Постанова
Іменем України
30 червня 2020 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/7260/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А.,Махлай Л.Д.,
за участю секретаря: Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2
на рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 23 січня 2020 року
в складі судді Журибеди О.М.
по справі №759/19834/18 Святошинського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит»,
третя особа - ОСОБА_3 ,
про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
В грудні 2016 року позивачі подали позов до Святошинського районного суду м. Києва, в якому посилаючись на неправомірність правочину, як такий, що укладений з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку", просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 22.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (далі - ТОВ «ФК «Єврокредит») та ОСОБА_3 , скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру та відновити реєстрацію права власності за позивачами.
Позов обґрунтовано тим, що в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру" (далі - ПАТ "Банк Кіпру", Банк), ОСОБА_4 та ОСОБА_2 передано в іпотеку Банку належну їм на праві власності квартиру, яка є предметом оспорюваного договору. 27.10.2016 іпотекодавець ОСОБА_4 померла.
Вказували, що за укладеним між ОСОБА_1 та Банком кредитним договором кредитор, а відповідно і іпотекодержатель, неодноразово змінювалися. В кінцевому результаті право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Єврокредит», який на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2017 відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_3 .
Вважали, що вчиненнядоговору купівлі-продажу вищезазначеної квартири є неправомірним, оскільки його зміст, недодержання в момент вчинення певних вимог з вини відповідача суперечить вимогам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Про неправомірність дій відповідача також свідчать ті обставини, що ним проігноровано положення договору іпотеки та вимоги законодавства про іпотеку в частині того, що іпотекодержатель мав завчасно повідомити іпотекодавців про намір реалізації предмета іпотеки та надати їм першочергове право придбання.
Також зазначили, що відповідач, в порушення умов договору іпотеки та вимог закону, після реалізації квартири, не повернув позивачам залишок коштів, отриманих від її реалізації. Крім того, іпотекодержателем не узгоджено з іпотекодавцем ціну продажу предмета іпотеки, яка має відповідати ринковим цінам, натомість продаж квартири вчинено лише за 349 998,00 грн, втой час як за іпотечним договором ціна становить 822 156,00 грн, а заборгованість позивачів за кредитним договором всього 127 471,64 грн., що значно менше за вартість майна, на яке звернуто стягнення.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву зазначив, що згідно законодавства вимога про визнання договору недійсним є похідною від вимоги про скасування державної реєстрації об'єкта нерухомості, однак такої вимоги позивачами не пред'являлось.
Зазначив також, що позивачами не надано доказів фіктивності укладеного між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 правочину, а посилання на недодержання вимог під час укладання такого правочину є припущенням позивачів.
Крім того, факт укладення кредитного договору, а також факт невиконання грошового зобов'язання за кредитним договором позивачами не заперечувався.
За наведених обставин просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Третя особа у справі ОСОБА_3 подав до суду письмові пояснення, в яких посилаючись на недоведеність позовних вимог позивачами, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Зазначив, що посилання позивачів на порушення норм Закону України «Про іпотеку», зокрема ст. 38, якою зобов'язано іпотекодержателя завчасно повідомити іпотекодавців до укладення правочину, як на підставу недійсності договору купівлі-продажу, є необґрунтованими та не доведеними, оскільки позивачі, на підтвердження своїх доводів не надали відповідних доказів. Крім того, вказав, що факт відправлення таких повідомлень перевірено нотаріусом під час укладання договору купівлі продажу, однак позивачі ігнорували повідомлення, оскільки останні поверталися з відміткою про невручення за закінченням встановленого терміну зберігання.
Вказав, що непогодження з іпотекодавцем ціни продажу предмету іпотеки, це є підставою відповідальності іпотекодержателя, а не підставою для визнання договору купівлі-продажу предмету іпотеки недійсним.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.01.2020 відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачі звернулися до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказували, що судом не зазначено на яких підставах ТОВ «ЮРГРУП» отримало право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, а лише вказано, що таке право було відступлено на користь Банком ТОВ «ЮРГРУП», тоді як матеріали справи не містять доказів на підтвердження даної обставини. Суд також проігнорував наявність договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Кіпру" та ТОВ "Кредитні ініціативи" і наявне в матеріалах справи рішення з встановленими обставинами. Вважали, що суд взявши до уваги пояснення відповідача щодо передачі йому права вимоги від ТОВ "ЮРГРУП", неправильно встановив обставини справи, чим порушив права позивачів.
Крім того, вказували на те, що в порушення вимог Закону України «Про іпотеку» іпотекодавців не було завчасно повідомлено про відступлення права вимоги за іпотечним договором.
Суд, встановивши наявність укладення договору купівлі-продажу квартири, не надав належної оцінки цьому документу.
Судом взагалі не взято до уваги та не надано оцінки тому факту, що 27.10.2016, тобто до укладення оспорюваного правочину, помер один із іпотекодавців - ОСОБА_4 .
Судом не надано належної оцінки діям відповідача щодо неповідомлення іпотекодавців про свій намір укласти договір відчуження предмета іпотеки.
Також в обгрунтування апеляційної скарги позивачі зазначили обставини, на які посилались в позовній заяві.
За вказаних обставин просили скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Заперечуючи проти апеляційної скарги третя особа ОСОБА_3 подав відзив. Посилаючись на те, що рішення суду є законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 , який також є представником позивача ОСОБА_2 , в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній.
Представник позивачів ОСОБА_5 також пояснив суду, що ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом за відновленням права власності на майно. Визнав, що позивач ОСОБА_1 не мала права власності на квартиру, яка є предметом оспорюваного договору, та не заявляла вимог про захист свого порушеного спадкового права, як спадкоємець померлої ОСОБА_4 .
Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив.
