Справа № 381/2003/19 Головуючий у 1-й інст. - Соловей Г.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/4007/2020 Доповідач - Рубан С.М.
23 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є.
при секретарі Діденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Соловей Г.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Посилається на те, що між ним та ОСОБА_4 ем 01.08.2010 року укладено договір позики, за умовами якого ним було передано ОСОБА_5 у у власність 40 000,00 доларів США, що підтверджується власноручно написаною ним розпискою від 01.08.2010 року.
Згідно даної розписки ОСОБА_6 й ОСОБА_7 взяв у борг вказану суму грошових коштів для придбання квартири АДРЕСА_1 та зобов'язався повернути отримані кошти в строк до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час укладення договору позики ОСОБА_6 й ОСОБА_7 перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 єю ОСОБА_8 .
Оскільки договір позики від 01.08.2010 року укладено в інтересах сім'ї, майно одержане за договором викорастане в інтересах сім'ї (придбано квартиру), то другий з подружжя є також зобов'язаною особою перед позивачем.
Післязакінченням строку повернення позики відповідач кошти не повернув. Також, в зв'язку з несвоєчасним поверненням суми позики позивач просить стягнути крім основної суму боргу з виплатою індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми згідно ст. 1050 та ст. 625 ЦК України.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_2 заборгованність за договором позики від 01.08.2010 року у розмірі 40 000, 00 дол. США, що із офіційного курсу гривні до долара США встановленого НБУ станом на день подачі позовної заяви становить 1 048 000,00 грн., та 3% річних 2265,21 дол. США, що із офіційного курсу гривні до долара США встановленого НБУ станом на день подачі позовної заяви становить 59 348,50 грн.
Стягнуто із ОСОБА_9 а судовий збір на користь ОСОБА_2 в розмірі 9605,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики.
Посилається на те, що судом не було встановлено обставини, що мають значення для справи, а саме того, що договір позики укладено в інтересах сім'ї саме для купівлі квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не встановлено іншого джерела походження коштів для купівлі квартири, інакше, ніж за кошти отримані за договором позики від 01.08.2010 року, не беручи до уваги те, що в договорі позики від 01.08.2010 року ( в тексті самої розписки від 01.08.2010 року вказано, що позика надається саме для купівлі квартири за адресою АДРЕСА_2 ). Жодних доказів наявності іншого джерела походження коштів на купівлю вказаної квартири відповідачкою не надано, а судом не досліджувалось та не встановлювалось. Суд дійшов помилкового висновку щодо тривалого часу строком у два місяці 15 днів між укладенням договору позики (01.08.2010 року) та договором купівлі - продажу квартири (16.10.2010 року), на яку була надана позика. Судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме ч.3 ст.61 та ч.4 ст.65 СК України, відповідно до якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші одержані за цим договором є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за цим договором використане в інтересах сім'ї.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу до суду не надав.
Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що їй про отримання грошових коштів на купівлю квартири ОСОБА_1 від позивача на підставі розписки від 01.08.2010 року нічого не відомо. Факт отримання грошових коштів в інтересах сім'ї ОСОБА_3 заперечує та стверджує, що купівля квартири здійснювалась за власні кошти подружжя. Дозволу, в тому числі письмового, на отримання грошових коштів в інтересах сім'ї та складання розписки вона не надавала. На думку ОСОБА_3 позивач та відповідач ОСОБА_1 намагаються сформувати боргові зобов'язання для ОСОБА_3 , які потім використати під час поділу спільного майна подружжя, зокрема спірної квартири, що знаходиться в АДРЕСА_2 , яка придбана колишнім подружжям під час шлюбу. На думку ОСОБА_3 розписка від 01.08.2010 року складалась ОСОБА_1 восени 2017 року перед тим, як позивач перший раз звернувся з позовом до Фастівського міськрайонного суду Київської області у грудні 2017 року та носить фіктивний характер.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Представник відповідачки ОСОБА_3 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник позивача підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ОСОБА_2 надавав кошти відповідачам на потреби сім'ї, а саме на придбання квартири, та йому все рівно хто з членів подружжя буде повертати борг.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_2 40 000,00 доларів США, зі строком повернення до 01 липня 2017 року, що підтверджується розпискою від 01 серпня 2010 року. Позичальник належним чином умови договору не виконав, в строк передбачений договором кошти не повернув, тому крім суми боргу відповідно до положень статтей 625, 1050 ЦК України підлягають стягненню індекс інфляції та 3% річних.
При розгляді справи позивачем не було надано належних доказів того, що кошти, які були отриманні ОСОБА_1 були використані в інтересах сім'ї. В розписці вказано, що кошти ОСОБА_1 взяв в борг для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , проте доказів, що саме за ці кошти було придбано вказану квартиру суду надано не було. Тому суд дійшов висновку про стягнення боргу за договором позики лише з позичальника ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується лише в частині відмови у солідарному стягненні боргу з відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
В іншій частині рішення суду не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 01 серпня 2010 року ОСОБА_10 взяв в борг грошові кошти в сумі 40 000,00 дол. США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 від ОСОБА_2 . Кошти зобов'язався повернути до 1 липня 2017 року.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Згідноч. 1 ст.1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до правового висновку викладеного Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_2 40 000,00 доларів США, зі строком повернення до 01 липня 2017 року, що підтверджується розпискою від 01 серпня 2010 року. Даний факт не заперечується ні позивачем, ні відповідачем ОСОБА_1 .
