79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.06.2020 справа № 914/177/17
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Акціонерного товариства «Кредобанк», м.Львів,
до відповідача: Управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в м.Львові, м.Львів,
про: стягнення боргу
ціна позову: 123731,14грн.
Представники:
Позивача: Заставний А.Т. - представник (довіреність від 23.01.2020р. №11192);
Відповідача: Ільченко І.В. - представник (довіреність від 16.01.2020р. №63/10-189).
24.01.2017р. Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку в м.Львові про стягнення боргу; ціна позову: 123731,14грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Договором від 01.02.2016р. №63/14-26.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 26.01.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 14.02.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.02.2017р. у даній справі судом ухвалено скерувати копії матеріалів справи №914/177/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до Управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку в м.Львові про стягнення 123731,14 грн. боргу до Слідчого управління ГУ Національної поліції у Харківській області (61024, Харківська область, м.Харків, вул.Весніна, буд.14, 2-й під.); зупинити провадження у справі у зв'язку із скеруванням матеріалів справи до органу досудового розслідування; сторонам після набрання законної сили судовим рішенням у справі за кримінальним провадженням №12016220510004201 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.186 КК України невідкладно повідомити про це суд.
Листом від 13.07.2017р. (вих.№914/177/17/2/17) суд звертався до Слідчого управління Національної поліції у Харківській області та Сторін у справі з проханням надати суду інформацію щодо стану та результатів розгляду кримінального провадження №12016220510004201, відкритого за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.186 КК України.
Листом від 19.07.2017р. вих.№63/14-194 (вх.№25591/17 від 20.07.2017р.) Відповідач у справі інформував суд, що ним скеровано листа на ГУ УФЗ Держспецзв'язку про надання інформації щодо стану та результатів розгляду кримінального провадження №12016220510004201, при надходженні якої суд буде інформовано додатково.
Листом від 02.08.2017р. вих.№04-3271/17 (вх.№27003/17 від 07.08.2017р.) Позивач інформував суд про те, що відповідно до інформації, викладеної в листі Слідчого управління НП у Харківській області від 14.07.2017р., особи, причетні до вчинення даного злочину, не встановлені, досудове розслідування по кримінальному провадженні №12016220510004201 триває, проводяться слідчі (розшукові) та негласні слідчі дії, направлені на встановлення осіб, причетних до вчинення злочину.
Листом від 15.08.2017р. вих.№17348/119-24-2017 (вх.№28830/17 від 22.08.2017р.) старший слідчий в ОВС СУ ГУНП в Харківській області майор міліції С.О.Мусієнко повідомив суд, що на дату листа особи, причетні до вчинення злочину не встановлені, досудове розслідування по кримінальному провадженню триває, проводяться необхідні слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії, направлені на встановлення осіб, причетних до вчинення даного злочину та прийняття законного рішення.
Листом від 09.08.2018р. №914/177/17/3/18 суд вдруге звертався до Слідчого управління Національної поліції у Харківській області та Сторін у справі з проханням надати суду інформацію щодо стану та результатів розгляду кримінального провадження №12016220510004201, відкритого за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.186 КК України.
Листом від 23.08.2018р. №63/14-389 (вх.№31605/18 від 23.08.2018р.) Відповідач у справі повідомив суд, що лист суду від 09.08.2018р. №914/177/17/3/18 скеровано для надання обґрунтованої інформації до Головного управління УФЗ Держспецзв'язку, після вивчення та надання інформації яким суд буде додатково проінформовано.
Листом від 07.09.2018р. вих.№20738/119-24-18 (вх.№33129/18 від 11.09.2018р.) старший слідчий в ОВС СУ ГУНП в Харківській області майор міліції С.О.Мусієнко повідомив суд, що на дату листа особи, причетні до вчинення злочину не встановлені, досудове розслідування по кримінальному провадженню триває, проводяться необхідні слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії, направлені на встановлення осіб, причетних до вчинення даного злочину та прийняття законного рішення.
Листами від 13.09.2018р. №63/10-2160 (вх.№34181/18 від 17.09.2018р.) та від 17.09.2018р. №03/14-427 (вх.№34477/18 від 18.09.2018р.) Відповідач у справі скерував на адресу суду копію листа ГУНП в Харківській області від 07.09.2018р. вих.№20738/119-24-18.
