Справа № 11-кп/824/915/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Категорія - ч. 2 ст. 186 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2
16 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019110220000055 стосовно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миронівка Київської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий, востаннє 16 квітня 2018 року Рокитнянським районним судом Київської області за ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України до остаточного покарання на підставі ч. 1, ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, від відбування якого звільнений на підставі ст.ст. 75, 76 КК України з іспитовим строком два роки,
за участю: прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9
ОСОБА_10
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_11
потерпілого ОСОБА_12
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднано не відбуте покарання за вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 16 квітня 2018 року та призначено ОСОБА_11 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Судом також вирішені питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд у вироку визнав доведеним, що ОСОБА_11 09 лютого 2019 року приблизно о 17 годині 10 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись біля приміщення магазину «Фора», що по вул. Бузницького, 1 в м. Миронівка Київської області, на велосипедній стоянці, яка обладнана системою велостійок побачив велосипед марки «Чайка» моделі «GAIEGE», що належить ОСОБА_12 та вирішив його викрасти.
Реалізуючи свій злочинний умисел, цього ж дня приблизно о 17 годині 30 хвилин, діючи умисно, повторно та відкрито, керуючись корисливим мотивом, розуміючи, що за його діями спостерігає ОСОБА_13 , який усвідомлював факт викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу підійшов до велостійки, що розташована поруч з магазином «Фора», сів за кермо вказаного велосипеда, поїхав з місця події та в подальшому розпорядився ним на власний розсуд, завдавши потерпілому ОСОБА_12 майнову шкоду на суму 1118,75 грн.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що пояснення ОСОБА_11 про те, що він взяв велосипед, погодившись на пропозицію свідка ОСОБА_13 , лише з метою розіграти зятя останнього і цей велосипед в подальшому віддав ОСОБА_13 , за місцем проживання якого він і був вилучений працівниками поліції, нічим не спростовані, отже дії обвинуваченого не можуть оцінюватися як викрадення чужого майна.
Захисник також вважає, що суд не надав належної оцінку тому, що потерпілий повідомив про крадіжку лише через два дні, при цьому з показань свідка ОСОБА_13 слідує, що протиправний характер дій обвинуваченого він усвідомив лише наступного дня після події, проте не повідомив про це в поліцію, разом із цим майно потерпілого було вилучено саме у ОСОБА_13 12 лютого 2019 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення потерпілого ОСОБА_12 , який не визначився зі своєю позицією щодо апеляційної скарги захисника та повідомив про те, що не має жодних претензій до обвинуваченого, заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, частково за клопотанням сторони захисту дослідивши докази у кримінальному провадженні, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з положеннями ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Відповідно до положень кримінального процесуального закону кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції забезпечив сторонам, в тому числі стороні захисту та обвинуваченому, усі можливості для реалізації прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.
Так, суд, перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_11 було пред'явлено обвинувачення, а також доводи обвинуваченого й захисту, детально проаналізував їх і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України за обставин, викладених у вироку, суд обґрунтував наявними в матеріалах справи доказами та зробив його на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК України і оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Зокрема, такого висновку суд дійшов, проаналізувавши показання свідка ОСОБА_13 , який в суді пояснив, що 09 лютого 2019 року придбав планшет, в обідній час зустрівся з ОСОБА_11 та останній погодився допомогти йому розібратися як користуватися планшетом. Коли вони знаходилися у нього (свідка) дома, то вирішили, що покупку необхідно «обмити», випили горілки та він запропонував купити ще пива, тому вони пішли до магазину «Фора». В магазині він придбав дві пляшки міцного пива, яке вони разом випили біля магазину, після чого ОСОБА_11 сів на велосипед, який знаходився біля приміщення магазину на велостоянці та, нічого не пояснюючи, поїхав. Він (свідок) пішов додому, коли підходив до будинку, де проживає, побачив ОСОБА_11 і останній запропонував купити велосипед за 500 грн. У нього не було грошей, але ОСОБА_11 погодився на те, що він розрахується за велосипед пізніше та залишив йому цей велосипед, який він в подальшому добровільно видав поліцейським;