На час отримання коштів в позику та написання розписки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі (шлюб зареєстровано 24.04.1998 року та розірвано 30.11.2018 року).
Положення частини четвертої статті 202, частини другої статті 626, статті 1046 ЦК України дозволяють стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Вказаний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї.
Вказаний висновок викладеноВерховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
Доводи апеляційної скарги, що кошти за розпискою були надані ОСОБА_1 в інтересах сім'ї для купівлі квартири, колегія суддів не приймає до уваги.
Позивачем не надано належних доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження того, що кошти, які були отримані ОСОБА_1 за розпискою були використані в інтересах сім'ї.
Відповідач ОСОБА_1 також не надав ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду відповідних доказів на підтвердження купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 за кошти отримані ним за розпискою.
Як вбачається, в розписці вказано, що кошти ОСОБА_1 взяв у борг для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , проте, доказів, що саме за ці кошти було придбано вказану квартиру суду надано не було.
Із тексту наданої позовної заяви до Дарницького районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16.10.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за спільні кошти було придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 і право власності зареєстровано на відповідачкуОСОБА_3 .
З наданої інформації вбачається, що договір про який йдеться в позовній заяві було укладено через тривалий час після укладення боргової розписки та вказані обставини не є підтвердженням, що саме за кошти, які були отримані в результаті отримання боргу було придбано вказану квартиру.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що кошти в розмірі 40 000,00 доларів США, одержані ОСОБА_1 за договором позики, використані в інтересах сім'ї.
На даний час на розгляді у Дарницькому районному суді м.Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя і квартира за адресою: АДРЕСА_2 є предметом вказаного спору.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Виходячи з умов боргової розписки позичальник отримав борг в іноземній валюті і зобов'язався повернути суму боргу в іноземній валюті.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за договором позики лише з позичальника ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що доказів іншого джерела походження коштів на купівлю квартири відповідачем ОСОБА_3 не надано, а судом не досліджувалось та не встановлювалось, колегія суддів не приймає до уваги.
Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні в апеляційному суді представник ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_3 не було відомо про отримання ОСОБА_1 коштів за розпискою на купівлю квартири. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечила факт отримання грошових коштів за розпискою в інтересах сім'ї та зазначила, що купівля квартири здійснювалась за власні кошти подружжя. Дозволу, в тому числі письмового, на отримання грошових коштів в інтересах сім'ї та складання розписки ОСОБА_3 своєму колишньому чоловікові ОСОБА_1 не надавала.
Встановлення джерела походження коштів на придбання квартири за адресою АДРЕСА_2 не було предметом розгляду у даній справі, тому відповідні обставини не підлягають дослідженню судом.
Оскільки доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження факту використання отриманих за розпискою грошових коштів на придбання квартири позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 суду не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду про необгрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, зокрема із ОСОБА_3 .
До апеляційної скарги ОСОБА_1 надав копію договору купівлі - продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 .
За умовами ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Оскільки доказів неможливості подання вказаного договору до суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_1 не було подано, клопотання про приєднання нових доказів ним не заявлено, апеляційний суд не приймає до уваги приєднаний до апеляційної скарги договір купівлі - продажу квартири.
Твердження скаржника про те, що суд дійшов помилкового висновку про досить тривалий термін (два місяці та п'ятнадцять днів) між укладенням договору позики від 01.08.2010 року та укладенням договору купівлі - продажу квартири від 16.10.2010 року в інтересах сім'ї, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в судовому засіданні в апеляційному суді ОСОБА_1 підтвердив факт відсутності попереднього договору з продавцем квартири.
За відсутності попереднього договору купівлі - продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 колегія суддів оцінює критично зазначення у борговій розписці від 01 серпня 2010 року отримання в борг коштів для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка придбана через тривалий час 16 жовтня 2010 року.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить стягнути солідарно з нього та ОСОБА_3 заборгованість за договором позики, проте шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано 30.11.2018 року, що виключає можливість солідарного виконання зобов'язання подружжям.
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав позивача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 12 407 грн 50 коп. за подання апеляційної скарги до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення (а.с.211-212).
Встановлено, що на даний час у вказаній справі ОСОБА_6 не сплатив відповідний судовий збір.
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що із ОСОБА_1 належить стягнути в рахунок держави 12 407 грн 50 коп. за подання апеляційної скарги на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду UA548999980313101206080026010, одержувач УК у Солом'янському районі м. Києва/22030101, банк-одержувач Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, ЄДРПОУ 38050812, код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2019 року - залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 12 407 грн 50 коп. на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду UA548999980313101206080026010, одержувач УК у Солом'янському районі м. Києва/22030101, банк-одержувач Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, ЄДРПОУ 38050812, код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 липня 2020 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Заришняк Г.М.
Мараєва Н.Є.