17.12.2018р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшов лист Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» від 11.12.2018р. №01-42644/18 (вх.№48250/18) про з'ясування ходу досудового розслідування у справі за кримінальним провадженням №12016220510004201 та розгляду можливості відновлення провадження у справі №914/177/17.
Листом від 20.12.2018р. вих. №914/177/17/4/18 суд втретє звертався до Слідчого управління Національної поліції у Харківській області та Сторін у справі з проханням надати суду інформацію щодо стану та результатів розгляду кримінального провадження №12016220510004201, відкритого за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.186 КК України.
04.02.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшов лист Акціонерного товариства «Кредобанк» від 30.01.2020р. №04-4289/20 (вх.№6136/20) про з'ясування ходу досудового розслідування у справі за кримінальним провадженням №12016220510004201 та розгляду можливості відновлення провадження у справі №914/177/17.
05.02.2020р. за вих. №914/177/77/5/20, з врахуванням клопотання Акціонерного товариства «Кредобанк» від 30.01.2020р. вих. №04-4289/20 (вх. №6136/20 від 04.02.2020р.), судом скеровано СУ ГУ НП у Харківській області листа, у якому просив невідкладно надати суду інформацію щодо стану та результатів розгляду кримінального провадження №12016220510004201, відкритого за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.186 КК України.
04.03.2020р. за вх. №11160/20 від старшого слідчого в ОВС СУ ГУ НП в Харківській Мусієнка С.О. області до суду надійшов лист від 02.03.2020р. вих. №4896/119-24/2020, у якому повідомляє про те, що станом на час звернення особи причетні до вчинення даного злочину не встановлені. Продовжується проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, проводяться необхідні слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії направлені на встановлення осіб причетних до вчинення даного злочину та прийняття законного рішення.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.03.2020р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; продовжувати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 14.04.2020р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 14.04.2020р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 05.05.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2020р. у даній справі судом постановлено заяву представника АТ «Кредобанк» Заставного А.Т. від 28.04.2020р. №04-16169/20 (вх. №16964/20 від 30.04.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволити; надати представнику АТ «Кредобанк» Заставному А.Т. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/177/17, яке призначене на 05.05.2020р. о 11:40год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 02.06.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2020р. у даній справі суд постановив заяву представника АТ «Кредобанк» Заставного А.Т. від 25.05.2020р. №04-18986/20 (вх. №18306/20 від 25.05.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити; надати представнику АТ «Кредобанк» Заставному А.Т. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/177/17, яке призначене на 02.06.2020р. о 11:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2020р. у даній справі судом постановлено клопотання Управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку в м.Львові від 20.05.2020р. вих. №63/10-1707 (вх. №18259/20 від 22.05.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 25.06.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.06.2020р. у даній справі судом постановлено заяву представника АТ «Кредобанк» Заставного А.Т. від 16.06.2020р. б/н (вх.№19889/20 від 17.06.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити; надати представнику АТ «Кредобанк» Заставному А.Т. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/177/17, яке призначене на 25.06.2020р. о 12:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».
В судовому засіданні 25.06.2020р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до 14:30год. 25.06.2020р., про що представники Сторін повідомлялись в судовому засіданні.
У відповідності до ч.3 ст.63 ГПК України за дорученням головуючого судді обов'язки секретаря судового засідання виконує помічник судді Фартушка Т.Б. Іваночко Василь Володимирович.
Представникам Сторін роз'яснено право під час здійснення таких повноважень заявити відвід помічнику судді з підстав, передбачених цим Кодексом для відводу секретаря судового засідання.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст.42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явився в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в задоволенні позову, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
Позиція Позивача:
Позивач з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 123731,14грн. вартості прийнятого та недоставленого за Договором від 01.02.2016р. №63/14-26 цінного відправлення.
Позиція Відповідача:
Відповідач у поданому супровідним листом від 26.03.2020р. вих. №63/14-300 (вх. №13759/20 від 26.03.2020р.) Відзиві на позовну заяву від 25.03.2020р. вих. №63/14-294 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Відповідач є оператором поштових послуг спеціального призначення, а також того, що Позивачем не доведено складу правопорушення як передумови стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.
