нп 2-а/490/108/2020 Справа № 490/5057/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
25 червня 2020 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Янкевич В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департамент патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕАВ № 1193876 від 01.06.2019року,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову від 01.06.2019 року серія ЕАВ №1193876 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором ОСОБА_2 по трасі м. Вознесенська-м. Миколаїв за ч.1 ст. 122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.06.2019 року він рухався на транспортному засобі Mazda 3, д. н. з. НОМЕР_1 по трасі Вознесенськ-Миколаїв у напрямку міста Миколаєва зі швидкістю потоку у правій смузі, нікого не випереджаючи,та був зупинений інспектором, який показав фото , де видно, що рухався з перевищенням швидкості, яке зафіксовано TruCam.
При цьому, позивач вказав, що знак 5.45 ( початок населеного пункту), встановлений з порушенням вимог п.8.2-1, за яким дорожні знаки повинні розміщуватись таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу. Так і в темну пору року. Однак, дорога мала дві смуги руху в одному напрямку, тому там повинен був бути встановлений дублюючий знак. Якого не було. А знак справа від дороги було закрито фурами та іншими транспортними засобами, що рухались в попутному напрямку у правій смузі, то рухався відповідно до Правил Дорожнього руху, та виконуючи випереджування у лівій смузі, фізично не мав змоги його побачити.
При складанні постанови інспектором було грубо порушені вимоги ст.ст. 268,278-280 КУпАП.
Ухвалою від 07.08.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.09.2019 року.
Представник відповідача направив до суду 19.09.2019 року відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Під час патрулювання на дорозі на в'їзді до м. Миколаєва по автодорозі Н-24 «Благовіщинське-Миколаїв», км 225+400, інспектором за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam було виявлено порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 Автомобіль позивача рухався зі швидкістю 82 кмгод, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 32 кмгод, чим порушив п.12.4 ПДР.
Після зупинки автомобіля, поліцейський позивачу відрекомендувався, повідомив причину зупинки. Цей прилад проходив відповідну повірку.
При цьому, позивач був присутнім при розгляді справи, та під розпис її отримав.
Судом відкладено розгляд справи для можливості ознайомлення ОСОБА_1 з наданим відзивом.
16.10.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому вказано наступне.
За ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах встановлена презумпція вини суб'єкта владних повноважень.
Як видно з наданих матеріалів, вимірювання швидкості руху проводилось за допомогою лазерного вимірювача швидкості, який вчинено безпідставно, бо він виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
За такого, постанова по справі про адміністративне правопорушення не може бути доказом винуватості, оскільки є предметом спору між ним та органом патрульної поліції.
Із фото не вбачається, що саме його автомобіль з державним номером НОМЕР_2 рухався зі швидкістю 82 кмгод, та саме він був за кермом.
Ухвалою від 25.06.2020 року закрито підготовче провадження.
До судового засідання сторони не з'явились, просили про розгляд справи у їх відсутність.
Судом розглянуто справу у письмовому провадженні.
Обставини справи, встановлені судом.
Постановою серії ЕАВ №1193876 від 01.06.2019 року, за ч.1 ст. 122 КУпАП на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 255 грн.
Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 01.06.2019 об11 год.01 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mazda 3, державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по трасі Вознесенськ до міста Миколаїв Героїв Сталінграду, 68, зі швидкістю 88 км/год, чим перевищив дозволену швидкість на 32 км/год (швидкість вимірювалась приладом ТRUCАМ LТI 20\20 000763), та порушив вимоги пункту 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), за що його і було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень. Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху TruCAM LTI 20/20, серійний номер 000763.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частини перша, друга, третя і п'ята статті 122, статті 124-1 - 126.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
В статті 258 КУпАП зазначені випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.
За приписами ч.2 наведеної статті протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу (ч.4 ст. 258 КУпАП).
Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п.12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до ч.1 статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Стаття 280 КУпАП визначає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами.
Із запису, здійсненого сертифікованим приладом TruCam LTІ 20/20 № ТС000763 зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 82 км/год.
Доводи позивача щодо недопустимості вказаного доказу суд вважає необґрунтованими, оскільки чітко вбачається номер автомобіля, а також марка автомобіля , серійний номер приладу ТС 000763, дата 01.06.2019, час .
Зазначений доказ суд визнає допустимим доказом з огляду на те, що у постанові зазначено, який технічний прилад застосовувався при вимірюванні швидкості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року № 857/874/19.
Суд звертає увагу на те, що позивач і не спростовує того факту, що він рухався із зазначеною у постанові швидкістю.
Доводи позивача, що він не замітив знак початку населеного пункту, суд вважає необґрунтованими, оскільки ці обставини не доведені доказами.
