79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
07.12.09
Справа № 15/87
Львівський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого-судді Р. Марко
суддів С. Бойко
Т. Бонк
При секретарі Гулик Н.
за участю представників сторін:
Від позивача_ - не з»явився
Від відповідача 1_ - з»явився
Від відповідача 2- не з»явився
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ»ЛТ ІНВЕСТ»
на ухвалу господарського суду Рівненської області від 29.05.09 про забезпечення позову
у справі № 15/87
за позовом - ТзОВ»ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»
до відповідача - ТзОВ»ЛТ ІНВЕСТ»
- ТЗОВ»ІК»Богдан»
про розірвання договору поставки
Ухвалою господарського суду Рівненської області від
29.05.09 у справі № 15/87 забезпечено позов шляхом
заборони ТОВ «ЛТ ІНВЕСТ»та ТОВ «Інвестиційна компанія
«БОГДАН», іншим особам вчиняти будь-які дії щодо обтяжування
(обмежування майнових прав) ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»та/або
заборонити стягнення з ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»несплачених
платежів, інших платежів, що належні та виникли з договору
поставки JUА630-О-05072 від 02.02.2006 р. з додатками в
сумі 32282338,03 грн. з ПДВ.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, відповідач-1 подав
апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ухвалу суду
прийнято з порушенням норм процесуального права, судом
неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи,
висновки, викладені в ухвалі суду, не відповідають
обставинам справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника апелянта, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду Рівненської області від 29.05.09 є незаконною та не обгрунтованою, що випливає з наступного.
В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»зазначено, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
В даному інформаційному листі також вказано, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретними заходами до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобіганню порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового спору.
В ст. 66 ГПК України закріплено єдину і виключну підставу для вжиття заходів забезпечення позову - якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тому заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим позовним вимогам.
Як вбачається з вищенаведеного позивач вимагає розірвати договір JUA630-О-05072 від 02.02.2006 р. і договір поруки.
Згідно з ч. З ст. 653 ЦК України якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду розірвання договору законної сили. До цього часу зобов'язання сторін за договором продовжують існувати і є обов'язковими для них.
Законодавством України не передбачено будь-яких обов'язкових наслідків розірвання договору на кшталт тих, які передбачені для визнання договору недійсним у ст. 216 ЦК України та інших спеціальних нормах щодо недійсності правочинів. В зв'язку з цим навіть за умови задоволення позову правові наслідки рішення суду за даними позовними вимогами будуть полягати лише в припиненні правовідносин за договорами виключно внаслідок самого факту набрання рішенням суду законної сили, що не потребує вчинення іншими особами будь-яких додаткових дій на його виконання.
Правильність такого висновку підтверджується також тим, що на виконання рішення суду про розірвання договору законодавством України не передбачено видачу наказу, що у відповідності зі ст. 116 ГПК України є обов'язковою умовою звернення рішення господарського суду до виконання в примусовому порядку. Та обставина, що законом не передбачено можливості примусового виконання такого рішення суду про розірвання договору також свідчить про неможливість утруднення його виконання.
Посилання господарського суду на ч. 4 ст. 653 ЦК України є необгрунтованим, оскільки даною нормою встановлено не безумовний обов'язок сторін вчинити дії на виконання рішення суду про розірвання договору, а необов'язкове (оскільки зазначено «якщо інше не встановлено договором або законом») правило їх поведінки після розірвання договору. Дане правило не пов'язане з можливістю виконання рішення суду за визначеними позивачем вимогами.
Крім того, як встановлено колегією суддів ТОВ «ЛТ ІНВЕСТ»повністю виконало свої зобов'язання за спірним договором і належним чином поставило позивачу все обладнання, програмне забезпечення і послуги, а позивач по даній справі лише частково виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманого за даним договором обладнання, що було встановлено і судовими рішеннями господарського суду Харківської області і Харківського апеляційного господарського суду у справі № 60/21-09. Цими ж судовими рішеннями було стягнуто з відповідача кошти в сумі невиконаного ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»обов'язку з оплати отриманого товару за спірним договором.
Ч. 4 ст. 653 ЦК України встановлено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору.
Тому згідно з приписами цієї норми, навіть у випадку задоволення позову, сторони не будуть мати права вимагати повернення вже виконаного, тобто ТОВ «ЛТ ІНВЕСТ»-поставленого товару та послуг, а ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»- вже сплаченої частини отриманих товарів та послуг.
Дана норма не забороняє вимагати ще невиконаного, в даному випадку і несплаченої частини вартості отриманого товару і послуг, навіть після розірвання договору. Тим більше, дана норма не забороняє вимагати чи стягувати таку плату до моменту набрання законної сили рішенням про розірвання договору, а зобов'язання за договором до такого моменту залишаються чинними і обов'язковими для сторін.
Таким чином, господарський суд безпідставно послався на приписи ч. 4 ст. 653 ЦК України, оскільки дана норма забороняє вимагати повернення виконаного, якщо інше не передбачено законом чи договором, а суд заборонив стягувати невиконане (несплачену частину вартості отриманого товару) за договором.
Залишаються обов'язковими для позивача по даній справі і приписи ст. 526 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В ч. 1 ст. 612 ЦК України вказано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Господарський суд першої інстанції всупереч зазначеним нормам заборонив стягнення суми боргу за дійсним і неприпиненим зобов'язанням, чим фактично вирішив питання щодо наявності підстав (обґрунтованості) стягнення суми боргу протягом певного періоду часу, тобто частково вирішив дане питання по суті.
Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог за окремим або тим самим спором. На недопустимість таких дій неодноразово вказували ВГС України і Верховний Суд України. В листі від 16.10.2008 р. № 01-8/626 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»Вищий господарський суд зазначив про недопустимість вжиття заходів забезпечення, які фактично є вирішенням позовних вимог до прийняття судом рішення у справі.
Як вбачається із оскаржуваної ухвали, господарським судом було заборонено невизначеному колу осіб вчиняти невизначений перелік дій («іншим особам вчиняти будь-які дії»), що суперечить приписам ч. 1 ст. 67 ГПК України, оскільки згідно з нею позов забезпечується забороною лише відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Перелік заходів забезпечення позову, наведений в цій статті є вичерпним. Як випливає з вищенаведеного, вжиті заходи забезпечення позову не стосуються предмету спору.
З огляду на вище досліджене та керуючись ст.ст. 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу ТзОВ»ЛТ ІНВЕСТ»задоволити.
Ухвалу господарського суду Рівненської області від 29.05.09 про забезпечення позову у справі № 15/87 скасувати.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
Матеріали справи скерувати до господарського суду Рівненської області.
Головуючий-суддя Р. Марко
Суддя С. Бойко
Суддя Т. Бонк