вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" червня 2020 р. Справа№ 927/528/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Тищенко О.В.
Тарасенко К.В.
секретар судового засідання Шевченко В.І.
за відсутності представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 02.09.2019 (повний текст складено 09.09.2019)
у справі № 927/528/19 (суддя Федоренко Ю.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в
особі Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком»
до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної
державної адміністрації Чернігівської області
про стягнення 213 861,08 грн.
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком», позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Управління соціального захисту, відповідач) про стягнення 213 861,08 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про невиконання відповідачем, як розпорядником коштів, своїх зобов'язань щодо відшкодування вартості телекомунікаційних послуг за 2018 рік, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають в Чернігівському районі, відтак просило їх стягнути з відповідача в судовому порядку.
Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказував на безпідставне посилання позивача на ст. 20 ГПК України, не вказуючи конкретної норми закону, яка визначає, що справа відноситься до юрисдикції господарських судів, а тому вважав, що справа не повинна розглядатись в господарському суді. Відповідач також вважав, що у даній справі відсутній предмет спору, отже на підставі п. 1,2 ст. 231 ГПК України просив закрити провадження у справі.
З приводу позовних вимог відповідач стверджував, що посилання позивача на п.п. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89, ст. 102 Бюджетного кодексу України підтверджують безпідставність позовних вимог, адже відповідно до ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановою від 21.06.2017 № 426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256», якою скасовано фінансування пільг з послуг зв'язку з державного бюджету і відповідно позбавлено Управління соціального захисту населення Чернігівської райдержадміністрації з 21.06.2017 права бути головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо фінансування пільг з послуг зв'язку. За твердженнями відповідача, з 2016 року субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку не передбачається. Крім того, протягом 2018 року відповідач повідомляв позивача про те, що він відповідно до внесених змін до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 не є головним розпорядником коштів місцевих бюджетів, а з 2016 року субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку не передбачалася й тому відповідач не має повноважень на укладання договору про порядок відшкодування витрат за надання послуг зв'язку, а також приймання актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги.
У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач зазначив, що невизнання відповідачем позовних вимог та посилання на бюджетне законодавство, відсутність бюджетних асигнувань не спростовують підстав позивача, наведених у позовній заяві.
В письмових запереченнях відповідач заперечив позовні вимог з тих же підстав, які викладеноу відзиві на позовну заяву.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2019 у справі № 927/528/19 позов задоволено повністю і стягнуто з Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» 213 861,08 грн. заборгованості та 3 207,92 грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права при недотримання норм процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції безпідставно не врахував, що в 2018 році відшкодування вартості телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян повинно здійснюватись з місцевих бюджетів, а не з державного, як це відбувалось раніше, отже оспорювані кошти незаконно було стягнуто з державного бюджету, а не з місцевого, як того вимагає чинне законодавство. Крім цього, апелянт стверджував, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, а судом не досліджувались такі докази, як і докази на підтвердження розміну цих послуг. На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно вважав, що чинне законодавство не передбачає обов'язкового укладення договорів про розрахунки з постачальниками послуг, що надано особам, які згідно законодавства мають право на пільги, а також, що відповідач є розпорядником коштів місцевого бюджету. При цьому, апелянт стверджував, що надав суду беззаперечні докази того, що господарські зобов'язання між сторонам в 2018 році взагалі не виникали, отже відсутні будь-які підстави для їх виконання, зокрема, листи, в яких відповідач повідомляв позивача, що не є розпорядником коштів місцевого бюджету, відтак не має повноважень на укладання договору про порядок відшкодування витрат за надання послуг зв'язку, а також приймання актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги тощо.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, а оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що судом першої інстанції детально досліджено норми Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус», та встановлено розмір пільг за телекомунікаційні послуги громадянам, які проживають на території Чернігівського району, які надає ПАТ «Укртелеком». Також судом встановлено, що позивач на умовах публічного договору надає телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законами України пільги з їх оплати. Судом встановлено, що вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, які передбачають безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян, який кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. При цьому вважає, що не підписання актів звірки, а також не укладення договору зі сторони відповідача, жодним чином не впливають на обов'язок ПАТ «Укртелеком» надавати телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян відповідно до норм Законів, якими ці пільги передбачені. З приводу посилання відповідача на відсутність обов'язку компенсувати вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян в зв'язку із відсутністю бюджетних призначень, позивач зазначив, що виходячи із змісту ст. 1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи України (ст. 7 Бюджетного кодексу України) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, а повинна діяти ефективно та відповідально. Крім цього, позивач зазначив, що враховуючи відсутність владних управлінських функцій між ПАТ «Укртелеком» та УСЗН з приводу відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення, що є предметом даного судового спору, судом першої інстанції правомірно дотримано правил підвідомчості тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин.
