24 червня 2020 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 759/12167/19
Номер провадження № 22-ц/824/2951/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Вербової І.М., суддів: Саліхова В. В., Шахової О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Бабич Н. Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виділення частки зі спільної сумісної власності подружжя та звернення на неї стягнення за борговим зобов'язанням,
У липні 2019 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визначення в ідеальних частках по Ѕ за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки TOYOTA, моделі Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; звернення стягнення на Ѕ частку автомобіля марки TOYOTA, моделі Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності у рахунок погашення заборгованості перед позивачем за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Звєрькової Н. В. від 27 грудня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 258 та рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року у справі № 2-1131/2006 шляхом продажу з публічних торгів, покладення судових витрат на відповідачів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 серпня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики відповідно до умов якого, позивач передав, а відповідач-1 прийняв у власність 396 000 грн. та зобов'язався повернути вищезазначену суму грошових коштів до 20 березня 2006 року, сплачуючи щомісячно позивачу по 22 000 грн.
Позивач зазначає, що відповідач-1 встановлені договором обов'язки не виконував, в зв'язку з чим 27 грудня 2004 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, згідно якого ОСОБА_1 запропоновано сплатити позивачу 66 000 грн. за вищевказаним договором позики та сплатити 700 грн. за вчинення виконавчого напису.
27 грудня 2004 року позивачем пред'явлено до Святошинського відділу державної виконавчої служби вищевказаний виконавчий напис нотаріуса.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 330 000 грн. та судові витрати у розмірі 1 700 грн.
19 квітня 2006 року за вищевказаним судовим рішенням позивачем отримано виконавчий лист, а 05 червня 2006 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно боржника.
03 вересня 2009 року вищевказане виконавче провадження було закінчено та передано матеріали виконавчого провадження до відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції, яким було відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з відсутністю підтверджуючого документу про перевірку майнового стану боржника.
28 жовтня 2009 року відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві повторно відкрито виконавче провадження в межах якого на майно боржника накладено арешт, проте рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року станом на день подання позовної заяви виконано не було.
Позивач зазначає про те, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 . У 2013 році подружжям придбано автомобіль марки «ТОYОТА», моделі «Land Cruiser», 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та зареєстровано за ОСОБА_3 .
У 2015 році шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, поділ майна в судовому порядку не здійснювався, в зв'язку з чим вищевказаний автомобіль є спільною сумісною власністю відповідачів.
Таким чином, на думку позивача, наявні підстави для визначення частки майна відповідача-1 у спільній сумісній власності подружжя на автомобіль марки «ТОYОТА», моделі «Land Cruiser», 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 для можливості звернення стягнення на нього за виконавчим написом нотаріуса та рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року (а.с. 104 - 108) позов ОСОБА_2 , задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки TOYOTA, модель Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , звернуто стягнення на Ѕ частину автомобіля марки TOYOTA, модель Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 в рахунок погашення його заборгованості перед ОСОБА_2 за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Звєрькової Н. М. від 27 грудня 2004 року, зареєстровано в реєстрі за № 258 та рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року у справі № 2-1131/2006 шляхом продажу з прилюдних торгів, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 769 грн. 66 коп. з кожного.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виділення частки зі спільної сумісної власності подружжя та звернення на неї стягнення за борговим зобов'язанням, відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення, було взято до уваги пояснення позивача, викладені в позовній заяві, натомість доводи відповідачів судом не розглядались, обставини зазначені відповідачами не досліджувались, а заявлені відповідачами свідки, не викликались.
Скаржник зазначає, що на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано. Разом з тим, шлюбні відносини між ними були завершені з середини 2011 року, оскільки з того часу сторони проживали окремо та не вели спільного господарства.
В 2012 році з метою допомоги у вихованні неповнолітніх дітей подружжя, які залишилися проживати з ОСОБА_3 , приїхала мати останньої - ОСОБА_5 , яка у березні 2013 року надала ОСОБА_3 грошові кошти на купівлю автомобіля марки Toyota моделі Land Cruiser 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Таким чином, вищевказаний автомобіль було придбано за особисті кошти ОСОБА_3 . Крім того, матеріали позовної заяви не містять доказів того, що вищевказаний автомобіль було придбано подружжям та являється їх спільною сумісною власністю.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції погодився з твердженням позивача про те, що виконавчі документи по стягненню з нього заборгованості знаходяться на виконанні у Солом'янському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва та станом на день подання апеляційної скарги, не виконані. Разом з тим, скаржник стверджує, що станом на день подання апеляційної скарги, позивачу було перераховано близько 83 000 грн., таким чином, вищевказані виконавчі листи частково виконані та продовжують виконуватись, крім того, на даний час вони знаходяться в бухгалтерії військової частини, де останній проходить службу.
На думку скаржника розгляд даної справи було проведено однобічно, що підтверджується відмовою у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Відзиву подано не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.
Скаржник до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення у зв'язку з чим, колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності останнього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши заперечення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавчий напис нотаріуса та рішення Святошинського районного суду міста Києва якими стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 27 серпня 2004 року виконані не були, наявні підстави для виділення Ѕ частки автомобіля марки TOYOTA, модель Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 зі спільної сумісної власності подружжя та звернення стягнення на неї.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 27 серпня 2004 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 396 000 грн. та зобов'язався повернути вказані кошти в строк до 20 березня 2006 року, помісячно сплачуючи 22 000 гривень позикодавцю (а.с. 07).
