Іменем України
30 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1725/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
27 квітня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, яким просив:
- визнати протиправну бездіяльність Головне управління Національної поліції в Луганській області;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області здійснити перерахунок грошового забезпечення за грудень 2018 року у розмірі 1612,04 гривень, та стягнути її ;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області за період з 2015 року по 2019 рік компенсацію за не використанні відпустки, а саме: за 2015 рік - 2622,70 гривень, за 2016 рік - 7343,56 гривень, за 2018 рік - 7343,56 гривень, за 2019 рік - 7343,56 гривень, а разом - 24653,38 гривень;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17.10.2019 по день фактичного розрахунку, у сумі 515,36 гривень за кожен день прострочення.
В обґрунтування уточнених позовних вимог Позивач зазначив, що 03.09.2019 було звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі Наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 821о/с від 29.08.2019 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Згідно з виписки по картковому рахунку, 20.09.2019 Позивачу було зараховане за вересень 2019 року грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в поліції в сумі 28787,40 гривень.
При отримані грошового забезпечення за вересень 2019 року та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, дійшов до висновку, що було сплачено меншу суму ніж ту, яку мав був отримати, у зв'язку з чим, звернувся спочатку 08.10.2019 до Головного управління Національної поліції в Луганській області з питанням щодо перерахунку розміру фактично отриманого грошового забезпечення за вересень 2019 року та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції. Заявлені вимоги, ГУНП в Луганській області у визначений ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян» строк розглянуті не були, будь-якої відповіді станом на 15.11.2019 надано не було, тому 15.11.2019 для відновлення порушених прав звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом: про визнання протиправною бездіяльністю ГУНП в Луганській області; зобов'язати ГУНП в Луганській області здійснити перерахунок премії за вересень 2019 року; зобов'язати ГУНП в Луганській області здійснити перерахунок вихідної допомоги при звільненні з урахуванням суми нарахованої премії за вересень 2019 року; стягнути з ГУНП в Луганській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.09.2019 по 16.10.2019; стягнути з ГУНП в Луганській області за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 винагороду за участь в Антитерористичній операції. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30.01.2020, позовні вимоги були задоволені частково, а саме було задоволено вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В ході судового розгляду позовної заяви представник ГУНП в Луганській області Татаринова О.В. надала письмові пояснення, які отримав 31.01.2020, згідно яких було встановлено, що 17.10.2019 були виплачені належані Позивачу кошти у розмірі 117,88 грн., а саме: було проведено перерахунок посадового окладу та надбавки за вислугу років за грудень 2018 року; окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років за січень 2016 року; надбавки за таємність за грудень 2016 року та липень 2018 року. Відповідно до копії розрахункового листа на ім'я ОСОБА_1 , який був додатком до письмових пояснень, було встановлено, що за грудень 2018 року була нарахована заробітна плата з урахуванням посадового окладу слідчого СВ - 2400 гривень, хоча у вказаний період Позивач виконував обов'язки заступника начальника СВ з посадовим окладом - 2 850 гривень. З огляду вказаного розрахункового листа було встановлено, що премія у грудні 2018 року розраховувалась із врахуванням посадового окладу слідчого, а не заступника начальника СВ, так як у вказаний період позивач тимчасово виконував обов'язки начальника СВ.
28.02.2020 Позивач спрямував заяву до ГУНП в Луганській області з питанням перерахунку премії за грудень 2018 року. 30.03.2020 за вих. 328/111/22-2020 отримав відповідь з ГУНП в Луганській області на заяву від 28.02.2020, згідно якої підстав для перерахунку премії у грудні 2018 року немає, премія була нарахована правильно та сплачена у повному обсязі.
Таким чином, дії відповідача щодо не здійснення перерахунку грошового забезпечення за грудень 2018 року Позивач вважає неправомірними.
Відповідно до Рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бонових дій працівниками органів внутрішніх справ України № 20/І/ХІІІ/319 від 29.10.2015, ОСОБА_1 , було надано статус учасника бойових дій. На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 , було видано посвідчення учасника бойових дій від 06.11.2015 серія MB 027849. Позивач зазначає, що відповідно до довідки №11482/111/46-2019 від 20.12.2019 Позивачу у 2015, 2016, 2018 та 2019 роках не надавалась додаткова оплачувана відпустка, як учаснику бойових дій. При звільненні в 2019 році Позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 роки, а тому такі дії відповідача вважає неправомірними.
Ухвалою суду від 20 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 55-57).
Ухвалою суду від 20 травня 2020 року справу направлено до Верховного Суду для вирішення питання про відкриття провадження у зразковій справі (а.с. 59).
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за поданням Луганського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року №360/1700/20 про розгляд Верховним Судом справи №360/1700/20 як зразкової, та повернути до Луганського окружного адміністративного суду матеріали справи № 360/1700/20, та матеріали інших справ, в тому числі справи №360/1725/20.
