01 липня 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/10859/19
Апеляційне провадження 22-ц/824/7752/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
сторони
позивач Київський міський центр зайнятості
відповідач ОСОБА_1
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості, подану через представника ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Жука М.М., у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
у серпні 2019 року Київський міський центр зайнятості звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 43 801,41 грн безпідставно виплачених коштів.
В обґрунтування позову зазначало, що 05.09.2014 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. Виплати здійснювалась Київським міським центром зайнятості у період з 12.09.2014 до 06.09.2015.
Під час перебування на обліку як безробітний в Оболонському РЦЗ він був направлений на підвищення кваліфікації до Національного педагогічного університету ім. ОСОБА_3 за професією «Економіка та підприємництво, основи підприємницької діяльності» для проходження повного курсу підвищення кваліфікації відповідно до робочого навчального плану та робочих навчальних програм зі строком навчання з 26.01.2015 по 13.02.2015. На професійне навчання ОСОБА_1 Київським міським центром зайнятості було витрачено 1 021,30 грн та компенсовано витрати на проїзд до місця навчання та у зворотному напрямку.
Під час перевірки страхових випадків виявлено, що ОСОБА_1 у період з 01.07.2012 по 13.12.2014 надавав послуги з надання інформації ТОВ «Астеліт» згідно договору № АВ -3230119574 та отримував дохід.
Вважає, що відповідач не повідомив про зазначені обставини Оболонському РЦЗ, що призвело до безпідставного нарахування та виплати йому допомоги по безробіттю за період з 12.09.2014 до 06.09.2015, сплати грошових коштів за професійне навчання, компенсації йому витрат на проїзд до місця навчання та у зворотному напрямку.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22.01.2020 в позові відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Київський міський центр зайнятості через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд звернув уваги, що звертаючись із заявою про надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю відповідач був зайнятою особою, чим приховав факт свого працевлаштування. Судом не враховано, що відповідальність за достовірність поданих до територіального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Вважає, що наявність укладеного договору особою, яка має статус безробітного, є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю. Факт отримання чи неотримання коштів не змінює обов'язку повідомлення про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення, тому не повідомлення про наявність договору, який діяв під час звернення до центру зайнятості свідчить про невиконання своїх обов'язків та відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення. Несплата відповідачем суми виплаченого їй матеріального забезпечення наносить суттєвої шкоди державі, оскільки перешкоджає Київському міському центру зайнятості в повному обсязі забезпечувати соціальний захист громадян шляхом виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у передбачених законодавством випадках. .
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.09.2014 ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного центру зайнятості з заявою, в якій просив до вирішення питання про його працевлаштування надати статус безробітного відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу» затвердженого постановою КМУ від 20.03.2013 № 198, а також призначити виплату допомоги по безробіттю у розмірі передбаченому Законом 1533-III.
05.09.2014 наказом Оболонського РЦЗ № НТ140905 відповідачу надано статус безробітного.
12.09.2014 наказом Оболонського РЦЗ № НТ140912 призначено ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю у період з 12.09.2014 по 06.09.2015.
Наказами Оболонського РЦЗ від 03.02.2015 та від 14.02.2015 № НТ150214 компенсовано ОСОБА_1 фактичні витрати на проїзд у період проходження професійного навчання за щоденний міський проїзд.
07.04.2015 наказом Оболонського РЦЗ № НТ150407 виплачено одноразову допомогу по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності.
07.04.2015 наказом Оболонського РЦЗ № НТ150407 відповідачу припинено виплату по безробіттю.
15.09.2015 на підставі Акту Оболонського РЦЗ № 906 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону 1533-III з метою забезпечення цільового та ефективного використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття проведено звірку достовірності даних періоду перебування у трудових відносинах та отримання доходу ОСОБА_1 в 4-му кварталі 2014 року у ТОВ «Астеліт» встановлено, що ОСОБА_1 надавав послуги з надання інформації ТОВ «Астеліт» згідно договору від 01.07.2012 № АВ-3230119574 з 01.07.2012 по 13.12.2014. В 4-му кварталі 2014 року винагороду не отримував.
Згідно розрахунку виплаченого матеріального забезпечення ОСОБА_1 на підставі листа КМЦЗ вх. № 5909 від 28.12.2015 вартість навчання ОСОБА_1 , який проходив навчання в НПУ ім. Драгоманова за навчальною програмою «Основи підприємницької діяльності» згідно додаткового договору № 10 від 05.01.2015 складає 1 021, 30 грн загальна сума, що підлягає поверненню становить 43 801, 41 грн.
