Справа № 420/1262/20
26 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.,
при секретарі: Казарян С.Б.
сторін:
позивач: ОСОБА_1 (представник за ордером)
відповідач: Козак А.Л. (в порядку самопредставництва)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ); реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства енергетики України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, будинок 35; код ЄДРПОУ 37552996) про визнання протиправним та скасування наказу № 52-к від 16.01.2020 р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, в якому позивач просить:
визнати протиправним наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 52-к від 16.01.2020 р. про звільнення ОСОБА_2 та скасувати його;
поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Міністерства енергетики та захисту довкілля України;
стягнути з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 р. по дату фактичного поновлення на роботі;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Міністерства енергетики та захисту довкілля України;
допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства енергетики та захисту довкілля України середнього заробітку за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 52-к від 16.01.2020 р. його звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Міністерства енергетики та захисту довкілля України відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури і штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Позивач вважає зазначений наказ неправомірним та таким, що порушує його права на працю, оскільки його звільнено з посади з порушенням норм чинного законодавства, зокрема відповідачем не виконано обов'язку одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності - іншої посади у цьому державному органі, чим порушено приписи ст. 49-2 КЗпП України. При цьому акцентовано увагу, що ні припинення структурного підрозділу, ні скорочення займаної позивачем посади, внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу не відбулося, а відтак звільнення позивача з посади є неправомірним.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.03.2020 р. (вх. № 12782/20), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивача звільнено з посади за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та на час звільнення останній обіймав посаду заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності, проте згідно структури та штатного розпису апарату Мінекоенерго № 367 від 31.10.2019р. вказана посада була відсутня. Наказом Мінекоенерго № 83 від 11.02.2020р. затверджено нову структуру міністерства, зокрема введено посади державних експертів, керівників експортних груп у складі відповідних директоратів, що у свою чергу унеможливлює поновлення позивача на попередній посаді. Крім того, з урахуванням змін до законодавства про державну службу та прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019р. № 117-ІХ розширено повноваження суб'єкта призначення щодо звільнення державних службовців. При цьому обмежено дію законодавства про працю, а відповідні правовідносини тепер врегульовано нормами Закону України «Про державну службу», що виключає необхідність дотримання норм, на порушення яких вказував позивач.
Ухвалою від 19.02.2020р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання по справі на 17.03.2020 р.
Ухвалою суду від 28.02.2020р. у задоволенні клопотання відповідача про участь в режимі відеоконференції в судовому засіданні, призначеному на 17.03.2020 р. о 12 год. 00 хв., відмовлено.
Ухвалою суду від 17.03.2020р. клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання задоволено; відкладено підготовче засідання на 13.04.2020р.
Ухвалою суду від 13.04.2020р. за клопотанням відповідача зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.
Ухвалою суду від 20.05.2020р., яку занесено до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі, зобов'язано відповідача надати довідку щодо заробітної плати позивача за останні два місяці роботи та інформацію щодо вакантності посади, яку обіймав позивач.
Ухвалою суду від 20.05.2020р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 09.06.2020 р. 16 год. 00 хв. (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 27.05.2020р.).
Ухвалою суду від 09.06.2020р., яка занесена до протоколу засідання, замінено відповідача з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України.
Ухвалою суду від 09.06.2020р. підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18.06.2020 р.
Ухвалою суду від 11.06.2020р. у задоволенні клопотання відповідача про участь в судовому засіданні 18.06.2020 р. о 14 год. 30 хв. в режимі відеоконференції відмовлено.
Ухвалою суду від 18.06.2020 р. за клопотанням відповідача відкладено розгляд справи на 26.06.2020р. та призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 302-О від 13.10.2016р. ОСОБА_2 як переможця конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби категорії «Б» і «В» апарату Міністерства екології та природних ресурсів України, призначено на посаду начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Департаменту екологічної безпеки.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України №147-О від 23.03.2017р. ОСОБА_2 з посади начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Департаменту екологічної безпеки переведено на посаду заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності з 03.04.2017р.
