Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"23" червня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/336/20
Господарський суд Рівненської області у складі судді Заголдної Я.В. при секретарі судового засідання Васильєвій О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про стягнення у сумі 22 549 грн 89 коп.
у судове засідання з розгляду справи по суті з'явилися:
- від позивача: Русін Т.С.;
- від відповідача: Полюхович О.І.
Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер B2WKO1201980.
13 квітня 2020 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни (далі - позивач) надійшов позов до Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни (далі - відповідач) у якому позивач, посилаючись на ст. ст. 525, 526, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 20, 29, 129, 162, 164, 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 22 549 грн 89 коп. (з яких - 11 853 грн 07 коп. - основний борг, 3 858 грн 24 коп. - пеня, 468 грн 08 коп. - інфляційні втрати, 444 грн 00 коп. - 3 % річних, 5 926 грн 50 коп. - штраф) та судові витрати у справі.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором № 1 про надання послуг, укладеним між позивачем та відповідачем 01.05.2018 року в частині проведення повного та своєчасного розрахунків.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.04.2020 року позовну заяву Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни залишено без руху, встановлено Фізичній особі-підприємцю Марченко Галині Іванівні строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення даної ухвали про залишення позовної заяви без руху, запропоновано заявнику усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки у такий спосіб:
- подати до суду документ, що підтверджує доплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 1 261 грн 20 коп.;
- подати суду докази відправлення Фізичній особі-підприємцю Кобець Надії Карпівні ( АДРЕСА_2 ) копії позовної заяви і доданих до неї документів.
23.04.2020 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни надійшла заява про виправлення недоліків, до якої долучено документи на виконання вимог ухвали суду від 14.04.2020 року, а саме:
- оригінал квитанції № ПН145 від 21.04.2020 року, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1 261 грн 20 коп.;
- копія службового чеку та оригінал опису вкладення у цінний лист, що підтверджують відправлення Фізичній особі-підприємцю Кобець Надії Карпівні ( АДРЕСА_2 ) копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Судовий збір за подання позовної заяви Фізичною особою-підприємцем Марченко Галиною Іванівною зараховано до спеціального фонду державного бюджету України, про що свідчить виписка про зарахування, що надійшла до суду 22.04.2020 року.
Відтак, позивачем усунуто недоліки позовної заяви про стягнення у сумі 22 549 грн 89 коп. у межах строку, встановлений судом.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/336/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначити на 26.05.2020 року, визначити відповідачу строк для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - десять днів з дня вручення даної ухвали; запропонувати позивачу подати суду будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. ст. 165, 178 ГПК України одночасно надіслати відзив позивачу та надати суду докази такого скерування позивачу; запропонувати відповідачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, одночасно надіслати заперечення позивачу та надати суду докази такого скерування позивачу; роз'яснити позивачу, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір вимог до початку першого судового засідання якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а також відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі, що розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
12.05.2020 року на поштову адресу господарського суду від Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни надійшов відзив на позовну заяву від 08.05.2020 року із запереченнями проти задоволення позовних вимог.
14.05.2020 року від Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи ордеру про надання правової допомоги № 13/02 від 09.04.2020 року та копія договору про надання правової допомоги № 13/01 від 09.04.2020 року.
26.05.2020 року від Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.05.2020 року оголошено перерву до 03.06.2020 року.
26.05.2020 року через відділ канцелярії та документального забезпечення господарського суду від Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни надійшов зустрічний позов до Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни, у якому позивач за зустрічним позовом просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а саме - договорів № 742-ор від 31.12.2017 року та № 1 від 01.05.2018 року та стягнути з відповідача за зустрічним позовом 84 670 грн 09 коп. (з яких - 6 126 грн 00 коп. - три відсотки річних, 34 134 грн 09 коп. - інфляційні втрати, 44 410 грн 00 коп. - сума сплачених коштів на підставі договору № 1 від 01.05.2018 року).
До зустрічного позову Фізичною особою-підприємцем Кобець Надією Карпівною додано клопотання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27.05.2020 року зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни до Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення коштів повернуто заявнику з підстав, викладених у відповідній ухвалі.
03.06.2020 року через відділ канцелярії та документального забезпечення господарського суду від Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме - відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни та доказ направлення вказаного клопотання стороні позивача.
03.06.2020 року через відділ канцелярії та документального забезпечення господарського суду від Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 03.06.2020 року оголошено перерву до 23.06.2020 року.
23.06.2020 року судом встановлено, що у судове засідання з'явилися представник позивача: Русін Т.С. та представник відповідача: Полюхович О.І.
Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та просив суд відмовити у позові в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи, обґрунтування та заперечення присутніх представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи учасників справи, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 01.05.2018 року між Фізичною особою-підприємцем Марченко Галиною Іванівною (далі - виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Кобець Надією Карпівною (далі - замовник) укладено Договір № 1 про надання послуг (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов'язується надати послуги з організації роботи ринку на території автостанції, а замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти та сплатити послуги та інші платежі передбачені цим Договором.
Згідно даного Договору, виконавець зобов'язується перед змовником надавати послуги з обслуговування об'єктів торгівлі, розташованих на території ринку розміщеного на території автостанції в м. Вараш, вул. Енергетиків, 1, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги (п. 1.2. Договору).
У відповідності до п. 1.3. Договору під послугами з обслуговування об'єктів торгівлі сторони домовилися вважати наступні дії виконавця:
- підтримка території ринку в належному санітарному стані;
- організація вивезення побутових відходів;
- організація безперервного функціонування інженерних мереж, що дозволяють використання об'єктів торгівлі за цільовим призначенням;
- організація забезпечення об'єктів торгівлі електропостачанням;
- надання інформації про витрати на комунальні послуги (електроенергія) відповідно до засобів обліку.
Розділ 2.2. Договору регулює порядок надання та оплати послуг.
Так, згідно з п. 2.1. Договору послуги надаються на постійній основі за адресою: м. Вараш, вул. Енергетиків, 1.
Вартість послуг за Договором складає 1,50 грн за 1 м.кв. (п. 2.2. Договору).
У відповідності до п. 2.3. Договору вартість Договору складає вартість послуг, яка визначена в п.п. 1.3. та 2.2.
Замовник зобов'язаний сплачувати вартість послуг виконавця у розмірі 100 % до 28 числа поточного місяця та компенсувати спожиті комунальні послуги. (п. 2.4. Договору).
На підставі п. 2.5. Договору замовник компенсує витрати електроенергії згідно приладу обліку, які знаходяться в кожному об'єкті торгівлі 15 числа місяця, але не пізніше 25 числа поточного місяця.
Даний договір підписаний та скріплений печатками сторін (за наявності) є підтвердженням надання послуг виконавцем, і тим самим зобов'язує замовника проводити оплату вчасно. (п. 2.6. Договору).
Сторони погодили між собою питання відповідальності у випадку порушення зобов'язань у розділі 3 Договору.
Так, у випадку порушення зобов'язань сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного Договору. (п. 3.1. Договору).
Сторони погодили, що у випадку порушення замовником строків оплати платежів передбачених Договором, останній сплачує штраф на користь виконавця у розмірі 50 % від вартості цього Договору. (п. 3.3. Договору).
Як встановлено п. 5.1. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності).
Даний Договір є безстроковим. (п. 5.2. Договору).
Даний Договір є змішаним оскільки в ньому містяться елементи різних договорів. (п. 6.2. Договору).
Даний Договір складений і підписаний у двох примірниках, які мають однакову юридичну чинність для кожної сторони. (п. 6.3. Договору).
Як вбачається із п. 6.4. Договору, додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною мають однакову юридичну силу у разі якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріплені печатками.
Згідно з п. 6.6. Договору, виконавець в односторонньому порядку може зменшити або збільшити вартість послуг керуючись економічним обґрунтуванням.
Позивач зазначає, що на виконання до умов Договору для замовника Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни виконавцем було надано послуги, однак в порушення Договору замовником з січня 2019 року не здійснюється оплата і заборгованість по платежах станом на 01.04.2020 року становить 11 853 грн 07 коп.
При цьому, з метою досудового врегулювання спору Фізичною особою-підприємцем Марченко Галиною Іванівною для Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни направлялися листи-попередження від 24.06.2019 року та від 13.12.2019 року з проханням негайно сплатити загальну заборгованість за надані послуги, однак замовник заборгованість не погасив.
У зв'язку з викладеним, оскільки на думку позивача, відповідачем порушені умови щодо строків виконання договірних зобов'язань, не здійснювалася оплата за Договором із січня 2019 року, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 22 549 грн 89 коп., Фізична особа-підприємць Марченко Галина Іванівна звернулася до господарського суду із позовом до Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни за захистом своїх прав.
На основну суму заборгованості позивач нараховує 3 858 грн 24 коп. - пені, 468 грн 08 коп. - інфляційних втрат, 444 грн 00 коп. - 3 % річних та 5 926 грн 50 коп. - штраф.