18 червня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 65-68), в обґрунтування якого зазначено наступне.
Грошове забезпечення позивача у грудні 2018 року складалося з наступних складових - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, премія та індексація. З огляду на зміст довідки вбачається, що посадовий оклад позивачу за грудень 2018 року виплачено за посадою заступника начальника відділення відділу поліції територіального органу поліції - 2850 грн, оклад за спеціальним званням - 1600 грн., який відповідає спеціальному званню старший лейтенант поліції (відповідно до додатку 1 постанови КМУ від 11.11.2015 № 988), позивачем у позовній заяві не заперечується, що він на момент спірних правовідносин перебував у званні старший лейтенант поліції, а тому вказаний факт не підлягає доказуванню.
Стосовно тверджень ОСОБА_1 щодо необхідності нарахування йому посадового окладу з надбавкою відповідно до п. 7 розділу II Порядку від 06.04.2016 № 260 як поліцейському, який за своїми функціональними обов'язками постійно працює з відомостями які мають ступень секретності «таємно», у розмірі 10 % відповідачем зазначено наступне.
Згідно з вимогами абзацу 3 п. 7 розділу II Порядку від 06.04.2016 № 260 установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього 2 з органу, за умови надання йому допуску та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю. У спірний період стосовно позивача зазначені вище накази не виносились, а тому підстави для нарахування вказаної надбавки до посадового окладу відсутні.
Стосовно позовної вимоги про стягнення на користь позивача компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018 та 2019 роки відповідачем зазначено наступне.
Обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. У даному випадку, належність до виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік в наказі ГУНП в Луганській області від 29.08.2019 № 821 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції не визначена. Витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції було отримано ОСОБА_1 у день звільнення (03.09.2019), про що свідчить його власноручна розписка від 03.09.2019. Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області від 29.08.2019 № 821 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом ГУНП в Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив, а тому вимога про стягнення компенсації за щорічну оплачувану відпустку, передбачену ст. 93 Закону України від 02.07.2015 № 590-VІІІ у кількості 5 діб, на думку відповідача є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядок № 260 від 06.04.2016.
Також відповідачем зазначено, що зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) «не є щорічною відпусткою, з огляду на розміщення вказаної норми в окремій статті КЗпПУ (а саме в ст. 77-2 КЗпПУ), у той час як види щорічних додаткових відпусток (з відкритим переліком) розміщено у ст. 76 КЗпПУ, що виключає можливість розгляду «додаткової відпустки із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій як одного з видів відпустки, про які йдеться у п. З ч. 1 ст. 76 КЗпПУ: а також з огляду на розміщення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки (ст. 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності») у Законі України «Про відпустки» у розділі III вказаного Закону «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» (у свою чергу тривалість, умови та порядок надання щорічних (основних та додаткових) відпусток регламентовано у розділі II «Щорічні відпустки» вказаного Закону).
Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17.10.2019 по день фактичного розрахунку у сумі 515,36 грн. за кожен день прострочення відповідачем зазначено таке.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день Фактичного розрахунку (зі змісту п. 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2020 у справі № 1-5/2012). По даній адміністративній справі «весь період невиплати» не визначений, оскільки відсутня подія фактичного розрахунку, що вказує на передчасність заявлення вимог про стягнення відповідних сум на підставі статті 117 КЗпП України.
На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 04.08.2009 по 03.09.2019 проходив службу в органах МВС України та Національної поліції України, що підтверджується трудовою книжкою позивача (а.с. 13).
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 29.08.2019 №821/ос, позивача було звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 03.09.2019 (а.с. 12).
Згідно платіжних доручень №3890 від 19.09.2019, №4362 від 16.10.2019 та додатків до них 20 вересня 2019 року позивачу була зарахована заробітна плата за вересень 2019 року та одноразова грошова допомога при звільненні, та 17.10.2019 була зарахована заробітна плата ГУНП в Луганській області в сумі 117,88 грн (а.с. 83-86).
Позивач не погодившись з невиплатою винагороди за участь в АТО за зазначений період, вважаючи, що йому було зменшено розмір премії за вересень 2019 року, у зв'язку з чим йому невірно було розраховано грошовому допомогу при звільненні, а також вважаючи, що з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі №360/4915/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19216,27 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Як вбачається з довідки про доходи Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області №433/111/22-2020 від 27.05.2020, грошове забезпечення позивачу за грудень 2018 року нараховано з урахуванням: посадового окладу - 2850,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1600,00 грн, вислуги років - 890,00 грн, премії 268,13% - 14318,14 грн, індексація - 681,96 грн, всього - 20340,10 грн (а.с. 82).
Також згідно з рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників внутрішніх справ України від 29.10.2015 №20/І/ХІІІ/319, ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій, що також підтверджується відповідним посвідченням учасника бойових дій (а.с. 18, 19).