01.02.2016р. між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк», яке внаслідок зміни найменування перетворилось в Акціонерне товариство «Кредобанк» (надалі - Позивач, Замовник) та Управлінням урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в м.Львові (надалі - Відповідач, Виконавець) укладено Договір №63/14-26 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1. Договору) Виконавець організовує і забезпечує доставку цінних відправлень Замовника (надалі - відправлення) на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки гарантується Виконавцем.
Відповідно до п.2.1. Договору Виконавець забезпечує доставку відправлень Замовника (філії, відділення Замовника) на адресу юридичних осіб з м.Львова до м.Києва та обласних центрів України.
Згідно п.2.2. Договору строк доставки відправлень по території України від Замовника до одержувача встановлюються в три дні (не враховуючи день приймання Виконавцем, а також вихідні дні і святкові дні).
Пунктом 3.2. Договору Сторонами передбачено, що упаковка відправлень повинна забезпечувати збереження вкладеного і виключати доступ до нього.
На відправлення, які передаються Виконавцю, Замовник виписує три примірники реєстру встановленої форми. Перший та другий примірник подаються разом з відправленнями Виконавцю, а третій, з підписом та печаткою Виконавця, залишається у Замовника. При оформленні реєстру Замовник повинен обов'язково вказувати номер Договору (п.3.3. Договору).
Відповідно до п.3.5. Договору пересилці не підлягають відправлення на адресу іноземних фірм і фізичних осіб, а також предмети і речовини, заборонені для пересилання відповідно до законодавства України.
Згідно п. 5.1. Договору Виконавець зобов'язаний прийняти відправлення Замовника відповідно до п.п. 2.2., 2.3., розділу 3 Договору; доставити відправлення Замовника до пункту призначення в строк, передбачений п.2.4. Договору; під час доставки відправлень Замовника забезпечити їх збереження та конфіденційність.
Замовник зобов'язаний оформити відправлення відповідно до п.п.3.1.-3.5. Договору (п.5.2.1. Договору).
Пунктом 5.3.3. Договору передбачено, що Виконавець має право в присутності Замовника і представника компетентного органу провести перевірку вкладеного відправлень у випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно п.7.1.1. Договору Виконавець несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від Замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за рішенням суду за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі.
Відповідальність Виконавця перед Замовником за збереження відправлень настає з моменту прийому їх у встановленому порядку від Замовника і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому порядку за призначенням (п.7.1.2. Договору).
Відповідно до п.п.7.1.3., 7.1.4. Договору Виконавець відповідає за кількість місць, вказаних в реєстрі, а також за цілісність упаковки, печаток і пломб Замовника. Виконавець не несе відповідальності за вміст відправлення; за повну цінність вкладеного, якщо упаковка, печатки, пломби Замовника не порушено і доступу до вкладення не було; за шкоду, яка трапилась через властивості предметів, що відправляються Замовником; у випадках навмисних дій Замовника, які призвели до пошкодження або викрадення відправлень; у випадку арешту чи конфіскації відправлень правоохоронними органами.
Договір вступає в силу з дня його підписання обома Сторонами, діє до 31.12.2016р. та вважається продовженим на попередніх умовах, якщо жодна із Сторін не виявить письмового бажання його скасувати. Про скасування Договору потрібно повідомити не менше, ніж за 10 робочих днів.
Додатком №1 до Договору Сторонами погоджено Тарифи на послуги, що надаються урядовим фельд'єгерським зв'язком.
Вказаний Договір та Додаток №1 до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Реєстром на кореспонденцію, що направляється через УУФЗ Держспецзв'язку України у м.Львів від 22.11.2016р. №1 Позивачем передано Відповідачу для доставки п'ять відправлень, зокрема адресоване відділенню ПАТ «Кредобанк», яке знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Петровського, 29, відправлення вагою 0,305кг. Оголошеною цінністю 123731,14грн.
Вказаний реєстр підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Листом від 28.11.2016р. вих. №11-12889/16 Позивач звертався до Відповідача із вимогою повідомити причини порушення строків доставки цінного вантажу, - адресованого відділенню ПАТ «Кредобанк», яке знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Петровського, 29, відправлення вагою 0,305кг. оголошеною цінністю 123731,14грн. згідно Реєстру від 22.11.2016р. №1.
Листом від 05.12.2016р. вих. №63/14-423 Відповідач повідомив Позивача про те, що під час виконання маршруту був здійснений груповий напад невідомими особами на військовослужбовців відділу УФЗ Держспецзв'язку у м.Харкові, які здійснювали доставку цінного відправлення ПАТ «Кредобанк», та вказане відправлення було викрадене. На даний час Холодногірським відділом Головного управління Національної поліції у Харківській області проводяться оперативно-розшукові заходи щодо встановлення обставин злочину та осіб, які були причетні до його скоєння. Відомості про надзвичайну подію внесено в ЄРДР за №12016220510004201.
Претензією від 16.12.2016р. вих. №04-13746/16 Позивач вимагав від Відповідача в термін до 30.12.2016р. відшкодувати Позивачу вартість втраченого цінного відправлення в розмірі 123731,14грн.
У відповідь на вказану претензію Відповідач листом від 13.01.2017р. вих. №63/14-17 повідомив Позивача про оперативно-розшукові заходи продовжуються щодо встановлення обставин злочину та осіб, які здійснили груповий напад 24.11.2016р. на військовослужбовців відділу УФЗ Держспецзв'язку у м.Харкові, які здійснювали доставку цінного відправлення ПАТ «Кредобанк». Додаткової інформації по даному факту розслідування станом на час складення листа у Відповідача не було.
З підстав наведеного Позивач просить суд 123731,14грн. збитків, завданих втратою цінного відправлення під час доставки.
Відповідач у поданому супровідним листом від 26.03.2020р. вих. №63/14-300 (вх. №13759/20 від 26.03.2020р.) Відзиві на позовну заяву від 25.03.2020р. вих. №63/14-294 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Відповідач є оператором поштових послуг спеціального призначення, а також того, що Позивачем не доведено складу правопорушення як передумови стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків.
В обґрунтування викладених доводів Відповідач покликається на те, що за своєю правовою природою укладений між Сторонами Договір є договором про надання послуг поштового зв'язку, а Позивачем не доведено належними доказами усіх елементів складу господарського правопорушення, зокрема щодо підтвердження вмісту вкладеного у відправлення, а також наявності збитків Позивача, спричинених діями Відповідача.
З врахуванням наведеного та того, що для притягнення особи до відповідальності за завдання збитків потрібно довести існування складу господарського правопорушення, а саме особу заподіювача збитків, його неправомірну поведінку, наявність збитків та причинний зв'язок між неправомірною поведінкою і завданими збитками та вину, що, згідно доводів Відповідача, Позивачем не здійснено, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.
У поданій 01.04.2020р. за вх. №14692/20 Відповіді на відзив від 31.03.2020р. б/н Позивач, в спростування викладених Відповідачем в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог доводів, покликається на те, що Відповідач не є оператором поштового зв'язку, а відтак, до правовідносин Сторін не застосовуються положення Правил надання поштових послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270.
Окрім того, звертає увагу суду на те, що Відповідач під час здійснення доставки відправлень Позивача несе відповідальність за конфіденційність та доставку відправлення аж до моменту його вручення одержувачу.
З врахуванням вчинення Позивачем всіх передбачених Договором дій щодо оформлення відправлення та передачі його Відповідачу, відсутність заперечень Відповідача щодо такого оформлення, про що свідчить підпис працівника Відповідача на Реєстрі від 22.11.2016р. №1, та втратою Відповідачем відправлення під час його доставки підтверджується факт невиконання Відповідачем умов Договору, а відтак, на думку Позивача, спростовуються доводи Відповідача про недоведеність збитків.
Твердження щодо відсутності підстав до відповідальності Відповідача Позивач спростовує тим, що в силу приписів ст.924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини, а в силу укладеного між Сторонами Договору саме Відповідач відповідає за доставку відправлення до моменту його одержання адресатом. З врахуванням наведеного Позивач просить суд задоволити позов у повному обсязі.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст.173, 174, 175 ГК України, ст.ст.11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог ст.ст.525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч.1 ст.193 ГК України.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.
Статтею 5 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» встановлено, що до загальної структури державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить, зокрема, головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку.
Частиною 1 ст.10 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» визначено, що головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України призначені для організації і забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління та інших юридичних осіб відповідно до законодавства.
Для забезпечення виконання покладених на неї обов'язків Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право надавати фізичним або юридичним особам на договірних засадах послуги, безпосередньо пов'язані із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (п.4 ч.1 ст.15 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»).
