79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
25.11.09 Справа № 5/306-А
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого-судді Городечної М.І., суддів Юркевича М.В. та Кузя В.Л. у м.Львові, розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України" № 06/1024 від 15.11.2006 року (вх. № 870 від 20.11.2006 року) на постанову господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А
за позовом Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України", м. Ужгород, до Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області, м. Ужгород, про визнання нечинним припису КРУ в Закарпатській області № 07/05/2262 від 18.08.2005 р.
за участю представників: від позивача: Біланинець І.І., Івегеш С.А., від відповідача: не з»явився.
Присутнім в судовому засіданні представникам сторін та третіх осіб роз'яснено, що відповідно до ч.ч. 1, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень, ст.ст. 1, 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) апеляційне провадження здійснюється в порядку, встановленому даним Кодексом.
Присутнім представникам сторін також роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 27, 29, 49, 51, 53, 54, 59 КАС України.
Встановив, що постановою господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А відмовлено в адміністративному позові Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України", м. Ужгород, до Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області, м. Ужгород, про визнання нечинним припису КРУ в Закарпатській області № 07/05/2262 від 18.08.2005 р.
Не погоджуючись з даною постановою місцевого господарського суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі № 06/1024 від 15.11.2006 року (вх. № 870 від 20.11.2006 року) позивач у справі посилається на те, що постанова господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А не відповідає чинному законодавству України, фактичним обставинам справи, представленим документам, письмовим і усним поясненням сторін і підлягає скасуванню з наступних підстав:
- судом неповно з'ясовано обставини справи, допущено порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права;
- постанова господарського суду Закарпатської області не відповідає вимогам ст. 163 КАС України. У вказаній постанові судом не враховано пояснень представника позивача та приєднані письмові документи;
- судом не враховано, що пункти 4, абзаци 1,3 пункту 5 та пункти 6,7,8,10,11 припису № 07/05/2262 від 20.10.2006 є недійсними.
Апелянт просить постанову господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А скасувати та задоволити поданий ним позов і визнати недійсними пункти 4, абзаци 1,3 пункту 5 та пункти 6,7,8,10,11 припису.
Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області, м. Ужгород (відповідач у справі, надалі - КРУ) вимоги апеляційної скарги заперечило з підстав, викладених у запереченні № 07-05/3317 від 03.07.2007 року (вх. № 329 від 04.07.2007 року, № 6388 від 05.07.2007 року), та просить апеляційний суд залишити постанову господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А без змін.
Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що стверджується поштовим повідомленням про вручення його відповідальній службові особі під розписку ухвали суду від 30.09.2009 року, яке знаходиться в матеріалах справи. Відповідач причин зазначеного суду не довів. Однак апеляційний суд, враховуючи заслуховування ним пояснень представників сторін в попередніх судових засіданнях, враховуючи положення ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
31.07.2006 року ДП «Закарпатський облавтодор»подано адміністративний позов про визнання припису Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області № 07/05/2262 від 18.08.2005 року частково недійсним, а саме про визнання недійсним пункту 4, абзаців 1, 3 пункту 5, пунктів 6, 7, 8, 10, 11 даного припису.
Судом встановлено, що в період з 06.-27.07.2005 року відповідачем було проведено перевірку в позивача за період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, про що складено акт «Про результати перевірки в дочірньому підприємстві «Закарпатський облавтодор»за період 2004 року»від 27.07.2005 року № 05-31.
На підставі даного акту, відповідачем було виставлено позивачу оспорюваний припис від 18.08.2005 року № 07-05/2262.
Пунктом 4 даного Припису, зобов»язано позивача оприбуткувати по бухгалтерському обліку даного дочірнього підприємства виявлені контрольними заходами лишки будівель на загальну суму 26420 грн., а саме: адмінбудівлю експертною вартістю 13548 грн. та навіс експертною вартістю 12872 грн.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що даний пункт припису є обґрунтованим, оскільки позивачем в порушення ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не забезпечено достовірність даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності внаслідок проведення інвентаризації активів зобов»язань, так як з висновку про експертну оцінку майна, за адресою по вул.. Другетів, 103 в м.Ужгороді значиться пооб»єктно: адмінбудівля (В-1) та навіс (В-2), які по даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності не обліковуються.
Однак апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не враховано наданих позивачем в зауваженнях до акту від 27.07.2005 року пояснень, оцінено даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, вищевказаного висновку про експертну оцінку майна, з яких вбачається, що зазначені будівлі обліковані позивачем по бухгалтерському обліку по рах. 103 як одне ціле під назвою «складське приміщення»з первісною вартістю 33,5 грн. , а розділ даного приміщення пооб»єктно (В-1, В-2) у висновку про оцінку зроблено для визначення розміру орендної плати при здачі їх в оренду. За наведеного, апеляційним судом не вбачається порушення позивачем ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому п. 4 припису від 18.08.2005 року № 07-05/2262 слід визнати недійсним. За наведеного, підлягає скасуванню оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині вимог, а позов відповідно задоволенню.