Третя особа ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, та їхніх представників.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою звернення до суду з цією позовною заявою стало укладення 22 вересня 2017 року між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який, на думку позивачів укладено в порушення вимог Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), а тому підлягає визнанню недійсним. Зокрема зазначили, що не було волевиявлення одного із іпотекодавців на укладення оспорюваного правочину; відповідачем не повідомлено іпотекодавців про намір реалізації предмета іпотеки в рахунок погашення боргу та не узгоджено ціну предмета іпотеки, внаслідок чого реалізовано квартиру за заниженою ціною. Також, як на підставу визнання договору недійсним, вказали на неправомірність переходу права вимоги за іпотечним договором до відповідача.
Отже, предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, який на думку позивачів укладений з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку".
За загальним правилом, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ст. 203 ЦК України щодо обсягу дієздатності, волевиявлення та спрямованості на реальне настання наслідків.
Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 26 листопада 2010 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №14/12-909/2010 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальнику передано в тимчасове користування грошові кошти в сумі 240 000,00 грн, строком до 25 листопада 2015 року, зі сплатою 21,9% річних за користування кредитними коштами.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.11.2010 між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останніми передано Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Також, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.11.2010 укладено договори поруки, а саме: між Банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , між Банком та ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , між Банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .
Судом також встановлено, що ПАТ "Банк Кіпру" відступив право вимоги за кредитним договором №14/12-909/2010 від 26.11.2010, укладеним з ОСОБА_1 , до ТОВ "ЮРГРУП", яке в подальшому відступило право вимоги до ТОВ "ФК "Єврокредит", про що 04.04.2017 укладено договір №04042017 відступлення права вимоги та складено акт прийому-передачі документів.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційноїскаргищодонеправомірності переходу до відповідача права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, оскільки договір факторингу за яким до ТОВ "ФК "Єврокредит" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 не є предметом спору.
Більш того, слід зазначити, що статтею 204 ЦК України встановлений загальний принцип презумпції правомірності правочину. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріали справи не містять доказів, що договір, на підставі якого до ТОВ "ФК "Єврокредит" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , в судовому порядку визнано недійсним. Отже, в силу ст. 204 ЦК України такий договір є дійсним.
10 квітня 2017 року ТОВ «ФК «Єврокредит» направлено повідомлення позичальнику ОСОБА_1 та її поручителям ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про наявність заборгованості за кредитним договором №14/12-909/2010 від 26.11.2010 та необхідність її погашення у розмірі 173 117,48 грн. Також повідомило, що у разі невиконання даної вимоги протягом 30 днів ТОВ «ФК «Єврокредит» попередило про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предметі іпотеки іншій особі на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 91-94).
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, ТОВ "ФК "Єврокредит" в рахунок виконання таких зобов'язань 22.09.2017 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за вищевказаним іпотечним договором.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить положенням Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частиною 1 статті 33 цього Закону передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено договором.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладено одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до цього Закону.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнала, що нею неналежним чином виконуються умови кредитного договору. також пояснила, що існує рішення про солідарне стягнення з неї та поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 заборгвоаності в розмірі 127 471,64 грн і це судове рішення не виконано.
Пунктом 4.4. іпотечного договору передбачено, що у разі порушення умов кредитного договору та/або цього договору, іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору. У такому випадку цей договір цей договір вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовстановлюючим документом.
Таким чином, договір купівлі-продажу спірної квартири між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 укладено у відповідності до умов іпотечного договору та вимог Закону України «Про іпотеку».
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладено з додержанням вимог закону, а тому відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним.
До того ж судом першої інстанції враховано, що невиконання іпотекодержателем умов щодо попереднього повідомлення іпотекодавців про намір продажу предмета іпотеки, не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, так як за приписами ч. 1 ст. 38 Закону невиконання таких умов іпотекодержатель може лише нести відповідальність перед іпотекодавцями за відшкодування збитків.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції, висловленій в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 по справі №643/8134/16-ц та від 25.09.2019 по справі №607/2773/16-ц.
З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, у зв'язку з неповідомленням відповідачем іпотекодавців про намір відчуження предмета іпотеки.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неузгодження ціни предмета іпотеки між іпотекодавцями та іпотекодержателем, оскільки не дотримання таких умов теж не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Так, згідно з ч. 6 ст. 38 Закону іпотекодержатель несе лише відповідальність за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Дана правова позиція також висловлена Верховним Судом у вищезгаданих постановах від 10.04.2019 по справі №643/8134/16-ц та від 25.09.2019 по справі №607/2773/16-ц.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що підставою для визнання договору купівлі-продажу є відсутність волевиявлення одного із іпотекодавців, а саме ОСОБА_4 .
Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с. 16).
Разом з тим, за приписами ч. 5 ст. 38 Закону дії щодо предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.
Таким чином, законодавцем визначено, що відчуження предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості відбувається без попередньої згоди та волевиявлення іпотекодавців, оскільки здійснюється від імені іпотекодержателя.
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, укладеного між іпотекодержателем та третьою особою позивачі не наводили обгрунтувань в позовній заяві порушеного спадкового права ОСОБА_4 та на підтвердження таких обгрунтувань не надавали відповідних доказів і не доводили таких обставин в суді першої інстанції.
Крім того, у зв'язку зі смертю іпотекодавця іпотека не припиняється та у спадкоємців зберігається обов'язок щодо виконання основного зобов'язання в межах вартості іпотечного майна.
Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 по справі №522/407/15-ц. Зокрема Верховний Суд зазначив, що ст. 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом ч. 1 ст. 1282 ЦК України та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Отже, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
За приписами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги, а також доводів та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним судового рішення не впливають та фактично є доводами позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 01 липня 2020 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай