Апеляційне провадження № 22-ц/824/6890/2020
справа № 369/16238/19
25червня2020 року Київський апеляційний суд в складі:
Судді - доповідача: Андрієнко А.М.
Суддів: Соколової В.В.
Поліщук Н.В.
При секретарі Дроздовій Ж.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області, постановлену суддею Ковальчук Л.М. 21 грудня 2019 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до відкриття провадження,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову до відкриття провадження, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка розташована у АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, також заборонити ТОВ «ФК «Фактор груп» або будь-яким особам відступати права вимоги за договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф64 від 19.09.2017 року, та договором іпотеки від 19.09.2017 року та вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19.09.2017 року.
На обґрунтування заяви вказувала, що 19.09.2017 року вона уклала з ТОВ «ФК «Фактор Груп» Договір про надання фінансового кредиту № КД-Ф64.
У рахунок забезпечення Договору фінансового кредиту 19.09.2017 року було укладено договір іпотеки (майнових прав), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., за реєстровим номером 1940, згідно умов якого в іпотеку передано майнові права на об'єкт інвестування, а саме на квартиру яка розташована у АДРЕСА_1.
Задля забезпечення кредитного договору було укладено трьохсторонній договір поруки, відповідно до умов якого ТОВ «Траєкторія» виступило поручителем перед ТОВ «ФК «Фактор Груп» за кредитними зобов'язаннями за договором фінансового кредиту № КД-Ф64.
Заявник у заяві посилалася на те, що ТОВ «ФК «Фактор Груп» безпідставно стверджує, що апелянт порушує виконання умов кредитного договору та вчиняє дії, які спрямовані на позбавлення її права власності на спірну квартиру, а саме в разі непогодження на підвищення процентної ставки за кредитним договором, їй погрожують переоформити право власності на квартиру, яка належить їй на праві власності.
Вказувала, що дії ТОВ «ФК «Фактор Груп» є неправомірними, що охоплюються умислом на незаконне заволодіння належної їй квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Також вказувала, що має намір захистити своє право в суді та подати позов про визнання вищевказаних правочинів недійсними, зокрема, про визнання недійсним пунктів договору іпотеки та кредитного договору, оскільки вона не порушила жодних пунктів вищевказаних договорів, а при їх укладенні її було введено в оману.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 21 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до відкриття провадженнявідмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала була винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що невжиття заходу забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач зможе здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний захист.
Також вказує, що в грудні 2019 року з Державного реєстру вона дізналась про зміну іпотекодержателя з ТОВ «ФК «Факторинг Груп» на ТОВ «ЮК «Право та гроші», вважає, що ця заміна є незаконною та доводить, що ТОВ «ФК «Факторинг Груп» перейшов до активних дій спрямованих на позбавлення права власності позивача на спірну квартиру.
Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову, які заявник просить застосувати, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав заявника у подальшому розгляді справи.
Представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник ТОВ «Юридична компанія «Право та гроші» проти задоволення заяви про забезпечення позову заперечував.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що подана заява є не обґрунтованою, не підтверджена належними доказами необхідності забезпечення позову, зокрема, заявником не зазначено достатніх та переконливих обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову до його пред'явлення до суду може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Крім того, заявником не додано до заяви примірник позовної заяви, яку планується подати до суду, що унеможливлює з'ясування обсягу позовних вимог, а також відповідність видів забезпечення позову, які просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, із позовними вимогами.
Заявником також не надано в обґрунтування поданої заяви жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність реальної загрози того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення її прав та законних інтересів.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає обставинам справи, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як убачається із матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову до відкриття провадження шляхом накладення арешту на квартиру, яка розташована у АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, також заборони ТОВ «ФК «Фактор груп» або будь-яким особам відступати права вимоги за договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф64 від 19.09.2017 року, та договором іпотеки від 19.09.2017 року та вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19.09.2017 року.
Так, ч.1 ст.151 ЦПК України встановлені вимоги до змісту заяви про забезпечення позову, серед яких: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціна позову, про забезпечення якого просить заявник: пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Положеннями частини 7 статті 153 ЦПК України встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Проте, як вбачається із матеріалів справи заява про забезпечення позову не містять в собі мотивованих підстав для обрання визначеного способу забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Як убачається з матеріалів справи квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить самій заявниці ОСОБА_1 .
В суді апеляційної інстанції представник заявника вказав, що на даний час заявницею подано позов про визнання пунктів договору про надання фінансового кредиту недійсними.
Забезпечення таких позовних вимог шляхом накладення арешту на квартиру є, на думку колегії суддів, не співмірним із позовними вимогами та жодним чином не забезпечує виконання зазначених позовних вимог.
Заборона звернення стягнення на предмет іпотеки , на думку колегії суддів, взагалі нівелює саме поняття іпотеки.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову обраним позивачем.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім того, як встановлено судом відповідачі із позовними вимогами до заявника не зверталися , а тому на даний час вважати, що право власності заявника порушене , підстав немає.
В заяві про забезпечення позову позивачем, у відповідності до п.6 ч. 1 ст. 151 ЩІК України, не зазначено пропозицій щодо зустрічного забезпечення .
Доводи, що викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, який дав правильну оцінку цим доводам та прийшов до правильного висновку про відсутність правової підстави для забезпечення позову.
За таких обставин, судом першої інстанції було дотримано норми процесуального права, тому колегія суддів прийшла до висновку про залишення ухвали без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року.
Суддя - доповідач:
Судді :