а також досліджені під час судового розгляду документи і висновок експерта, зокрема:
заяву потерпілого ОСОБА_12 від 11 лютого 2019 року, в якій він повідомив про викрадення 09 лютого 2019 року в період часу з 17 години 20 хвилин до 17 години 40 хвилин належного йому велосипеда марки «Чайка» моделі «GAIEGE», який він залишив біля магазину «Фора» по вул. Бузьницького, 1 в м. Миронівка Київської області (а.с. 58);
висновок експерта № 13-1/288 від 21 лютого 2019 року, згідно з яким ринкова вартість бувшого у користуванні велосипеда марки «Чайка» моделі «GAIEGE», придбаного у 2008 року, станом на 09 лютого 2019 року могла становити 1118,75 грн. (а.с. 67-70);
протокол огляду місця події від 12 лютого 2019 року з додатком, в якому зафіксовані результатами огляду системи велостійок, яка знаходиться біля магазину «Фора», що по вул. Бузницького, 1 в м. Миронівка Київської області (а.с. 81-83);
заяву від 11 лютого 2019 року ОСОБА_13 , в якій він повідомив про добровільну видачу працівникам поліції велосипеда марки «Чайка» моделі «GAIEGE», червоно-чорного кольору, який придбав у ОСОБА_11 09 лютого 2019 року (а.с. 84);
протокол огляду речей від 11 лютого 2019 року з додатком, згідно з яким було оглянуто велосипед марки «Чайка» моделі «GAIEGE», червоно-чорного кольору, виданий працівникам поліції ОСОБА_13 (а.с. 85-88);
протокол пред'явлення речей для впізнання від 11 лютого 2019 року з додатком, за змістом якого потерпілий ОСОБА_12 , серед інших, впізнав належний йому велосипед, який видав ОСОБА_13 (а.с. 77-80);
та інші документи.
Оцінивши указані докази, які є належними та допустимим, в їх сукупності та достатньо мотивувавши свої висновки щодо недостовірності показань обвинуваченого, який заперечував факт викрадення чужого майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що винуватість ОСОБА_11 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, знайшла своє підтвердження під час судового розгляду. Правова кваліфікація кримінального правопорушення також визначена судом правильно.
Позиція сторони захисту про те, що у ОСОБА_11 не було умислу на протиправне заволодіння чужим майном в умовах очевидності для свідка та корисливого мотиву є непереконливою.
З метою перевірки указаних тверджень захисника в суді апеляційної інстанції був повторно допитаний свідок ОСОБА_13 , який підтвердив надані в суді першої інстанції показання та пояснив, що з потерпілим ОСОБА_12 немає родинних стосунків та взагалі не був знайомий.
Свідок наполягав на тому, що не бачив ОСОБА_12 біля магазину «Фора» 09 лютого 2019 року, водночас повідомив, що зрозумів про те, що ОСОБА_11 взяв чужий велосипед ще знаходячись біля магазину, оскільки того дня не бачив у останнього велосипеда. ОСОБА_11 після того, як вони випили пиво біля магазину «Фора», нічого не пояснюючи йому, підійшов до велостійки, взяв велосипед, проїхався на ньому біля магазину та поїхав у невідомому напрямку, а він пішов додому. Коли зустрів ОСОБА_11 біля свого будинку, останній запропонував йому придбати цей велосипед, на що він погодився, але не мав грошей і ОСОБА_11 запропонував віддати їх пізніше.
Будучи допитаним під час апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_12 показав, що з ОСОБА_13 він не знайомий взагалі, бачив один раз в день крадіжки велосипеда, а ОСОБА_11 знає, оскільки раніше з ним разом працював. 09 лютого 2019 року він на власному велосипеді приїхав до магазину «Фора», залишив його біля велостійки і в цей час побачив ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , які підійшли до нього. Він привітався з ними, бо знав ОСОБА_11 , вони про щось поговорили та він пішов у магазин, останні також зайшли у магазин, але в інший відділ. Коли хвилин через 20 він вийшов з магазину, то велосипеда на тому місці, де він його залишив, вже не було. Про викрадення велосипеда він повідомив в поліцію, разом з поліцейськими шукав свій велосипед. Через декілька днів написав заяву про злочин та працівники поліції повернули йому викрадене майно, тому матеріальних претензій до обвинуваченого не має.