Указом Президента України №87 від 13.03.2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв'язку поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» набула надзвичайно загрозливого характеру.
З огляду на приписи постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та вжитим карантинним режимом із запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 (з урахуванням ухвали суді від 08.04.2020 про виправлення описки) розгляд апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2019 у справі №927/528/19 призначено на 19.05.2020. До відома учасників апеляційного провадження доведено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 за клопотанням ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком» розгляд справи відкладено на 23.06.2020.
В судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 представники сторін не з'явилися не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали апеляційного суду про відкладення розгляду справи, яка за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень отримана уповноваженими представниками сторін 27.05.2020.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 представники сторін, явка яких в судове засідання обов'язковою не визнавалась, не з'явилися не зважаючи їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності їх клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявності в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що протягом січня-грудня 2018 пільговим категоріям громадян, які проживають у Чернігівському районі, ним було надано телекомунікаційні послуги на загальну суму 213 861,08 грн., що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, за відповідний період, а саме, за січень 2018 на суму 18 803,72 грн., за лютий 2018 - 18 930,09 грн., за березень 2018 - 18 970,65 грн., за квітень 2018 - 18 084,13 грн., за травень 2018 - 17 977 грн., за червень 2018 - 17 836,40 грн., за липень 2018 - 17 203,35 грн., за серпень 2018 - 16 986,63 грн., за вересень 2018 - 16 380,39 грн., за жовтень 2018 - 16 079,70 грн., за листопад 2018 - 19 763,06 грн., грудень 2018 - 16 845,96 грн., а також розрахунком заборгованості.
Відповідно до наданих позивачем супровідних листів №82і250/58-244 від 05.02.2018, №82і250/58-388 від 06.03.2018, №82і250/58-468 від 12.04.2018, №82і250/58-570 від 10.05.2018, №82і250/58-699 від 06.06.2018, №82і250/58-780 від 09.07.2018, №82і250/58-862 від 06.08.2018, №82і250/58-995 від 11.09.2018, №82і250/58-1092 від 09.10.2018, №82і250/58-1199 від 06.11.2018, №82і250/58-2019 від 10.12.2018, №82і250/58-66 від 09.01.2019 Чернігівською філією ПАТ «Укртелеком» на адресу Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області надсилались розрахунки щодо вартості наданих послуг за формою « 2 пільга» за січень-грудень 2018 року. В листах міститься прохання про направлення за результатами розгляду форми « 2 пільга» виявлених розбіжностей та акту звіряння за формою « 3 пільга» на зазначену в листі адресу.
Факт отримання відповідачем даних розрахунків підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем під час розгляду справи.
Крім цього, позивачем складено акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, станом на 01.02.2018, 01.03.2018, 01.04.2018, 01.05.2018, 01.06.2018, 01.07.2018, 01.08.2018, 01.09.2018, 01.10.2018, 01.11.2018, 01.12.2018, 01.01.2019, проте ці акти відповідачем не підписано.
Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що листом від 24.01.2018 відповідач повідомив позивача, що пільги з послуг зв'язку належать до видатків місцевих бюджетів, Управління не є головним розпорядником коштів місцевих бюджетів, з 2016 року не передбачалась субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, тому Управління не має юридичних підстав для прийняття актів звіряння розрахунків.
Листами від 22.02.2018, 28.03.2018, 22.12.2018 відповідач повідомляв позивача про повернення форми « 3 пільга» та форми « 2 пільга» в зв'язку із невизначеністю джерела здійснення видатків, а листами від 11.05.2018, 14.06.2018, 01.08.2018, 19.09.2018 та від 13.03.2019 додатково повідомив про неукладення між сторонами договору про надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.
Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія №14-12/165 від 11.06.2019 з вимогою у термін до 21.06.2019 перерахувати на розрахунковий рахунок товариства заборгованість в розмірі 213 861,08 грн. за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 по компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги абонентам, які проживають у Чернігівському районі.
У відповідь на вказану претензію відповідач зазначив про необґрунтованість вимог позивача, вказуючи на те, що такі вимоги пред'явлені до неналежної особи, адже згідно ст. 91,23 Бюджетного кодексу України, п. 2.9 наказу Міністерства фінансів України від 02.03.2012. № 309 «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України» та п. 22 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідач не може відповідати за зобов'язаннями, які на нього не покладено, адже місцеві програми щодо компенсації витрат за надані телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян не приймалися, кошти у місцевих бюджетах на 2018 рік не передбачалися, а також відповідача не було визначено головним розпорядником коштів вказаних програм. Крім цього, відповідач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (зі змінами) Управління соціального захисту населення є головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення. На переконання відповідача, положеннями ст. 102 Бюджетного кодексу України не передбачено відшкодування коштів за надані окремим категоріям громадян послуги зв'язку за рахунок субвенції з державного бюджету, зокрема, Управлінню соціального захисту населення райдержадміністрації.
Відповідач не здійснив відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, в результаті чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 213 861,08 грн., яку позивач й просив стягнути в судовому порядку.
За приписами ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються, зокрема: пільги щодо оплати послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Категорії громадян, яким надано пільги з оплати послуг зв'язку, визначено Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства», «Про прокуратуру».
Положеннями п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 (далі - Правила) визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Вказані положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян, визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Відповідно до ч.6 ст.48 Бюджетного Кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільги з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на які згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
За змістом ч.1 ст. 102 вказаного Кодексу видатки місцевих бюджетів, передбачено у підп.. «б» п. 4 ч.1 ст. 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог ст. 102 Бюджетного Кодексу України постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (п. 2 Порядку).
Відповідно до п. 3 цього Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
За змістом п. 1 Положення про управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови районної державної адміністрації №439 від 03.05.2017 (далі по тексту - Положення), управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації утворюється головою районної державної адміністрації, входить до складу і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на Управління завдань.
Основним завданням управління згідно пп. 2 п. 4 Положення є забезпечення реалізації державної соціальної політики на території району у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до пп. 29 п. 5 Положення управління відповідно до визначених повноважень виконує функції з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення, зокрема:
- організовує в межах своєї компетенції роботу щодо надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, пільг з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв'язку, пільг на придбання твердого палива і скрапленого газу та пільгового проїзду окремим категоріям громадян, інших пільг, передбачених законодавством України, компенсації особам, які згідно із Гірничим законом України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають централізоване опалення тощо;
- проводить електронні звірки інформації від організацій-надавачів послуг щодо витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, з відомостями, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги;
- здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян та призначені житлові субсидії населенню;
- проводить інвентаризацію особових справ і особових рахунків осіб, які одержують соціальну допомогу, субсидії та пільги в установленому законодавством порядку;
- здійснює контроль відповідно до чинного законодавства за цільовим використанням коштів, спрямованих на надання державних соціальних допомог та інших видів соціальної підтримки, передбачених законодавством України.