Положеннями Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 29.09.2016 №600, встановлено особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до п.5 ч.5 та п.4 ч.6 ст.10 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», Переліку платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105.
У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:
- замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком на договірних засадах;
- цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105 затверджено перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, серед якого зазначено, зокрема, доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою: без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку; з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку.
Статтею 2 Закону України «Про поштовий зв'язок» визначено, що відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про поштовий зв'язок» поштовий зв'язок спеціального призначення - складова частина поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів.
Статтею 1 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» визначено, що спеціальний зв'язок - зв'язок, що забезпечує передачу секретної та/або службової інформації шляхом застосування відповідних організаційних та технічних заходів; система спеціального зв'язку - сукупність обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі, технічного та криптографічного захисту інформації, що організаційно, технічно та функціонально поєднані в єдине ціле, призначена для забезпечення користувачів спеціальним зв'язком; засіб спеціального зв'язку - апаратний, апаратно-програмний засіб, який призначений для обробки інформації з обмеженим доступом у складі системи спеціального зв'язку, але не реалізує криптографічних перетворень інформації.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про те, що фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України і регулюється нормами Закону України «Про поштовий зв'язок» з урахуванням особливостей, передбачених нормами спеціального закону, зокрема, Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», а діяльність у сфері фельд'єгерського зв'язку провадиться відповідно до законодавства України та полягає в першу чергу в передачі інформації. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2019р. у справі №910/2738/17, від 24.06.2019р. у справі №910/1398/17, від 11.07.2019р. у справі №908/3293/16, від 22.08.2019р. у справі №910/1169/17, від 28.08.2019р. у справі №910/360/17, від 10.12.2019р. у справі №910/13258/17, від 27.01.2020р. у справі №910/3579/17.
За змістом ст.13 Закону України «Про поштовий зв'язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.
З урахуванням викладеного спростовуються доводи Позивача, що Відповідач не є оператором поштового зв'язку в розумінні ст.5 Закону України «Про поштовий зв'язок», оскільки останній за статусом є державним органом в силу ч.1 ст.2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» та об'єктивно не може бути суб'єктом підприємницької діяльності у відповідності до ч.1 ст.8 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» та ст.42 ЦК України.
Відповідно до пункту 60 Правил надання послуг поштового зв'язку внутрішні поштові відправлення з позначкою «Звіт» (листи та бандеролі з оголошеною цінністю, посилки), а також поштові відправлення з вкладенням дорогоцінних металів, ювелірних виробів і нумізматичних монет та їх колекцій подаються для пересилання лише з описом вкладення.
Згідно п.1 Договору Виконавець організовує і забезпечує доставку цінних відправлень Замовника (надалі - відправлення) на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки гарантується Виконавцем.
Відповідно до п.2.1. Договору Виконавець забезпечує доставку відправлень Замовника (філії, відділення Замовника) на адресу юридичних осіб з м.Львова до м.Києва та обласних центрів України.
При цьому, пунктом 5.2.1. Договору на Позивача покладено обов'язок оформити відправлення відповідно до пунктів 3.1.-3.5. Договору.
Упаковка відправлень повинна забезпечувати збереження вкладеного і виключати доступ до нього (пункт 3.2. Договору).
Пунктом 5.3.3 Договору визначено, що Виконавець залишає за собою право в присутності представника Замовника і представника компетентних органів провести перевірку вкладеного у випадках передбачених чинним законодавством.
При цьому суд зазначає, що відповідно до п.7.1.1. Договору Виконавець несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від Замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за рішенням суду за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі.
Отже, умовами укладеного між Сторонами Договору передбачено, що Позивачем цінні відправлення надавалися запакованими і Відповідач лише в окремих випадках міг перевіряти вміст відправлень.
При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження перевірки Відповідачем вкладення до відправлення №4 згідно Реєстру від 22.11.2016р. №1 та складання його опису під час прийняття такого відправлення на доставку до адресата.
В судовому засіданні представник Позивача вказав, що такі докази ймовірно наявні в Позивача, проте відсутні в представника, при цьому зазначив про відсутність необхідності для надання можливості представлення таких доказів суду, оскільки, згідно доводів представника Позивача, поданих ним доказів достатньо для ухвалення рішення та додаткових доказів Позивачем подаватись не буде.
