01 липня 2020 року м. Рівне №460/2207/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М. Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 №Ф-137-25.
Заяви по суті справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в кінці кожного місяця, однак позивач не отримував вимог. Крім того, позивач вказує, що 30.07.2019 його підприємницьку діяльність припинено. З урахуванням зазначеного, вважає, що оскаржена податкова вимога підлягає визнанню протиправною і скасуванню.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника та діяльності підприємця. Оскаржувану вимогу винесено на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. На підставі наведеного, просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 13.04.2020 причини пропуску позивачем строку звернення до суду визнано поважними та поновлено строк звернення до адміністративного суду, відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 з 21.02.2013 здійснював підприємницьку діяльність.
30 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до даних інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (цільові фонди) випливає, що в суму недоїмки по єдиному внеску в розмірі 19098 грн. 67 коп. входить:16734 грн. 99 коп. недоїмки, 290 грн. 94 коп. штрафу та 2072 грн. 74 коп. пені.
У зв'язку з цим, відповідачем відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу № Ф-137-25 від 14.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 19098 грн. 67 коп.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи підприємці та фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 вищевказаного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (п. 6 ч.1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Аналіз наведених норм права вказує, що необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою підприємницької діяльності, при цьому, неотримання доходу від такої діяльності не дає підстав для звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки абзац 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» імперативно передбачає обов'язок фізичної особи-підприємця у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, а для платника, який обрав спрощену систему оподаткування - нарахувати єдиний внесок на суми, що визначаються таким платником самостійно для себе.
При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні вказаної адміністративної справи суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований як фізична особа -підприємець з 21.02.2013.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач був найманим працівником у період, за який нарахований єдиний внесок та сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснював за нього його роботодавець.
Таким чином, враховуючи наведене, у позивача був обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок за вказаний період у мінімальному розмірі, незалежно від отримання чи неотримання ним доходу за цей період від здійснення підприємницької діяльності, оскільки це прямо передбачено пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Водночас, суд звертає увагу на те, що частиною четвертою статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Суд зазначає, що позивач до матеріалів справи не долучив жодних доказів, які підтверджували б його право на звільнення від сплати єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 вказаного Закону.
Відповідно до вимог пунктів 6, 7 статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» та пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз наведених норм права вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, даних зворотного боку облікової картки платника податку, станом на 31.01.2019 у позивача обліковувалася недоїмка в розмірі 19098 грн. 67 коп. Отже, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.
Таким чином, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та фактичними обставинами справи.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що станом на день винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, відтак, зобов'язаний був нараховувати та сплачувати єдиний внесок, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Доказів наявності пільг по сплаті єдиного соціального внеску позивачем чи його представником не надано.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність винесеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 №Ф-137-25. Водночас, доводи позивача, зазначені у позовній заяві є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства, а тому позов не підлягає до задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Рівненській області (вулиця Відінська, 12, місто Рівне, 33023; код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 01 липня 2020 року.
Суддя К.М. Недашківська