01 липня 2020 року м. Рівне №460/2919/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М. Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 25.03.2020 №4318-4057/С-02/8-1700/20 та від 28.04.2020 №105/03.15-24; зобов'язати відповідача призначити з 05.03.2020 пенсію за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-VІІ з доповненнями згідно з Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ, виходячи з розрахунку 80% від суми місячної заробітної плати без обмеження максимального розміру на підставі довідок прокуратури Рівненської області від 20.03.2020 №18-223 та №18-224 та здійснити відповідні виплати.
Заяви по суті справи.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що звернулася до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Однак, їй було відмовлено в цьому з підстав відсутності необхідного стажу для призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру». Позивач вважає, що її права порушені, оскільки з приходом на роботу в прокуратуру діяла норма Закону України «Про прокуратуру», яка передбачала необхідний для призначення пенсії стаж в меншому розмірі, ніж чинна норма статті 86 Закону України «Про прокуратуру». Тому, на думку позивача, порушені її законні очікування, соціальні права, принцип правової визначеності. Тому, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що стаж роботи позивача на посадах прокурорів становить 13 років 9 місяців 8 днів, а частиною 5 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697 необхідний для призначення пенсії стаж роботи на посадах прокурорів становить 14 років 6 місяців. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Головуюча суддя з 18.05.2020 по 30.06.2020 перебувала у відпустці.
Ухвалою суду від 01.07.2020 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі залишено без задоволення.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
05 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789.
25 березня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовило в призначенні пенсії та вказало, що у позивача відсутній необхідний стаж для пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697 (а.с. 11-12).
Вважаючи такі дії органу Пенсійного фонду України протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій та рішень, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури, до яких законодавцем віднесено позивача, встановлено приписами статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991.
Частиною першою статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 05.11.1991) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Відповідно до частини другої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України саме на прокурорських посадах (22.05.2006) стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» була в наступній редакції:
«Прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день звільнення з роботи, що дає право на даний вид пенсії.
Працівникам, які не мають вислуги 20 років, якщо стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при страховому стажі 25 років і більше, а жінками - 50 років при страховому стажі 20 років і більше, пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік страхового стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється. ( Частина четверта статті 50-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005)».
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що стаж роботи ОСОБА_1 на прокурорських посадах становить 13 років 10 місяців:
З 22.05.2006 - помічник Рівненської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;
З 25.04.2008- помічник прокурора м. Рівне Рівненської області;
З 09.06.2008 - заступник прокурора Костопільського району Рівненської області;
З 21.04.2010 - заступник Рівненського транспортного прокурора Рівненської області;
З 28.04.2010 - старший помічник прокурора Рівненської області з питань правового забезпечення;
З 01.06.2012 - старший прокурор прокуратури Рівненської області з питань правового забезпечення;
З 20.07.2015 - прокурор відділу організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та правового забезпечення прокуратури Рівненської області;
З 13.01.2016 - прокурор відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Рівненської області.
Тобто, у позивача відсутній 20-річний стаж, передбачений частиною першою статті 50 Закону України «Про прокуратуру», необхідний для призначення пенсії.
При цьому, суд зазначає, що позивач досягла 50 років, має страховий стаж більше 20 років (36 років 07 місяців 21 день), тобто має право на призначення пенсії відповідно до частини четвертої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 в редакції закону, чинному станом на 2006 рік, тобто на момент призначення позивача на прокурорську посаду.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. Крім того, за кожний рік страхового стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Таким чином, позивач набула право виходу на пенсію на підставі частини четвертої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції закону станом на 2006 рік).
На теперішній час діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Відповідно до частини п'ятої статті 86 Закону № 1697-VII працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. До досягнення віку, встановленого цією частиною, право на пенсію за віком мають чоловіки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 31 грудня 1957 року;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1958 року по 31 грудня 1958 року;
56 років - які народилися з 1 січня 1959 року по 31 грудня 1959 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1960 року по 31 грудня 1960 року.
Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає їй право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції 2006 року), що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мала законні сподівання отримання пенсії за вислугу років, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції 2006), і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII.
При цьому, суд вважає твердження відповідача про відсутність правових підстав для призначення пенсії позивача, з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», необґрунтованими, оскільки відповідачем застосовані нові положення до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності. Але таке застосування норм права суперечить вимогам частини першої статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
Відтак, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, викладене у формі листа №4318-4057/С-02/8-1700/20 від 25.03.2020 та рішення №105/03.15-24 від 28.04.2020 про відмову в перерахунку пенсії (фактично є рішенням про відмову у призначенні пенсії) відповідача та зобов'язання призначити пенсію за вислугу років суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Призначення пенсії позивачу відповідач зобов'язаний здійснити на підставі поданих позивачем документів відповідно до частини четвертої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції № 3108-IV від 17.11.2005, тобто станом на 2006 рік) з 05.03.2020, тобто з моменту звернення з заявою про призначення пенсії.
Тобто, для захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги та з збільшенням на один відсоток місячного заробітку, з якого обчислюється пенсія, за кожний рік страхового стажу понад 20 років на підставі довідок від 20.03.2020 №18-223 та від №18-224 без обмеження максимального розміру.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання призначити пенсію за вислугу років виходячи з розрахунку 80% від суми місячної заробітної плати - не підлягають до задоволення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх рішень щодо відмови позивачу у призначенні пенсії, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції 2006 року), а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. згідно з квитанцією №66 від 10.04.2020, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в розмірі 420 грн. 40 коп.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Короленка, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №4318-4057/С-02/8-1700/20 від 25.03.2020 та №105/03.15-24 від 28.04.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 05.03.2020 пенсію за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-VІІ (у редакції закону № 3108-IV від 17.11.2005) у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги та з збільшенням на один відсоток місячного заробітку, з якого обчислюється пенсія, за кожний рік страхового стажу понад 20 років, на підставі довідок від 20.03.2020 №18-223 та від №18-224 без обмеження максимального розміру.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов'язання призначити пенсію виходячи з розрахунку 80% від суми місячної заробітної плати - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 (сорок) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 01 липня 2020 року.
Суддя К.М. Недашківська