26 червня 2020 року Справа № 280/2789/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді АртоузО.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), поданого адвокатом Коваленком Володимиром Васильовичем, до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті розрахунку при звільненні. -
21.04.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , поданого адвокатом Коваленком Володимиром Васильовичем, до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті розрахунку при звільненні .
Згідно ухвали суду від 27.04.2020 позовні вимоги позивачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , поданого адвокатом Коваленком Володимиром Васильовичем, до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті розрахунку при звільненні на три самостійних проваджень.
Позовна вимога ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті розрахунку при звільненні виділено в справу №280/2789/20.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду 04.03.2020 у справі № 280/263/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані в період з 2015 по 2019 роки календарні дні додаткової відпустки. З посиланням на норми Конституції України, Кодексу законів про працю України та судову практику зазначає, що має право на отримання середнього заробітку за затримку виплати коштів при звільненні, право на яке встановлено судовим рішенням. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додаткові пояснення надано у відповіді на відзив.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.. №23391 від 21.05.2020), відповідно до якого зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу, відтак на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, Кодекс законів про працю України не поширюється. Таким чином позовні вимоги є безпідставні.
Ухвалою суду від 27.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2789/20, призначено судове засідання на 26.05.2020 без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Як встановлено матеріалами справи, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 11.08.2015.
ОСОБА_1 з 29 грудня 2009 року по 11 липня 2019 року проходив службу у Внутрішніх військах та Національній гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11 липня 2019 року №158 (по строковій частині) ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також було звільнено з військової служби в запас відповідно до частини 5 пункту 2 підпункту «А» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №280/263/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 липня 2019 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 липня 2019 року.
Вважаючи про наявність права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. (…).
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно дост.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
За матеріалами справи позивач був звільнений 11.07.2019, а належні до виплати суми визначені судовими рішеннями від 04.03.2020 у справі №280/263/20, відтак позивач щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні звернувся до суду після звільнення позивача та прийняття судового рішення.
Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Такі висновки суду сформовані з урахуванням правової позиції Верховним Судом, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 та постанови Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).
Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).
В свою чергу, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 30.10.2019 по справі №2340/4192/18 суд відхиляє, оскільки суд застосовує більш актуальну судову практику Верховного Суду.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вищезазначеного.
Приписами ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, питання щодо судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), поданого адвокатом Коваленком Володимиром Васильовичем, до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті розрахунку при звільненні, - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.06.2020.
Суддя О.О. Артоуз