З 03.09.2019р., у зв'язку з перейменуванням Міністерства екології та природних ресурсів України в Міністерство енергетики та захисту довкілля України згідно постанови КМУ «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» №289 від 02.09.2019р., позивач продовжив працювати у перейменованому міністерстві на тій самій посаді.
ОСОБА_2 присвоєно 5 (п'ятий) ранг державного службовця; посада відноситься до категорії «Б» посад державної служби.
13.11.2019р. в.о. державного секретаря Міністерства енергетики та захисту довкілля України надіслано позивачу попередження про наступне звільнення із займаної посади, по закінченню 60 календарних днів з моменту доведення до відома цього попередження за п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Згідно з наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №52-к від 16.01.2020р. ОСОБА_2 17.01.2020р. звільнено з посади заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності, відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст.87, ст. 89 Закону України «Про державну службу».
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
Відповідно до ч.1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_2 буд АДРЕСА_3 .
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 Одеському окружному адміністративному суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.
Згідно ч. 2 ст.1 Закону № 3166-VI міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону № 3166-VI діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
За приписами ч.1 ст. 6 Закону № 3166-VI міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 Закону № 3166-VI основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є: 1) забезпечення нормативно-правового регулювання; 2) визначення пріоритетних напрямів розвитку; 3) інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики; 4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 4-1) забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України.
Відповідно до Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» №1085/2010 від 09.12.2010 р., з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління утворено Міністерство екології та природних ресурсів України.
Постановою Кабінетів Міністрів України №32 від 21.01.2015 р. затверджено Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди), відповідно до якого останнє набуло статусу центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Міністрів України. Мінприроди було головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечувало формування і реалізувало державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України №847 від 18.09.2019р. внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України та затверджено Положення про Міністерство енергетики та захисту довкілля України у зв'язку з утворенням нового міністерства шляхом перейменування Міністерства екології та природних ресурсів України і реорганізації Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону № 889-VIII зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов'язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
За правилами ч. 4 ст. 43 Закону № 889-VIII про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Одночасно з цим, підстави для припинення державної служби визначено ст. 83 Закону № 889-VIII, якими серед іншого є припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (ст. 87 цього Закону); у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (ст. 43 цього Закону).
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст.2 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до ст.ст. 22 та 87 Закону України "Про державну службу", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Так, п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII в частині підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення доповнено фразою: статті 87, 87-1 цього Закону», окрім існуючої: «статті 87 цього Закону».
При цьому, статтею 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Внесені Законом від 19.09.2019р. № 117-IX зміни та доповнення до Законів № 3166-VI та № 889-VIII (зокрема ст.ст. 83 та 87-1) значно розширили повноваження суб'єктів призначення в частині звільнення державних службовців (підстав такого звільнення). Натомість, на думку суду, поставивши під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені за процедурами та у порядку, що діяли до набрання чинності відповідними змінами у законодавстві.
Такі висновки суду обумовлюються обставинами, що є предметом розгляду у цій справі відносно звільнення позивача, який призначався на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Законів № 3166-VI та № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом від 19.09.2019р. № 117-IX, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, проте позивач був звільнений саме на підставі доповненої Законом від 19.09.2019 р. № 117-IX редакції Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25.09.2019р. та визначила додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб'єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10.12.2009р. у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (зокрема, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003, заява № 38812/97, пункт 155).
Окрім того, суд не залишає поза увагою концепцію правомірного очікування (англ. - legitimate expectation), яка уперше була сформульована в галузі адміністративного права англійськими судами. Згідно з цією концепцією дії або рішення органу публічної влади вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Отже, норми Закону від 19.09.2019р. № 117-IX, якими внесено зміни та доповнення до Законів № 3166-VI та № 889-VIII, саме в частині розширення повноважень суб'єкта призначення щодо звільнення державних службовців з посад державної служби, поставивши під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені на визначений строк за процедурами до набрання чинності вказаними змінами та доповненнями, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Положеннями ст. 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), серед іншого, передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Разом з цим, за правилами ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення із зазначених вище підстав допускається лише, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Таким чином, з системного аналізу та взаємозв'язку ч.ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 87 Закону № 889-VIII, ст.ст. 5-1, 40, 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, у тому числі інші рівноцінні посади державної служби. Тобто вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
За приписами ст. 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Разом з цим, п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII визначено, що рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Відповідно до ч.1 ст. 51 Закону № 889-VIII визначено, що з метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за такими рівнями:
1) Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, постійно діючий допоміжний орган, утворений Президентом України, апарати (секретаріати) Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової палати, Конституційного Суду України, Верховного Суду, Офісу Генерального прокурора;
2) міністерства, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, який встановлений законом, апарати (секретаріати) вищих спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;
4) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя;
5) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.
При цьому, звільнення особи відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, та неможливість запропонувати інші, рівнозначні посади, має обумовлюватися вимогами, які ставляться до осіб, які можуть займати такі посади.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді заступника начальника управління - начальника відділу дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю Міністерства енергетики та захисту довкілля України та відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача. Проте, вказаного обов'язку відповідач перед позивачем не виконав.
При цьому, відповідач не повідомив позивача про наявність вимог, яким не відповідав би позивач та/або не надав інших пояснень щодо того, чому такі посади позивачу запропоновані не були, у зв'язку із чим, пропонування позивачу не всіх вільних на час повідомлення про зміну істотних умов державної служби, не може вважатися належним виконанням відповідачем обов'язку щодо вжиття заходів до переведення позивача як працівника за його згодою на іншу роботу і є протиправним.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо протиправності наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 52-к від 16.01.2020 р. «Про звільнення ОСОБА_2 » та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до вимог ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Стосовно тверджень позивача, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури і штатного розпису державного органу, яку він обіймав до звільнення не відбувалося, суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Міністерство праці та соціальної політики України у листі від 07.04.2011 №114/06/187-11 роз'яснило, що чисельність працівників - це списковий склад працівників, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Враховуючи викладене, суд вважає, що роботодавець має право самостійно визначати, змінювати чисельність працівників і штатний розпис. При цьому, дані обставини не потребують додаткового доведення, тому суд не вимагає у відповідача обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату.
З урахуванням встановлених обставин у звязку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, перейменуванням відповідача, суд вважає за необхідне поновити поновити ОСОБА_2 на посаді в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України, яке перейменовано у Міністерство енергетики України, з 17.01.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на 17.01.2020р.
З урахуванням приписів ч. 1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
Згідно довідки Міністерства енергетики та захисту довкілля України №27 від 27.05.2020 р. середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню ОСОБА_2 склав 62978,45 грн. (листопад 2019 року (29464,73 грн.) + грудень 2019 року (33513,72 грн.), а середньоденна заробітна плата - 1499,49 грн. (62978,45 грн. (листопад 2019 року + грудень 2019 року) розділено кількість робочих днів у листопаді та грудні 2019 року (42 робочі дні).
Суд встановив, що період вимушеного прогулу становить 111 днів (з 17.01.2020р. по 26.06.2020р.). Відтак, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становитиме 166443,39 грн. (1499,49 грн. (середньоденна заробітна плата) х 111 (число робочих днів за період вимушеного прогулу).
Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України, яке перейменовано у Міністерство енергетики України з 17.01.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на 17.01.2020р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ); реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства енергетики України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, будинок 35; код ЄДРПОУ 37552996) про визнання протиправним та скасування наказу № 52-к від 16.01.2020 р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 52-к від 16.01.2020 р. «Про звільнення ОСОБА_2 ».
Поновити ОСОБА_2 на посаді в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України, яке перейменовано у Міністерство енергетики України, з 17.01.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на 17.01.2020р.
Стягнути з Міністерства енергетики України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2020р. по 26.06.2020р. у розмірі 166443,39 грн. (сто шістдесят шість тисяч чотириста сорок три гривні 39 коп.).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України, яке перейменовано у Міністерство енергетики України з 17.01.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на 17.01.2020р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.07.2020р.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.