За змістом п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117від 29.01.2003, підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга». Дане правило позивач виконав, що підтверджується доказами направлення розрахунків за формою « 2 пільга».
Уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації (п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги).
Як встановлено матеріалами справи, позивачем щомісячно направлялись відповідачу розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за спірний період за формою « 2 пільг» та акти звіряння розрахунків за цей же період. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, які надаються конкретному пільговику, як не надано й доказів вчинення дій, передбачених п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.
За таких обставин, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
При цьому, суд першої інстанції правомірно зазначив, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
З огляду на наведене, Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації є розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, а тому на підставі вищезазначених положень законодавства відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, має здійснюватись відповідачем за рахунок державних субвенцій.
В силу приписів ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, адже держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша ст.167 ЦК України); держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 ЦК України).
При цьому, судом враховано, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 №1789-УІІ ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України доповнена п. 20-4, за змістом якого до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.
З огляду на приписами п.20-4 ст.91 Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку №256, судом першої інстанції правомірно відхилено заперечення позову з підстав відсутності законодавчо встановленого обов'язку відповідача по відшкодуванню пільг з послуг зв'язку.
При цьому, слід зазначити, що положеннями ч. 2 ст.218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення №5-рп/2002від 20.03.2002, №7-рп/2004від 17.03.2004, №20-рп/2004 від 01.12.2004, №6-рп/2007від 09.07.2007).
Зокрема, в Рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пп. 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Посилання відповідача (апелянта) на те, що після набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України №426 від 21.06.2017 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 04.03.2002 №256» Управління перестало бути головним розпорядником коштів місцевих бюджетів щодо фінансування пільг послуг зв'язку, не заслуговують на увагу, оскільки вказаними змінами з п.1 Порядку були виключені норми про те, що цей Порядок визначає відповідно до ст.102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Однак, відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій згідно чинного законодавства України.
За змістом ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.Відтак, надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян є обов'язком позивача.
Відповідно до п. 3, 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117від 29.01.2003, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): 1) організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; 2) ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою « 1 - пільга», в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; 3) вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; 4) надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга». Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга»; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга»; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами « 4-пільга» та « 6-пільга».
З огляду на наведене, до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Чернігівського району, і саме відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, вказані норми продовжували діяти з 24.06.2017.
Також судом враховано, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган (відповідач) в силу закону зобов'язаний відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів ці витрати.
Таким чином, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитися в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
За таких обставин та встановлений судом факт наявності обов'язку відповідача відносно відшкодування наданих позивачем послуг пільговим категоріям осіб (за законом) та підтверджений розмір таких відшкодувань свідчать про відсутність підстав до невиконання відповідачем відповідного обов'язку.
Тому, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 213 861,08 грн. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг за 2018 рік, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають в Чернігівському районі, відповідно задоволення позову. Отже підстав для закриття провадження у справі в зв'язку із відсутністю предмету спору, на що в суді першої інстанції посилався відповідач, апеляційний суд не вбачає.
За приписами ч. 3 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи,які виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Положеннями ст. 1 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлено порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги за 2018 рік відповідач виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних правовідносинах, а між сторонами спору відсутні правовідносини влади та підпорядкування, твердження відповідача про те, що дана справа не повинна розглядатись в господарському суді правомірно відхилено місцевим судом.
Аналогічний правовий висновок щодо підвідомчості господарським судам спорів у відносинах щодо розрахунку за телекомунікаційні послуги, надані особам, які мають право на соціальні пільги, в яких боржник виступає не як суб'єкт владних повноважень, а перебуває у зобов'язальних правовідносинах, наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справах №№ 906/621/17, 911/4249/16, від 06.06.2018 у справі №911/1541/17.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При цьому, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог не заслуговують на увагу як безпідставні й необґрунтовані, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2019 у справі № 927/528/19 - без змін.
Матеріали справи №927/528/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.06.2020
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді О.В. Тищенко
К.В. Тарасенко