У підтвердження надання послуг позивач посилається на акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 31.01.2019 року , № 7 від 28.02.2019 року, № 14 від 31.03.2019 року , № 21 від 30.04.2019 року, № б/н від 31.05.2019 року, № 36 від 30.06.2019 року, № 37 від 31.07.2019 року, № 43 від 31.08.2019 року, № 49 від 30.09.2019 року, № 55 від 31.10.2019 року, № 61 від 30.11.2019 року, № 67 від 31.12.2019 року, № 2 від 31.01.2020 року , № 8 від 29.02.2020 року, № 15 від 31.03.2020 року та довідкою взаємних розрахунків сторін від 09.04.2020 року.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними у зв'язку з наступним.
Як вказує відповідач, Договором не визначено обсяг наданих послуг, зокрема його площу, з якої можна було б провести обрахунок розміру наданих послуг та їх вартості, а відтак, на його думку, похідні вимоги щодо нарахування трьох відсотків річних, індексу інфляції, штрафу чи пені є необґрунтованими.
У зв'язку з викладеним, замовник не визнає та заперечує факт надання послуг, при цьому вказує, що акти приймання-передачі наданих послуг, на які посилається позивач, підписані односторонньо виконавцем, стороні замовника не надсилалися, а тому відсутні підстави стягнення коштів за Договором за послуги, які фактично не надані, та у замовника не виникав обов'язок з оплати за ненадані послуги.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.901 Цивільного кодексу України встановлено, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання то воно підлягає виконанню в цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Досліджуючи надані сторонами докази, судом встановлено наступне.
Договір підписаний Фізичною особою-підприємцем Марченко Галиною Іванівною та Фізичною особою-підприємцем Кобець Надією Карпівною, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.
Акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 31.01.2019 року , № 7 від 28.02.2019 року, № 14 від 31.03.2019 року , № 21 від 30.04.2019 року, № б/н від 31.05.2019 року, № 36 від 30.06.2019 року, № 37 від 31.07.2019 року, № 43 від 31.08.2019 року, № 49 від 30.09.2019 року, № 55 від 31.10.2019 року, № 61 від 30.11.2019 року, № 67 від 31.12.2019 року, № 2 від 31.01.2020 року , № 8 від 29.02.2020 року, № 15 від 31.03.2020 року (том 1, а.с. 86-100) та довідка взаємних розрахунків сторін від 09.04.2020 року (том 1, а.с. 19) підписані лише однією зі сторін Договору - Фізичною особою-підприємцем Марченко Галиною Іванівною, а стороні замовника Фізичній особі-підприємцю Кобець Надії Карпівні не надсилалися, доказів їх надсилання позивачем суду не надано.
Крім того, судом встановлено, що вищевказані акти містять помилки. Зокрема, у графі "за замовника" проставлено підпис Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни та здійснено відтиск мокрої печатки позивача, хоча, як свідчать матеріали справи Фізична особа-підприємець Марченко Галина Іванівна є виконавцем за Договором, а тому її підпис проставлено в неналежному місці документів.
Отже, у актах приймання-передачі наданих послуг відсутній підпис Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни, при цьому в графі "за замовника" помилково проставлено підпис та відтиск печатки Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни.
Також судом встановлено, що загальну вартість послуг за 1 місяць, яка виникла із загальної площі об'єкта торгівлі у 16 м.кв. вказано лише у наданих позивачем односторонніх актах.
Тобто загальна площа об'єкта торгівлі у 16 м.кв. - вказана виключно у актах приймання-передачі послуг, інших доказів площі, на яку надаються послуги позивачем не надано.
При цьому суд наголошує, що послуги передбачені Договором належать до безтоварних. А тому на підтвердження надання таких послуг можуть бути надані акти приймання-передачі послуг або інші документи, що підтверджують фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що розкривають суть та зміст господарської операції, необхідність її отримання, результати наданих послуг, їх якісні, кількісні показники та деталізовано їх зміст. (схожа правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.04.2019 року у справі № 810/5114/13-а).
Акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції.
Акт приймання послуг повинен містити в собі дві складові: 1) фіксація факту отримання послуг; 2) визначення ціни таких послуг.
Однак, у господарського суду відсутня можливість перевірити реальний обсяг та площу, на яку позивач стверджує, що надава послуги, оскільки останнім не надано жодних інших доказів, з яких можна було б встановити таку інформацію.
Окрім односторонньо підписаних актів приймання-передачі наданих послуг, позивач не надав жодних інших доказів, які підтверджують факт надання послуг.
Крім того, позивачем також не надано доказів надсилання відповідачеві актів приймання-передачі наданих послуг поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Згідно з ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Суд підкреслює, що сторони не узгодили між собою, що виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу.
Однак сторони погодили, що вартість послуг за Договором складає 1,50 грн за 1 м.кв. (п. 2.2. Договору). У відповідності до п. 2.3. Договору вартість Договору складає вартість послуг, яка визначена в п.п. 1.3. та 2.2 Договору.
