№33/824/1957/2020 Постанова винесена суддею Козленко Г.О.
Категорія: ст. 471 МК України
01 червня 2020 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Горб І.М., за участю представника Київської митниці Держмитслужби Глущенко Н.В., захисника Свистули Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою представника Київської міської митниці ДФС Глущенко Н.В. на постанову судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
Постановою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 гривень.
Вилучені грошові кошти, згідно протоколу про порушення митних правил №0869/10000/19 від 02.12.2019, а саме - 2 200 доларів США, повернуто ОСОБА_1 .
Також постановлено стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп.
Згідно з постановою, суд розглянув протокол про порушення митних правил №0869/10000/19 від 02.12.2019 року, за яким, 02.12.2019 року о 18 год. 05 хв. на митному посту «Аеропорт «Київ» (Жуляни)» Київської міської митниці ДФС під час проведення вибіркового митного контролю на лінії спрощеного митного контролю «зеленого коридору» залу «Приліт» терміналу «А» Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни), для проведення вибіркового митного контролю було зупинено громадянина України ОСОБА_1 , який слідував з Франкфурту літаком авіакомпанії «Wizz Air» рейс W66120.
При усному опитуванні було встановлено, що пасажир переміщує готівкові кошти близькі до гранично допустимої норми дозволеної до переміщення. Зазначений громадянин був запрошений до оглядової кімнати, де при перерахунку встановлено, що переміщував валютні цінності, а саме: 9 120 євро, 3 051 долар США, 2 454 гривні.
Пропущено через митний кордон 9 120 євро, 2 254 гривень, 851 долар США, що становить еквівалент 9 988 євро (згідно курсу НБУ станом на 02.12.2019).
За цим протоколом про ПМП тимчасово вилучено 2 200 доларів США, номінали валюти та номера купюр зазначені в описі предметів.
Пасажир ОСОБА_1 митної декларації не заповнював, з приводу декларування валютних цінностей до інспекторів митниці не звертався, самостійно обрав форму проходження митного контролю - проходження через «зелений коридор», чим засвідчив про відсутність товарів, що підлягають письмовому декларуванню, або підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження. Будь-які документи на переміщення валютних цінностей через митний кордон України у пасажира при перетині зони митного контролю були відсутні.
Своїми діями пасажир ОСОБА_1 порушив встановлений Митним кодексом України порядок проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, а саме, обравши формою проходження митного контролю - проходження через «зелений коридор», перемістив товари, на які законодавством України встановлені обмеження.
Суд у постанові дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 наявнийсклад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України.
Визнавши винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, суддя місцевого суду наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу, що відповідає санкції указаної норми закону про порушення митних правил.
Також суд першої інстанції прийняв рішення про незастосування до ОСОБА_1 додаткового стягнення у виді конфіскації вилученої валюти, яке мотивував тим, що конфіскація вилученої у ОСОБА_1 готівки, покладає на нього «індивідуальний надмірний тягар». Крім того, на думку суду, шкода, яку ОСОБА_1 потенційно міг завдати державі - незначна, оскільки він не ухилявся від сплати мита та інших зборів і не завдав державі іншої шкоди, якби він ввіз гроші, не задекларувавши їх, органи влади лише не отримали б інформацію про те, що ці кошти були ввезені. До того ж, застосування конфіскації в даному випадку є не компенсаційною, а стримуючою та карною мірою.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Київської митниці Держмитслужби Глущенко Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій, вважаючи постанову суду необґрунтованою, винесеною всупереч ст. 245 КУпАП про повне, всебічне, об'єктивне з'ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності з законом, а також без належного урахування характеру вчиненого правопорушення, просить її скасувати в частині повернення ОСОБА_1 готівки у розмірі 2 200 доларів США і в цій частині конфіскувати затриману по справі валюту у розмірі 2 200 доларів США.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що за наслідками розгляду справи по суті суд правомірно дійшов висновку про наявність вини в діях ОСОБА_1 у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України, але безпідставно не застосував конфіскацію, оскільки законодавством України встановлено обмеження на переміщення через митний кордон України готівки в сумі понад 10 000 євро, тому до правопорушника у відповідності до санкції ст. 471 МК України повинно бути застосовано штраф, як основний вид стягнення, та конфіскація безпосереднього предмету правопорушення, як обов'язковий додатковий вид стягнення, визначений санкцією закону, який передбачає відповідальність за порушення вказаних митних правил, а як доведено судом, ОСОБА_1 , обравши в зоні митного контролю прохід «зелений коридор», здійснив переміщення через митний кордон України без декларування готівки, сума якої перевищує встановлену ч. 1 ст. 8 Закону України «Про валюту і валютні операції» межу - 10 000 євро.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення представника Київської митниці Держмитслужби Глущенко Н.В. на підтримку поданої апеляційної скарги, а також заперечення захисника Свистули Д.А. проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 486, 489 МК України, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд повинен вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного і об'єктивного дослідження доказів по справі та з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, відповідаєфактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.