27 грудня 2004 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано ОСОБА_1 сплатити на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 66 000 грн. згідно договору позики від 27 серпня 2004 року та додатково сплатити грошові кошти у сумі 700 грн. за вчинення виконавчого напису (а.с. 07).
Згідно рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року в справі № 2-1131/2006 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, видано виконавчий лист, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 330 000 грн. боргу за договором позики та 1 700 грн. судових витрат (а.с. 08).
05 червня 2006 року державним виконавцем державної виконавчої служби у Святошинському районі міста Києва, відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим листом (а.с.09).
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 03 вересня 2009 року вищевказане виконавче провадження закінчено, а матеріали виконавчого провадження передано до відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції за адресою проживання боржника (а.с. 10).
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції від 21 вересня 2009 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено у зв'язку з відсутністю підтверджуючого документу про перевірку майнового стану боржника за місцем проживання та про місцезнаходження майна, в якому обов'язково повинні бути поняті (а.с.11).
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 28 жовтня 2009 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-1131/06 виданого 01 жовтня 2007 року Святошинським районним судом міста Києва (а.с.12).
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 13 вересня 2011 року на майно, що належить боржнику накладено арешт у межах суми звернення стягнення (а.с. 13).
З апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 стало відомо про те, що у 2013 році, перебуваючи у шлюбі подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали автомобіль марки TOYOTA, модель Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Так, 28 березня 2013 року вищевказаний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.14, 15).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірвано (а.с. 16-17).
Відповідно до статті 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статті 61 Сімейного Кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 63 Сімейного Кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 65 Сімейного Кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Приписами ст. 70 Сімейного Кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.368 Цивільного Кодексу України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 68 Сімейного Кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Відповідно до ст. 73 Сімейного Кодексу України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Згідно ст. 371 Цивільного Кодексу України,кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 366 ЦК України, кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що за час перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_3 , подружжям було придбано автомобіль марки TOYOTA, моделі Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Так, матеріали справи не містять доказів того, що вищевказаний автомобіль було придбано за особисті кошти одного з подружжя, а відтак він являється спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірвано, проте як вбачається з матеріалів справи, поділ спільного сумісного майна подружжя в судовому порядку не здійснювався.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину автомобіля марки TOYOTA, моделі Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Під час апеляційного перегляду колегією суддів також встановлено, що у зв'язку з невиконанням зобов'язання за договором позики від 27 серпня 2004 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 27 грудня 2004 року приватним нотаріусом КМНО Звєрьковою Н. В. вчинено виконавчий напис, згідно якого, запропоновано ОСОБА_1 сплатити на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 66 000 грн. за вищевказаним договором позики та грошові кошти у сумі 700 грн. за вчинення виконавчого напису, крім того, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 330 000 грн. боргу за вищевказаним договором позики та 1 700 грн. судових витрат. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що вищевказані виконавчий напис нотаріуса та рішення суду були виконані.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для звернення стягнення на 1/2 частку автомобіля марки TOYOTA, моделі Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_2 за виконавчим написом приватного нотаріуса КМНО Звєрькової Н. М. від 27 грудня 2004 року та за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року, шляхом його продажу з прилюдних торгів.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що хоча шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано 02 грудня 2015 року на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва, проте шлюбні відносини між подружжям були завершені з середини 2011 року. Крім того, грошові кошти на купівлю автомобіля марки TOYOTA, модель Land Cruiser, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 було отримано ОСОБА_3 в березні 2013 року від її матері, а відтак вищевказаний автомобіль було придбано за особисті кошти ОСОБА_3 .
Колегія суддів ставиться критично до вищевказаних посилань скаржника з огляду на таке. Відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року (а.с. 16-17), шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинені, спільного господарства вони не ведуть, подружніх стосунків не підтримують та разом не проживають з серпня 2014 року, а вищевказаний автомобіль, як вбачається з апеляційної скарги, було придбано та зареєстровано за ОСОБА_3 в березні 2013 року, тобто в той час, коли подружжя перебувало у шлюбі та вело спільне господарство. Крім того, скаржником не надано доказів на підтвердження того, що вищевказаний автомобіль було придбано саме за особисті кошти ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що виконавчі документи знаходяться не у ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, а на виконанні у бухгалтерії військової частини, де він проходить військову службу та станом на день подання апеляційної скарги позивачу перераховано близько 83 000 грн., разом з тим, скаржником не надано доказів на підтвердження вищевказаних тверджень. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Звєрькової Н. В. від 27 грудня 2004 року, яким ОСОБА_1 було запропоновано сплатити на користь позивача заборгованість за договором позики у сумі 66 000 грн. та рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2006 року яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача 330 000 грн. за договором позики, станом на день подання позовної заяви, тобто на протязі більше ніж чотирнадцяти років, так і не були виконані боржником.
Колегія суддів приймає до уваги посилання скаржника на те, що судом першої інстанції, в супереч ч. 1 п. 2 ст. 251 ЦПК України було відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі, разом з тим, вважає за необхідне зазначити, що відмова у задоволенні вищевказаного клопотання не впливає на законність оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 30 червня 2020 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: В. В. Саліхов
О. В. Шахова