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 02» липня 2020 року.
Суддя Л.Р. Юхтенко
.