Доводи позивача, щодо невідповідності нормам ДСТУ розташування знаку суд оцінює критично, оскільки відповідно до п. 10.2.4. ДСТУ необхідність розміщення дублюючого знаку на лівому боці дороги відсутня.
Крім того, сам по собі факт візуального несприйняття дорожнього знаку позивачем у певний момент часу не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення ПДР, оскільки є наслідком взаємодії як об'єктивних явищ , так і суб'єктивних процесів (швидкість сприйняття та аналізу дорожньої обстановки, здатність уважно спостерігати за нею).
Щодо посилань позивача на невірно встановлений знак, то ним не наведено правову норму, яка б звільняла водіїв від відповідальності за порушення Правил дорожнього руху у разі встановлення знаку не у відповідності до вимог цих Правил або вимог ДСТУ 4100-2002 "Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування".
Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адмінстративного суду України від 13 вересня 2017 року справа № 285/345/17.
Під часу руху транспортного засобу в обов'язки водія не входить з'ясування законності встановлення дорожніх знаків та відповідність їх нормам ДСТУ. Так, згідно п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Аналогічна позиція викладена в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 № 489/7717/18.
Правомірність застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam знайшло своє підтвердження, виходячи з наступного.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UІА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки .
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 року № 1362 пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Проте, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно виробляти в Україні або ввозити на територію України відповідними партіями.
Суд звертає увагу, що така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України.
Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13779, яке чинне до 06.12.2019 року, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 06 грудня 2018 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 № ТС000763 є придатним до застосування. Необхідно зазначити, що можливість використання виробу «TruCam LTІ 20/20» виробництва LaserTechnologyInc також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних.
Отже, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов'язковим.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20 № ТС000763 до застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 року № 234/17178/18.
Крім того, посилання позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови, суд не бере до уваги та зазначає, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18).
З оглянутих у судовому засіданні матеріалів, слідує, що позивачеві було роз'яснено його права та надано копію постанови.
Таким чином, оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, адміністративне стягнення накладено на позивача в межах санкції, передбаченої частиною 1статті 122 КУпАП, тобто приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв обґрунтовано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Доводи позивача, що при розгляді стосовно нього справи про адміністративне правопорушення поліцейським знехтувано його клопотання про надання можливості скористатися послугами адвоката та відкладення розгляду справи з метою реалізації ним права на юридичну допомогу, чим порушено право на захист, не можуть бути підставою для скасування вказаної вище законної та обґрунтованої постанови, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, розглядається за місцем його вчинення.
Вище вказана позиція узгоджується з практикою викладеною в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №751/6165/17.
Так, згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження.
У частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу (рішення Рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 по справі № справа №536/583/17(провадження №К/9901/4973/18).
Положеннями КпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Санкція ст. 122 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд звертає увагу на те, що законом не визнана обов'язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв'язку, і позивач не обґрунтував, що вчиняв дії, спрямовані саме на прибуття адвоката на місце зупинки транспортного засобу.
Суд також зазначає, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідач довів, що не перешкоджав реалізації права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи в телефонному режимі, та позивач не спростував цього належними доказами. Відмова у відкладенні розгляду справи не є такою перешкодою.
Таким чином, відповідачем було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП, при розгляді справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року 760/10640/18.
За таких обставин суд вважає, що докази порушення відповідачем процедури винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відсутні, а тому суд приходить до висновку про дотримання Інспектором поліції вимог КУпАП України при розгляді справи, що, з огляду на встановлені вище фактичні обставини, свідчить про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, і не підлягає скасуванню, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судовий збір", платники судового збору громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Суд вказує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17 визначено правову позицію, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір" , які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що у випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення. Чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
Згідно з нормами п. 5 ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У ч. 5 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", яка відповідно до вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню при поданні позовів у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, визначено, що ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 2102 грн. 00 коп.
Відтак, розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви, становить 420 грн. 40 коп. (2102,00 х 0,2).
За приписами ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Виходячи із вимог статті 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, ці витрати несе позивач. Оскільки при подачі позову ОСОБА_3 не сплатила судовий збір, то , у відповідності до вище виписаного, він підлягає стягненню на користь держави.
Керуючись Правилами дорожнього руху, ст. 7, 122, 245, 288 КУпАП, ст.ст. 2, 5-11, 19, 77, 99, 171, 229, 286, 297 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕАВ № 1193876 від 01.06.2019 року - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420,40 грн. на користь держави.
Апеляційна скарга на судове рішення у справі може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Центральний районний суд м. Миколаєва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі його апеляційного оскарження - моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено 25 .06.2020 року.
Суддя Черенкова Н.П.