Представник Відповідача зазначила про відсутність таких доказів, оскільки відправлення згідно Реєстру від 22.11.2016р. №1 приймалось Відповідачем запакованим і його вкладення Відповідачем не перевірялось, будь-яких доказів щодо вмісту вкладеного у відправлення Позивачем як при передачі відправлення, так і впродовж розгляду справи, не надавалось, як і не надано жодних доказів в документальне підтвердження суми нестачі.
Щодо підтвердження суми нестачі представник Позивача зазначив, що така сума підтверджується оголошеною цінністю відправлення, яка зазначена в Реєстрі від 22.11.2016р. №1 і наявних в матеріалах справи доказів достатньо для встановлення суми такої нестачі.
Представник Позивача в судовому засіданні пояснив, що вмістом відправлення були речі та документи Позивача цінністю 123731,14грн., проте, така цінність визначена Позивачем і для інших осіб цінність вмісту відправлення може бути іншою.
При цьому, представник Позивача вказав, що доказів встановлення у судовому порядку обставин порушення службовими особами Відповідача вимог законодавства при виконанні їх службових обов'язків під час доставки відправлення за спірним договором, що мають ознаки кримінального правопорушення, станом на час розгляду спору по суті в Позивача немає, оскільки досудове розслідування за фактом, внесеним в ЄРДР за №12016220510004201 триває і винні у втраті відправлення особи не встановлені.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується факт оформлення відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного до цінного відправлення №4 згідно Реєстру від 22.11.2016р. №1 та суми нестачі Позивача у зв'язку із втратою Відповідачем такого відправлення, оскільки Позивачем не надано жодних доказів відображення нестачі та її розміру в бухгалтерському обліку Позивача та будь яких інших доказів, на підставі яких суд може встановити суму такої нестачі. Відтак, в матеріалах справи відсутні, Сторонами, в тому числі Позивачем не подані докази, як і не заявлено про неможливість подання таких, щодо документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі, що, згідно договору, могло б бути підставою для цивільно-правової відповідальності Відповідача за прийняте від Позивача відправлення згідно п.7.1.1 Договору. Вказане виключає можливість застосування судом пункту 7.1.1. Договору як підстави до відповідальності Відповідача.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Водночас господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст.623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується відшкодування збитків, що виникли внаслідок втрати Відповідачем цінного відправлення, переданого позивачем відповідачеві на виконання Договору.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками, покладено на позивача.
Водночас чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України).
Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала та завданими збитками. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Визначаючи розмір заподіяних збитків внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Відповідач, в свою чергу, повинен довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та надати докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про те, що Позивачем не доведено протиправну поведінку Відповідача як умову настання цивільно-правової відповідальності у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків. З огляду на це відсутні підстави вважати, що збитки, яких Позивач зазнав у зв'язку із втратою Відповідачем відправлення, є наслідком дій Відповідача, а відтак, Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та завданими Позивачу збитками.
При цьому, з врахуванням встановлених судом обставин, зокрема недоведеності Позивачем факту документального оформлення підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі в порядку, визначеному п.7.1.1. Договору, в Позивача відсутнє право вимагати від Відповідача відшкодування збитків з огляду на відсутність факту, який би свідчив, що понесені майнові втрати Позивача зумовлені протиправними діями Відповідача і всупереч вжитих ним заходів були невідворотним результатом порушення саме Відповідачем свого зобов'язання за Договором.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2019р. у справі №910/1398/17, від 22.08.2019р. у справі №910/1169/17, від 27.01.2020р. у справі №910/3579/17.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи встановлено безпідставність та необґрунтованість покладених Позивачем в основу своїх позовних вимог доводів, недоведення поданими та заявленими доказами позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позов є безпідставним та необґрунтованим, відтак в його задоволенні слід відмовити повністю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2017 року для працездатних осіб в розмірі 1600 гривень.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Меморіальний ордер від 20.01.2017р. №2843854 про сплату 1855,97грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаного Меморіального ордеру є додатком №2 до позовної заяви.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1855,97грн. слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, залишити вказані судові витрати за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.42, п. 1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.42, 76-78, 136, 173, 174, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 24, 96, 176, 509, 526, 527, 530, 610-612, 901, 902, 903, 924 Цивільного кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 30.06.2020р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.