При цьому, позивач у позовній заяві вказує на те, що виконавцем вартість наданих послуг визначено за формулою "1,50 грн помножити на 1 м.кв. наданої площі торгівельного місця помножити на кількість днів у місяці".
Судом встановлено, що у Договорі, укладеному між сторонами, відсутня норма щодо правомірності саме такого розрахунку вартості послуг.
Оскільки визначення ціни послуг позивачем випливає із вищевказаних актів, а не з Договору, суд не бере до уваги розрахунок позивача суми заборгованості.
Зазначені акти приймання послуг не можуть слугувати підставою для виникнення права позивача на отримання оплати за послуги, передбачені Договором, оскільки вони є односторонньо підписаними.
У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт здійснення позивачем діяльності або виконання зобов'язань, що є предметом укладеного між сторонами Договору. Окрім наявних актів виконаних робіт, у матеріалах справи відсутні також картки, журнали, бухгалтерські звіти тощо, які б свідчили, що послуги за Договором були фактично надані позивачем.
Оскільки такі документи відсутні у матеріалах справи, і вони не були надані стороною позивача, окрім односторонньо підписаних актів приймання-передачі наданих послуг, а тому у суду відсутня можливість встановити реальність та товарність послуг.
Надання позивачем послуг за Договором від 01.05.2018р. Фізичній особі-підприємцю Кобець Надії Карпівні стороною виконавця суду не доведено.
Також внаслідок викладеного, суд не має можливості з'ясувати походження, підстави та період виникнення заборгованості, яку вказує позивач.
Отже, за Договором, укладеним між сторонами, оплаті підлягав би результат праці (надання послуг).
Господарський суд підкреслює, що обов'язок замовника оплатити послуги виникає за фактом надання послуг Виконавцем, а не за фактом укладення Договору.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За положеннями процесуального законодавства належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості, є первинні документи.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження надання послуг, передбачених п. 1.1. та 1.3. Договору, зокрема з наданих позивачем матеріалів неможливо визначити вартість послуг та їх обсяг.
Такі докази, надані позивачем, як "межі території ринку на АС Кузнецовськ", рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області № 652 від 31.12.2003 року, розпорядження міського голови № 149-р від 08.07.2010 року "Про введення в експлуатацію торгівельних павільйонів ПП Марченко Г.І. , акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію стаціонарної малої архітектурної форми, затверджене розпорядженням міського голови № 149-р від 08.07.2010 року - не є належними та допустимими доказами, з яких можливо встановити беззаперечну заборгованість відповідача перед позивачем.
Інші договори, які містяться у матеріалах справи, зокрема, Договір № 742-ор про співпрацю від 31.12.2017 року (укладений між КТ "Рівне-Пас" та приватним підприємцем Марченко Галиною Іванівною), Договір про постачання електричної енергії № 270025553 від 25.02.2016 року (укладений між Публічним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" та Фізичною особою-підприємцем Марченко Галиною Іванівною), Договір № 12 "С" про надання послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення та захоронення побутових відходів) від 26.06.2018 року (укладений між Комунальним підприємством "Житлокомунсервіс" Вараської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Марченко Галиною Іванівною) господарський суд не бере до уваги, оскільки вони не стосуються предмету спору.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт здійснення позивачем діяльності та виконання зобов'язань, що є предметом укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Поняття і види доказів викладені у ст. 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у визначенні прав та обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Частиною 1 с. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості, можуть бути первинні документи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 17 Закону України 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відтак, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Марченко Галини Іванівни до Фізичної особи-підприємця Кобець Надії Карпівни про стягнення у сумі 22 549 грн 89 коп. слід відмовити.
Іншого позивачем не доведено.
Розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3 858 грн 24 коп. - пені, 468 грн 08 коп. - інфляційних втрат, 444 грн 00 коп. - 3 % річних, 5 926 грн 50 коп. - штраф судом не перевіряється з підстав недоведеності позовних вимог в частині основної заборгованості відповідача, відтак з огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи, та вказано, що такий складається із судового збору, сплаченого позивачем за подання позову та витрати, пов'язані із представництвом позивача у суді першої інстанції на період здійснення адвокатом повноважень з моменту допуску в якості представника на стадії розгляду справи судом, за кожне судове засідання - 3 000 грн 00 коп.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 2102 грн 00 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Оскільки позов не підлягає задоволенню, судові витрати у справі № 918/336/20 покладаються на позивача Фізичну особу-підприємця Марченко Галину Іванівну.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2020 року.
Суддя Заголдна Я.В.