Абзацом 1 пункту 5 даного Припису, зобов»язано відповідача забезпечити відшкодування заниження вартості будівлі гаражу (м.Мукачево, вул.. Графа фон Шен борна, 49) при здійсненні купівлі-продажу на суму 1464,30 грн.
Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю вимог даного абзацу 1 пункту 5 Припису.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого суду необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції не було враховано, що ціна продажу гаражу з аукціону була занижена, як видно з протоколу № 1 від 15.11.2004 року, не в порушення договору № 01/10, укладеного з філією Закарпатський аукціонний центр ДАК «МАЦ», оскільки позивач дав згоду на зниження початкової ціни не з першого аукціону, який не відбувся, а з повторного, що відповідало даній Угоді та чинному законодавству щодо порядку проведення аукціонів. Також слід зазначити, що даний аукціон і його результати не оспорювались в судовому порядку. За наведеного, апеляційним судом не вбачається заниження позивачем вартості продажу вказаного гаражу як підстави для видання Припису про порушення, а тому абзац 1 пункту 5 даного Припису слід визнати недійсним. А за наведеного, підлягає скасуванню оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині вимог, а позов відповідно задоволенню.
Абзацом 3 пункту 5 даного Припису, зобов»язано відповідача забезпечити відшкодування донарахованої орендарю -Службі автомобільних доріг в Закарпатській області плати за оренду легкового автомобіля «Гранд Черокі лімітед 5.2»в сумі 18511,06 грн.
Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю вимог Припису в цій його частині, пославшись на те, що при обрахунку орендної плати розмір амортизаційних відрахувань безпідставно розрахований на період експлуатації даного автомобіля саме на 10 років, починаючи з року взяття його на баланс, тобто 2004 року, а не з року його випуску -1997 року.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого суду необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції не враховано, що такий розрахунок позивача відповідає вимога п.п. 23, 25 стандарту П(С)БО 7»Основні засоби». Крім цього, правильність дій позивача підтверджується й висновком № 2068 судово-економічної експертизи, проведеної на виконання ухвали суду від 02.07.2008 року у даній справі, згідно якого термін використання автомобіля слід рахувати з дня визнання цього автомобіля активом ДП «Закарпатський облавтодор»(моменту оприбуткування). За наведеного, оцінивши в сукупності відповідно до ст. 86 КАС України докази в справі, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що абзац 3 пункту 5 даного Припису слід визнати недійсним. За наведеного, підлягає скасуванню оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині вимог, а позов відповідно задоволенню.
Пунктом 6 даного Припису, зобов»язано головного бухгалтера привести стан дебіторської та кредиторської заборгованості у відповідність до вимог чинного законодавства в Україні, зокрема, пунктів 1,2 ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Мінфіну України від 11.08.1994 року № 69, а також наказу «Про організацію бухгалтерського обліку по ДП «Закарпатський облавтодор»від 04.01.2003 року № 3.
Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю вимог даного абзацу 1 пункту 5 Припису.
Апеляційний суд, враховуючи не оспорення позивачем інших пунктів припису, якими виявлено порушення позивачем бухгалтерського обліку та фінансової звітності, визнання таких порушень, та, як наслідок, факт усунення їх позивачем згідно даного пункту Припису, що й визнається ним самим в апеляційній скарзі, погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Пунктом 7 даного Припису, зобов»язано позивача оприбуткувати по бухгалтерському обліку дочірнього підприємства матеріалів обстеження системи управління охороною праці на суму 583333,33 грн. та матеріалів оцінки протипожежного стану на суму 875000 грн.
Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю вимог Припису в цій його частині, пославшись на те, що перевіркою доведено факт порушення позивачем правил відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку, встановлених Інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов»язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.1999 року № 291, а саме помилковість віднесення позивачем вартості одержаних матеріалів друкованої книжкової продукції (обстеження системи управління охороною праці на суму 583333,33 грн. та оцінки протипожежного стану на суму 875000 грн.) в дебет рахунку № 910 «загально виробничі витрати», із кредиту рах. № 631 «розрахунки із вітчизняними постачальниками в сумі 1458334 грн. тобто без оприбуткування їх по бухгалтерському обліку.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого суду необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції не враховано, що аналітичні звіти протипожежного стану службових та виробничих приміщень по філіях та звіт за результатами проведеного аудиту системи управління охорони праці в дочірньому підприємству не є бібліотечним фондом. Відповідно до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 2 Закону «України «Про пожежну безпеку», п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 1.2, 2.1, 3.1, 3.2 «Положення про документальне забезпечення приписів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88, п.п. 15,8 п. 15 «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999 року № 318, «Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції, робіт, послуг» затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 року № 47, Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів капіталу, зобов»язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.1999 року № 291, витрати позивача пов»язані з охороною праці та пожежною безпекою, оформлені актами робіт № 20 від 30.09.2006 року № 47 від 30.09.2006 року, на суму 1458333,33 грн. відносяться до загально виробничих витрат та відображаються бухгалтерським проведенням Дебет 91- Кредит 63(68), а витрати, пов»язані з охороною праці та пожежною безпекою в податковому обліку відносяться до складу валових витрат відповідного податкового періоду. Дані обставини правильності оприбуткування позивачем по бухгалтерському обліку матеріалів обстеження системи управління охороною праці на суму 583333,33 грн. та матеріалів оцінки протипожежного стану на суму 875000 грн. підтверджується й висновком № 2068 судово-економічної експертизи, проведеної на виконання ухвали суду від 02.07.2008 року у даній справі. За наведеного, оцінивши в сукупності відповідно до ст. 86 КАС України докази в справі, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що пункт 7 оспорюваного Припису Відповідача слід визнати недійсним. Таким чином, підлягає скасуванню оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині вимог, а позов відповідно задоволенню.