12.01.2016 наказом Оболонського РЦЗ № 02 матеріальне забезпечення ОСОБА_1 визнано безпідставним та таким, що підлягає поверненню у розмірі 43 801, 41 грн.
Згідно листа ТОВ «Астеліт» від 14.09.2015 № 3999, ОСОБА_1 в рамках договору № АВ32-3230119574 від 01.07.2012 про надання послуг з інформування ТОВ «Астеліт» за період 01.10.2014 по 31.12.2014 нараховано винагороду у розмірі 00,00 грн.
З листа ТОВ «Астеліт» від 14.09.2015 № 4000 вбачається, що договір № АВ32-3230119574 від 01.07.2012 укладено між ТОВ «Астеліт» та ОСОБА_1 , який було розірвано в односторонньому порядку Замовником, починаючи з 13.12.2014, послуги за договором були фактично надані Виконавцем Замовником у вересні 2013 року.
Крім того, відповідно до змісту листа ТОВ «Астеліт» від 24.11.2015 №959/11-А ОСОБА_1 не є працівником вказаного товариства та ніколи не вступав у трудові відносини з товариством в розумінні Кодексу законів про працю України.
Зі змісту довідки за Формою ОК-5 про індивідуальні відомості про застраховану особу вбачається, що ОСОБА_1 у 2014 році від юридичної особи з кодом в ЄДРПОУ 22859846 (ТОВ «Астеліт») дохід не одержував, остання виплата від цього товариства мала місце у вересні 2013 року на суму 930 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт існування цивільно-правового договору, який не виконувався та за яким не отримувалось доходів відповідно до закону не є обставиною, що впливає на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1, 2, 7, 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, безробіття це соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно; зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Звертаючись із заявою про надання статусу безробітного відповідач зазначив останнє місце роботи ТОВ «Студіо Модена» з 28.08.2012 по 24.04.2014 і такі дані відповідають дійсності.
Позивач вважає, що ОСОБА_1 умисно не виконав свій обов'язок щодо повідомлення при подачі заяви про надання статусу безробітного про те, що він працює за цивільною угодою у ТОВ «Астеліт», що є підставою для стягнення з останнього суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідач не заперечував, що між ним та ТОВ «Астеліт», яке перейменовано у ТОВ «Лайфселл» 01.07.2012 укладено договір, предметом якого було надання товариству послуг, проте з вересня 2013 року будь - яких робіт як виконавець послуг не виконував та будь - яких коштів від товариства не отримував.
Відповідно до листа ТОВ «Астеліт» від 14.09.2015 договір, укладений з відповідачем про надання послуг з інформування було розірвано в односторонньому порядку замовником з 13.12.2014, проте послуги за договором востаннє були надані у вересні 2013.
Відповідно до листа ТОВ «Лайфселл» ( до зміни назви ТОВ «Астеліт») від 15.01.2020 договір про надання послуг, укладений з відповідачем 01.07.2012 не зберігся. У цьому ж листі зазначено, що за своїм характером договір мав виключно цивільно-правовий характер та відповідач отримував оплату лише за виконану роботу. За період з 01.10.2013 по 31.12.2014 відповідач будь - яких послуг товариству не надав, що і стало підставою для розірвання договору.
Відтак за матеріалами справи встановлено, що відповідач з вересня 2013 року будь - яких робіт для ТОВ «Астеліт» не виконував та будь - яких коштів не отримував, а тому звільнившись 24.04.2014 з ТОВ «Студіо Модена», де він працював за трудовим договором, ОСОБА_1 став безробітним у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», так як через відсутність роботи не мав заробітку або інших доходів як джерела існування.
Доводи апеляційної скарги про те, що за результатами розслідування встановлено, що на час звернення 05.09.2014 із заявою про надання статусу безробітного відповідач був зайнятою особою колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб з метою одержання доходу (заробітної плати).
Незважаючи на те, що договір з ТОВ «Астеліт» розірвано після звернення відповідача із заявою про надання статусу безробітного, діяльність ОСОБА_1 у цьому товаристві припинена ще з 01.10.2013.
Будь - яких доказів про те, що договір про надання послуг, укладений між ТОВ «Астеліт» та відповідачем передбачав щомісячні виплати чи будь - які інші виплати, крім виплачених за конкретно виконану роботу, позивач не надав.
Оцінюючи у сукупності докази, надані сторонами, суд правильно встановив відсутність у діях відповідача умисного невиконання ним своїх обов'язків чи зловживання ними, а тому доводи апеляційної скарги про те, що за ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є підстави для стягнення з відповідача суми виплаченого забезпечення суперечать обставинам справи.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає, крім підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Постанова складена 01.07.2020.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді В. А. Кравець
О. Ф. Мазурик