При цьому, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 не є предметом апеляційної перевірки, оскільки ніким не оспорюється.
З матеріалів справи про порушення митних правил та змісту судового рішення слідує, що, проаналізувавши в постанові всі представлені сторонами докази, суддя місцевого суду дійшов правильного висновку про наявність законних підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 471 МК України та, дотримуючись вимог ст. 33 КУпАП, наклав на нього основне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Що стосується висновку судді місцевого суду, яким обґрунтовано рішення про повернення вилученої під час здійснення провадження про порушення митних правил валюти, тобто незастосування додаткового стягнення у виді конфіскації, то доводи апеляційної скарги представника митниці щодо його неправомірності, є непереконливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 МК України, законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. При цьому, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В той же час, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України» зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску, параграф 78).
Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини виходить із оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (пункти 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, пункти 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).
Правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес, проте із урахуванням обставин даної справи, не відповідатиме принципу пропорційності (справедливої рівноваги між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав конкретної особи), а необхідна рівновага не буде забезпечена, якщо відповідна особа буде нести «особистий і надмірний тягар».
Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від додаткового адміністративного стягнення у виді конфіскації безпосереднього предмета правопорушення (валюти в розмірі 2 200 доларів США), суд першої інстанції обґрунтовано врахував характер та фактичні обставини вчиненого правопорушення; вірно звернув увагу, що шкода, яку ОСОБА_1 потенційно міг завдати державі, була незначною, оскільки він не ухилявся від сплати мита та інших зборів і не завдав державі іншої шкоди, бо єдине діяння, яке він вчинив полягає у ненаданні митному органу відповідної декларації, а тому застосування конфіскації вилученої валюти, щодо якої в матеріалах справи відсутні дані щодо її незаконного походження та того, що шляхом застосування її конфіскації буде попереджена інша будь-яка незаконна діяльність, в даному випадку є не компенсаційною, а стримуючою та карною мірою, що істотно вплине на його майновий стан.
Отже, висновок судді місцевого суду про те, що втручання у право власності ОСОБА_1 в даному випадку не може вважатись пропорційним, оскільки спричинить для нього «індивідуальний надмірний тягар», є вірним.
До того ж такий висновок достатньо вмотивований у судовому рішенні у взаємозв'язку між встановленими судом фактичними обставинами цього провадження та положеннями законодавства України з питань державної митної справи і практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи, що за своїм видом та розміром накладене суддею місцевого суду на ОСОБА_1 за ст. 471 МК України стягнення сприяє досягненню визначеній у ст. 23 КУпАП меті адміністративних стягнень та відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, закріпленого у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, апеляційне прохання слід визнати необґрунтованим, оскільки правові підстави для скасування постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року в частині повернення ОСОБА_1 готівки у розмірі 2 200 доларів США і прийняття рішення про її конфіскацію, як про це просить у скарзі представник Київської митниці Держмитслужби, під час апеляційного розгляду не встановлені, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 529 МК України, ст. 294 КУпАП, суддя
апеляційну скаргу представника Київської митниці Держмитслужби Глущенко Н.В. залишити без задоволення, а постанову судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 гривень, а вилучену валюту - 2 200 доларів США, повернуто ОСОБА_1 , - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Горб І.М.