Пунктом 8 даного Припису, зобов»язано позивача по бухгалтерському обліку дочірнього підприємства облікувати вартість земельних ділянок за грошовою оцінкою в загальній сумі 347921,53 грн., а саме: по дебету рах. № 122 «Права користування майном»та кредитом рах. № 424 «Безплатно одержані необоротні активи», як це передбачено вимогами наказу Мінфіну України від 30.11.1999 року № 291 «Про затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування»та п. 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996.
Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю вимог Припису в цій його частині, пославшись на те, що перевіркою доведено факт того, що за даними бухгалтерського обліку за дочірнім підприємством не значаться земельні ділянки, які воно займає по вул.. Другетів, 103, 107 та вул..Собранецькій, 39 в місті Ужгороді, а висновки відповідача в Приписі відповідають правилам п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Мінфіну України від 18.10.1999 року № 242.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого суду необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції не враховано, що зазначені земельні ділянки перебувають в постійному користуванні позивача, а право постійного користування землею не відповідає критерію визнання його активом, а отже, й для облікування на час видання оскарженого Припису відповідача згідно п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Мінфіну України від 18.10.1999 року № 242. Даний висновок, зокрема, підтверджується й думкою Мінфіну України, викладеній в листі № 31-34000-20/23-4625/6662 від 26.05.2006 року. Таке облікування земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні державних (казенних) підприємств, у складі основних засобів згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», було встановлено лише згідно наказу Мінфіну України від 19.12.2006 року № 1213. І на час розгляду справи, позивачем було оприбутковано землю на баланс за 2007 рік, в підтвердження чого подано копію балансу за 2007 рік. За наведеного, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що пункт 8 оспорюваного Припису Відповідача слід визнати недійсним. Таким чином, підлягає скасуванню оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині вимог, а позов відповідно задоволенню.
Щодо пунктів 10, 11 даного Припису, то апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог даних пунктів 10, 11 Припису, враховуючи не оспорення позивачем інших пунктів припису, якими виявлено порушення позивачем бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не заперечення таких порушень, та, як наслідок, факт усунення їх позивачем згідно даного пункту Припису, що й визнається ним самим в апеляційній скарзі.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що постанову господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А слід скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним п. 4, абз. 1, 3 п. 5, п. 7, п. 8 припису КРУ в Закарпатській області № 07/05/2262 від 18.08.2005 року як незаконну та необгрунтовану, та прийняти нову постанову, якою позов ДП «Закарпатський облавтодор»в цій частині вимог задоволити. В решті постанову господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А слід залишити без змін.
Відповідно до ст.ст. 87, 94, 206, ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України судові витрати по сплаті державного мита за розгляд справи розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог: а саме відшкодувати позивачу з Державного бюджету України 1 грн. 70 коп. судового збору за подання позовної заяви, та 85 коп. судового збору за подання апеляційної скраги.
Відповідно до ст. 89 КАС України, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” апелянт має право на повернення йому зайво сплаченого державного мита (судового збору) за подання апеляційної скарги в сумі 3 грн. 40 коп., подавши суду відповідне клопотання.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 94, 162, 196, 198, 202, 205, 207, 254, ч.ч. 1, 3, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України" частково задоволити.
2. Постанову господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним п. 4, абз. 1, 3 п. 5, п. 7, п. 8 припису Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області № 07/05/2262 від 18.08.2005 року, та прийняти нову постанову, якою позов в цій частині вимог задоволити : визнати недійсним п. 4, абзаци 1, 3 п. 5, п. 7, п. 8 припису Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області № 07/05/2262 від 18.08.2005 року. В решті постанову господарського суду Закарпатської області від 20.10.2006 року у справі № 5/306-А залишити без змін.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України" 1 грн. 70 коп. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви та 85 коп. за подання апеляційної скраги.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України. Касаційна скарга на дану постанову може бути подана протягом одного місяця з дня складання постанови в повному обсязі. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь