Справа № 420/3480/20
30 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 23 квітня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 16344,82 гривень.
Ухвалою суду від 28 квітня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у даній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 06 липня 2016 року до 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 за контрактом перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Південного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. В періоди: з 08.02.2017 по 06.04.2017 року, з 07.06.2017 по 08.08.2017 року, з 05.10.2017 по 27.11.2017 року позивач безпосередньо брав участь антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 283 с/ч від 28.12.2019 року позивача звільнено з лав Національної гвардії України відповідно до пп. «г» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу у запас Збройних Сил України (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Відповідачем виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 16334,82 грн. позивачу не здійснено. 28 лютого 2020 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо виплати зазначеної суми, проте станом на 21 квітня 2020 року відповіді не отримав. Вказує, що невиплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною.
12 травня 2020 року до суду від відповідача за вх. №18318/20 надійшов відзив на позов (а.с.25-26), в якому відповідач зазначає, що ОСОБА_1 при звільнені з військової служби, відповідно поданого ним рапорту, начальником речової служби частини видана довідка про вартість майна, що належить йому до видачі на загальну суму 13843,07 грн. Однак, у зв'язку з великою кількістю осіб, що мають право на отримання даного виду компенсації, відсутністю бюджетного фінансування щодо цільового використання грошових коштів та проведення витрат щодо компенсації вартості речового майна, що належить до видачі, виплата належних грошових коштів проводиться за наявності фінансування та черговості на дату звільнення військовослужбовця з військової служби чи за рішенням суду. Позивач стверджує, що йому належить до видачі 16334,82 грн. - це сума зазначена з урахуванням податку на доходи фізичних осіб. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 375 податок з доходів фізичних осіб у сумі 2491,75 грн. підлягає компенсації, а відповідно довідки вартості речового майна, що належить до видачі №74 від 19 грудня 2019 року, позивачу має бути компенсовано 13843,07 грн. Також, сплачено податок в розмірі 18%, проведено відповідну його компенсацію та утримано податок в розмірі 1,5% військового збору від загальної суми, тобто 13843,07 - 1,5% = 13635,142 грн.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
18 травня 2020 року від позивача до суду за вх.№19208/20 надійшла відповідь на відзив (а.с.28-31), в якій позивач зменшує розмір своїх позовних вимог та викладає їх в наступній редакції:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 13843,07 гривень.
Також у відповіді на відзив позивач зазначає, що з відзиву вбачається, що відповідач визнає за ОСОБА_1 право на отримання грошової компенсації вартості майна, що належить йому до видачі на загальну суму 13843,07 грн. Позивач зазначає, що не заперечує проти цієї суми, оскільки дійсно військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України мала нарахувати грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 16344,82 гривні, з вказаної суми відповідачем має бути здійснено відрахування податку з доходу фізичної особи, який становить 2491,75 грн., відповідно до сплати належить сума - 13843,07 грн. Позивач вказує, що не згоден з твердженням відповідача про те, що причиною невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно є відсутність бюджетного фінансування здійснення вказаної виплати.
Ухвалою суду від 30 червня 2020 року прийнято до провадження заяву ОСОБА_1 , викладеної у відповіді на відзив (вх. №19208/20) про зменшення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №283 від 28.12.2019 року (а.с.12), припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: старшого лейтенанта ОСОБА_1 , звільненого відповідно до частини шостої статті 23 та підпункту «г» пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 11.12.2019 № 227 о/с у запас Збройних Сил України (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) 31 грудня 2019 року та направлено для взяття на військовий облік до Іллічівсько-Нікопольського РВК Донецької області. Наказано виплатити, зокрема, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» - грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13843 гривні 07 копійок.
Відповідно до довідки про вартість речового майна, що належать до видачі від 19.12.2019 року №74 (а.с.14), виданої старшому лейтенанту ОСОБА_1 , сума грошової компенсації за неотримане речове майно становить 16334,82 грн., з них сума податку з доходів фізичних осіб - 2491,75 грн.
28 лютого 2020 року позивачем було подано до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України заяву (а.с.13), в якій просив виплатити йому компенсацію за неотримане речове майно.
Як зазначено позивачем у позовній заяві та не спростовано відповідачем, відповіді на вищевказану заяву ОСОБА_1 не отримав.
Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено йому суму грошової компенсації за неотримане речове майно, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ст. 9-1 Закону України №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Згідно з пунктами 3-5 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З викладеного вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцю з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).
Таким чином військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту (як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності) та заяви (як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів).
Вказані висновки суду узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 04 лютого 2020 року по справі №825/1571/16.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №283 від 28.12.2019 року наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належать до видачі від 19.12.2019 року №74, в якій вказана сума вартості речового майна в сумі 16334,82 грн., та що позивачем було подано до відповідача заяву про її виплату, яка отримана військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 06.03.2020 року (а.с.15).
Однак, грошову компенсацію позивачу виплачено не було, доказів протилежного відповідачем до суду не надано.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 року), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.
При цьому, щодо посилання відповідача на нарахування на грошову компенсацію за неотримане речове майно позивача податку на доходи з фізичних осіб та військового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно з підпунктом 164.2.17 «г» пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.
За пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір:
-1.1. платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу;
- 1.2 об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу;
- 1.3 ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту;
- 1.7 звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Суд зазначає, що грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою) і за своєю суттю не може вважатися оподатковуваним місячним/річним доходом такої особи. Позивач за час несення військової служби не отримав речового майна (як-от одяг, взуття, спорядження), яке йому належало, тобто поніс власні витрати на його придбання. При звільненні військовослужбовцю (за Законом № 2011-ХІІ) повинні компенсувати ці витрати які, відповідно до пункту 7 Порядку № 178, здійснюються в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених, зокрема, Міноборони на відповідний рік.
Крім того, зазначаючи, що з належних позивачу до виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно слід утримати податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, відповідач фактично позбавляє його частини цієї грошової компенсації, що не узгоджується з підходом законодавця до оподаткування доходів військовослужбовців (пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України).
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 року по справі №802/1677/16-а.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 - ч.5 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, враховуючи вищенаведені висновки суду щодо необґрунтованості утримання з належних позивачу до виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно податку з доходів фізичних осіб та військового збору, суд вражає за доцільне вийти за межі позовних вимог та задовольнити заявлену позивачем вимогу щодо зобов'язання відповідача вчинити дії в більшому ніж заявлено розмірі шляхом зобов'язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 16344,82 грн.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Враховуючи, що провадження у справі відкрито 28 квітня 2020 року, строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, враховуючи, що останній день розгляду даної справи припадає на вихідний день (субота), в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено суддею 30.06.2020 року (перший робочий день).
Керуючись ст. ст. 2, 7, 9, 10, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 16344,82 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (вул.Миколи Боровського, буд.22, м. Одеса, 65098, код ЄДРПОУ 23314215).
Суддя О.А. Вовченко
.