Показання потерпілого не викликають жодних сумнівів у їх правдивості, вони не мають істотних протиріч з показаннями свідка ОСОБА_13 , а та обставина, що свідок заперечував в суді те, що 09 лютого 2019 року він бачив як потерпілий під'їхав на велосипеді до магазину та залишив його біля приміщення об'єктивно пояснюється тим, що як ОСОБА_11 , так і ОСОБА_13 вживали перед цим алкогольні напої та перебували у стані сп'яніння, про що повідомив і потерпілий в суді, водночас розмова між потерпілим та обвинувачений і свідком була нетривала на загальні теми.
Таким чином, повідомлені в суді потерпілим та свідком обставини, які передували викраденню майна потерпілого в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами у кримінальному провадженні є достатніми для висновку про те, що обвинувачений розумів, що велосипед належить потерпілому, жодного відношення до потерпілого та його майна свідок ОСОБА_13 не має, а протиправне заволодіння чужим майном в умовах очевидності для свідка з корисливим мотивом утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 КК України.
Підстав для обмови свідком ОСОБА_13 обвинуваченого, як про це стверджувала в суді апеляційної інстанції сторона захисту, колегією суддів не встановлено, а та обставина, що ОСОБА_13 був засуджений 03 липня 2019 року вироком Кагарлицього районного суду Київської області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 198 КК України, а саме за заздалегідь необіцяне придбання майна - належного ОСОБА_12 велосипеда, завідомо одержаного злочинним шляхом, в черговий раз підтверджує встановлені судом першої інстанції у вироку фактичні обставини кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_11 .
Отже, версія розвитку подій обвинуваченого, який, заперечуючи свою винуватість у вчиненні грабежу, в суді показав, що лише погодився на пропозицію ОСОБА_13 розіграти начебто зятя останнього, який погано слідкує за велосипедом і за домовленістю із свідком забрав цей велосипед, щоб провчити зятя ОСОБА_13 , а потім передав велосипед останньому і грошей за це не просив, обґрунтовано розцінена судом першої інстанції як бажання ОСОБА_11 ухилитись від відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, бо є нелогічною, непослідовною, спростовується показаннями потерпілого, свідка та іншими доказами у провадженні, які суд обґрунтовано поклав в основу своїх висновків.
Та обставина, що потерпілий офіційно повідомив про вчинення злочину шляхом подання відповідної заяви лише 11 лютого 2020 року жодним чином не впливає на висновки суду в частині оцінки доказів на предмет їх належності та допустимості.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_11 судом першої інстанції за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані правильно, оскільки в суді було доведено, що він повторно відкрито викрав чуже майно.
З огляду на викладене, доводи захисника стосовно незаконності засудження ОСОБА_11 та наявності правових підстав для закриття кримінального провадження, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону, не підлягають задоволенню.
Що стосується покарання, то при вирішенні цього питання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 злочину та його ставлення до своїх дій, відсутність обставин, які б пом'якшували покарання та обставину, яка його обтяжує - вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння. Взяв до уваги суд і всі дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, не працював, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра. За змістом досудової доповіді провідного інспектора Миронівського районного відділу філії ДУ "Центр пробації" у м. Києві та Київській області від 04 квітня 2019 року застосування соціально-виховних виходів, необхідних для впливу на поведінку ОСОБА_11 з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції. Зваживши указані обставини суд призначив ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі санкції ч. 2 ст. 186 КК України.
Виходячи з того, що ОСОБА_11 вчинив новий злочин під час іспитового строку, встановленого вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 16 квітня 2018 року, суд у відповідності до вимог ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків призначив обвинуваченому, частково приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком, виконавши при цьому вимоги ч. 4 ст. 71 КК України.
Таким чином, судом першої інстанції були дотримані вимоги ст. ст. 50, 65, 71 КК України, а призначене ОСОБА_11 покарання, на переконання колегії суддів, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегією суддів не встановлено.
Оскільки вирок суду щодо ОСОБА_11 відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року відносно ОСОБА_11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4