Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"30" червня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/437/20
Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф. при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Фізичної особи підприємця Караманової Катерини Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Опорного закладу "Великомежиріцький ліцей" Корецької районної ради Рівненської області (34725, Рівненська область, Корецький район, село Великі Межирічі, вул. Шкільна буд. 5 ідентифікаційний код 22564393) про стягнення в сумі 40 128, 53 грн.
у засіданні приймали участь:
від позивача: Волошин І. В.;
від відповідача: не з'явився.
У травні 2020 року Фізична особа підприємець Караманова Катерина Василівна звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Опорного закладу "Великомежиріцький ліцей" Корецької районної ради Рівненської області про стягнення в сумі 40 128, 53 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено умови усної домовленості, відповідно до якої позивач передав відповідачу у власність товар на суму 35 380,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками накладними, однак відповідач не здійснив оплату за переданий товар та не виконав зобов'язання у визначений строк, чим порушив умови зобов'язання внаслідок чого у останнього перед позивачем виник борг у сумі: 35 380, 00 грн основного боргу, 3 287,24 грн пені, 1 045,73 грн три відсотка річних та 415, 56 грн інфляційні втрати.
Ухвалою суду від 18 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16.06.2020 року.
Від відповідача 12.06.2020 року надійшли письмові пояснення за № 02-04/40.
Представник позивача 16.06.2020 року подав через канцелярію суду письмові пояснення на лист відповідача від 12.06.2020 року за № 02-04/40.
Ухвалою суду від 16.06.2020 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 30.06. 2020 року.
25.06.2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення з приводу позовних вимог від Опорного закладу "Великомежиріцький ліцей" Корецької районної ради Рівненської області за № 02-04/47 згідно яких відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити у його задоволенні.
У судове засідання 30.06.2020 року з'явився представник позивача. Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали суду відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Заслухавши у судовому засіданні представника позивача, дослідивши подані позивачем документи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Як зазначає позивач, що між Фізичною особою підприємцем Карамановою Катериною Василівною (надалі позивач) та Опорним закладом "Великомежиріцький ліцей" Корецької районної ради Рівненської області (надалі відповідач) було проведено переговори, відповідно до яких між сторонами досягнуто згоди щодо постачання певних товарів.
На виконання усної домовленості позивач поставив відповідачу : дрова твердих порід (накладна №9/2019 від 09.07.2019 року на суму 4 960 грн.(а.с. 11)); напівбрикети торф'яні (накладна №3/2019 від 12.04.2019 року на суму 15 600 грн. та № 5/2019 від 28.05.2019 року на суму 14 820 грн. (а.с.10)).
Згідно вищезазначених накладних, відповідач зобов'язувався провести повний розрахунок протягом п'яти днів з моменту отримання товару.
Таким чином строк оплати товару по накладним настав: 17.04.2019 року по накладній № 3/2019 від 12.04.2019; 03.06.2019 року по накладній № 5/2019 від 28.05.2019 року та 14.07.2019 року по накладній № 9/2019 від 09.07.2019 року, на загальну суму 35 380,00 грн.
Також, накладні містять примітки про те, що претензій щодо кількості та якості поставленого товару не має.
Доказів погашення заборгованості в розмірі 35 380,00 грн. відповідачем не подано.
По при це, відповідачем у своїх письмових поясненнях від 25.06.2020 року за № 02-04/47 заявлено що заборгованість частково погашена в розмірі 4960,00 грн., а в решті позов не визнається оскільки по спірним правовідносинам договір між сторонами не укладався.
В свою чергу, позивачем спростовано доводи відповідача щодо часткової оплати заборгованості, оскільки грошові кошти в розмірі 4 960,00 грн. були сплачені за товари на підставі накладної № 68 від 20.05.2020 року (платіжне доручення № 74 від 27.05.2020 року (а.с.34) та не мають відношення до предмету спору в даній справі).
Вказані обставини підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з несвоєчасною оплатою поставленого товару, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З аналізу наявних в матеріалах справи доказів слідує, що між сторонами у спрощеному порядку укладено договір поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Оскільки у накладних зазначено граничний термін розрахунків, відтак строк виконання зобов'язання встановлений статтею 530 Цивільного кодексу України, тобто протягом п'яти днів з моменту отримання товару.
Матеріалами справи не підтверджено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач здійснив оплату основного боргу у сумі 35 380,00 грн.
Таким чином, станом на 16.06.2020 року основна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 35 580,00 грн.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення 35 580,00 грн. підлягає до задоволення.
Разом з цим, за несвоєчасне виконання зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 287,24 грн. пені.
Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 3 287,24 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Зважаючи на те, що між сторонами не було укладено правочину, яким би вони передбачили нарахування пені за несвоєчасну сплату відповідачем грошових коштів за отриманий товар (розмір та базу нарахування пені), та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, підстави для нарахування пені за прострочення оплати відповідачем товару, поставленого за спірними накладними відсутні.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення пені у розмірі 3 287,24 грн.
Також, за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати поставленого товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 045,73 грн. - три відсотки річних та 415,56 грн. - інфляційних втрат.
Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.
При перевірці поданого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що розрахунок 3% річних є вірним та підлягає задоволенню в розмірі 1 045,73 грн.
В свою чергу, суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, встановив, що розмір інфляційних втрат обґрунтований та становить 415,56 грн.,
Отже, 3% річних підлягають до стягнення з відповідача у сумі 1045,73 грн., інфляційні втрати підлягають до стягнення з відповідача у сумі 415,56 грн.
Також, позивачем заявлено витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн. та 15.06.2020 року подано заяву про вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 918/437/20 після прийняття рішення по суті позовних вимог.
За таких обставин вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 918/437/20 буде розглянуто після подання суду відповідної заяви із залученням відповідних доказів.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи підприємця Караманової Катерини Василівни підлягають до задоволення частково - в частині стягнення 35 380,00 грн. - основного боргу, 1 045,73 грн. - 3% річних та 415,56 грн. - інфляційних втрат. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 287,24 - пені слід відмовити
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за позовом покладаються на відповідача в розмірі 1 929,80 грн. - судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 237-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Опорного закладу "Великомежиріцький ліцей" Корецької районної ради Рівненської області (34725, Рівненська область, Корецький район, село Великі Межирічі, вул. Шкільна буд. 5 ідентифікаційний код 22564393) на користь Фізичної особи підприємця Караманової Катерини Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 35 380 (тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят) грн. 00 коп. - основної заборгованості, 1 045 (одну тисячу сорок п'ять) грн. 73 коп. - 3% річних, 415 (чотириста п'ятнадцять) грн. 56 коп. - інфляційних втрат та 1 929 (одну тисячу дев'ятсот двадцять дев'ять вісім) грн. 80 коп. - судового збору.
3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 287 грн. 24 коп. пені відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складене та підписане 01.07.2020 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Церковна Н.Ф.