З довідки Білокуракинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області №6393/111/46-2020 від 02.06.2020 вбачається, що слідчому слідчого відділення Білокуракинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області надавалася додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за 2017 рік. Протягом 2015, 2016, 2018 та 2019 років ОСОБА_1 у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, не перебував (а.с. 73).
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області №159 о/с від 06.03.2017 ОСОБА_1 надано додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, з 10 по 23 березня 2017 року (а.с. 74).
Позивач не погодившись з розміром його грошового забезпечення за грудень 2018 року, а також вважаючи, що йому не виплачено компенсацію за не використані відпустки за 2015 по 2019 роки та несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Щодо позовних вимог стосовно здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за грудень 2018 року у розмірі 1612,04 грн, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію", частиною першою статті 94 якого визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Питання нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейських визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», відповідно до п.1 якої грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі Постанова № 988).
Кабінетом Міністрів України постановлено виплачувати надбавку за службу в умовах режимних обмежень у розмірах та порядку, визначених законодавством (пп. 2 п. 5 Постанови № 988).
З метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, Міністерством внутрішніх справ України затверджено наказом від 06 квітня 2016 року № 260 Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
За змістом пункту 2 Порядку № 260 розділу І до складу грошового забезпечення входять:1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 6 Порядку № 260 розділу І передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
Відповідно до п. 7 розділу II Порядку №260 поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов'язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 70 відсотків: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
Установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу, за умови надання їм допуску та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю.
Отже положеннями наказу МВС № 260 від 06.04.2016 зазначена надбавка до посадових окладів установлюється тільки тим поліцейським, які постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю - тобто займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носив секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці в умовах режимних обмежень.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву та матеріалів справи вмотивовані рапорти (подання), накази про встановлення позивачеві надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період служби в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області не виносились.
Крім того, відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказів фактичного здійснення таких обов'язків позивачем не надано.
Таким чином, судом встановлено, що надбавка позивачу за службу в умовах режимних обмежень наказами керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу, - не встановлювалася та виплата не проводилася.
Крім того, щодо тверджень позивача на те, що у грудні 2018 року премія позивача розраховувалась із посадового окладу слідчого, а не заступника начальника слідчого відділення, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 4 пункту 3 Порядку №988, затверджено схеми посадових окладів поліцейських у розмірах згідно з додатками 3 - 10.
Як зазначено позивачем та не заперечуються відповідачем, позивач у спірний період тимчасово виконував обов'язки заступника начальника слідчого відділення.
Відповідно до додатку 7 до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988, посадовий оклад заступника начальника: сектору (відділення), чергової частини складає у місті Києві - 2700,00 грн, інші - 2600,00 грн.
З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області №433/111/22-2020 вбачається, що посадовий оклад ОСОБА_1 за грудень 2018 року нараховано за посадою заступника начальника слідчого відділення у розмірі 2850,00 грн (а.с. 82).
Таким чином, посадовий оклад за грудень 2018 року, позивачу виплачено у законодавчо встановленому розмірі, а тому підстав для його перерахунку не має.
Отже, враховуючи наведене позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за грудень 2018 року є необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області компенсації за невикористані відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, суд зазначає таке.
Відповідно до статті п'ятої Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року.
За приписами статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Законом № 580-VIII.
Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
За приписами частини дев'ятої та десятої статті 93 Закон № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З довідки Білокуракинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області №6393/111/46-2020 від 02.06.2020 вбачається, що слідчому слідчого відділення Білокуракинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області надавалася додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за 2017 рік. Протягом 2015, 2016, 2018 та 2019 років ОСОБА_1 у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, не перебував (а.с. 73).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні, позивач як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015, 2016, 2018 та 2019 роках щорічну додаткову відпустку.
Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2015, 2016, 2018 та 2019 роки.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 820/5122/17, є безпідставними, оскільки предметом розгляду даної справи було, зокрема щодо нарахування та виплату компенсації за невикористану частину відпустки за 2016 рік в кількості 20 днів, а не з приводу додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій.
Суд зазначає, що під час розгляду справи судом зазначено, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі; виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.
Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористану ним у 2015, 2016, 2018 та 2019 роках щорічну додаткову відпустку за відсутності підстав, визначених законами. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд вважає, що в даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача в частині не виплати йому вказаної компенсації, буде прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2018 та 2019 роки та зобов'язання виплатити таку компенсацію.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що середній заробіток виплачується за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Оскільки судом встановлено, що фактично з позивачем не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено належну йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу вимог законодавства суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасника бойових дій, а тому позивачем за подання даної позовної заяви судовий збір не сплачено.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З аналізу наведеної норми вбачається, що у разі задоволення всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, незалежно від наявності у позивача пільг щодо сплати судового збору.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що кількість заявлених позовних вимог та те, що позовні вимоги задоволені частково, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2016 роки та з 2018 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.09.2019.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код: 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2016 роки та з 2018 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.09.2019.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код: 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Ірметова