79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
18.11.09 Справа № 18/87
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Городечної М.І.
суддів Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк», за вих. № 05.1-2051 від 30.07.2009 року (вх. № апеляційного господарського суду 544 від 07.08.2009 року)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2009 року у справі № 18/87
за позовом Публічного акціонерного товариства «Острозьке хлібоприймальне підприємство», с.Оженин, Острозький район, Рівненська область
до Відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк», м.Івано-Франківськ
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Агролайф», м.Яворів, Львівська область
про визнання недійсним параграфу 8 Положення про порядок надання послуг з факторингу до договору про надання послуг з факторингу № ДФ /0014/2008 від 14.03.2008 року.
За участю представників: від позивача -не з»явився, від відповідача -Марків В.Д. Представникам сторін судом роз»яснено права та обов»язки передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК).
Встановив, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2009 року у справі № 18/87 задовлено позов Публічного акціонерного товариства «Острозьке хлібоприймальне підприємство»до Відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк»: визнано недійсним параграф 8 Положення про порядок надання послуг з факторингу до договору про надання послуг з факторингу № ДФ /0014/2008 від 14.03.2008 року з моменту укладення даного Договору, а також відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати по справі: 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, Відкрите акціонерне товариство «Плюс Банк»( надалі -ВАТ, Банк) оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі за вих. № 05.1-2051 від 30.07.2009 року ( вх. № 544 від 07.08.2009 року) вважає оскаржуване рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим, посилаючись на наступне:
- судом не було застосовано норму ч. 3 ст. 1081 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки даною нормою, яка є спеціальною в частині відповідальності сторін по договору, дозволено сторонам відступити від положень закону, та врегулювати в договорі можливість відповідальності клієнта за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається, і яка пред»явлена до виконання фактором, що й було зроблено сторонами в спірному параграфі 8 положення, що є додатком до договору про надання послуг факторингу від 14.03.2008 року.
- суд помилково застосував до спірних правовідносин норми ст.ст. 655, 1084 Цивільного кодексу України, оскільки вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з того, що ст. 1084 зазначеного Кодексу підлягає застосуванню при наявності передбачених в ній умов в самому Договорі факторингу, однак судом першої інстанції не було дано оцінки змісту даного договору. Так, умовами договору від 14.03.2008 року не передбачено фінансування позивача під конкретний договір із контрагентами -ТОВ «Агролайф»і ТОВ «Полісся-Агро», а метою його укладення є фінансування в межах встановленого факторингового ліміту контрагентів окремих, наперед не визначених накладних (фактур) позивача (клієнта) на поставку товару контрагентам -ТОВ «Агролайф»і ТОВ «Полісся-Агро», за умови їх відповідності умовам договору факторингу;
- судом постановлено рішення за неповного з»ясування обставин справи, а саме факту, на яку суму позивач був профінансований відповідачем;
- договір факторингу від 14.03.2008 року укладений сторонами на основі вільного волевиявлення сторін і позивач до його підписання, не зробив жодних заперечень щодо його змісту, не направляв відповідачу протоколу розбіжностей до проекту даного договору;
- договір факторингу від 14.03.2008 року не містить ознак, передбачених ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України.
Також відповідач наводить й інші доводи в обґрунтування підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого суду. Просить рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2009 року у справі № 18/87 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні поданого до нього позову.
Публічне акціонерне товариство «Острозьке хлібоприймальне підприємство»(надалі -ПАТ, Підприємство) заперечило доводи апеляційної скарги Банку з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 14.10.2009 року, поясненнях від 22.10.2009 року та від 11.11.2009 року. Зокрема, посилається на те, що ч. 1 ст. 1184 Цивільного кодексу України чітко передбачено, що клієнт не відповідає перед фактором в разі якщо фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі-продажу у нього фактором права грошової вимоги, оскільки відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, ст. 350 Господарського кодексу України факторингові послуги не що інше як купівля-продаж таких вимог, що й було зроблено відповідачем 14.07.2008 року на суму 137731,01 грн. в рахунок оплати по накладній № 190 від 14.07.2008 року. В позивача були відсутні будь-які грошові зобов»язання перед відповідачем до укладення договору факторингу від 14.03.2008 року. Просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2009 року у справі № 18/87 залишити без змін.
В судовому засіданні 04.11.2009 року оголошено перерву до 18.11.2009 року, про що представників сторін було ознайомлено під розписку.
В дане судове засідання від позивача представник не з»явився, однак апеляційний суд враховуючи, що його було ознайомлено в судовому засіданні 04.11.2009 року під розписку про час та місце даного судового засідання, а тому вважає, що ним забезпечено право позивача на участь його представника в судовому засіданні, і, відповідно, на судовий захист, а також, враховуючи, що судом було заслухано в попередньому судовому засіданні усні пояснення представника позивача, наявність в матеріалах справи відзиву на апеляційну скаргу та письмових пояснень позивача, вважає за можливе прийняти в даному судовому засіданні постанову без участі представника позивача.
Апеляційний суд перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
В позовній заяві від 02.03.2009 року ВАТ «Острозьке хлібоприймальне підприємство»просить визнати недійсним параграф 8 Положення про порядок надання послуг з факторингу до договору про надання послуг з факторингу № ДФ /0014/2008 від 14.03.2008 року, укладеного між сторонами, з моменту його укладення. Підставами для даного позову, як вбачається з позовної заяви є те, що на думку Підприємства, даний параграф Положення про порядок надання послуг з факторингу до договору про надання послуг з факторингу суперечить ч. 1 ст. 1084 Цивільного кодексу України та в односторонньому порядку зміннює суттєві умови договору про надання послуг з факторингу № ДФ /0014/2008 від 14.03.2008 року, що є підставою відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України для визнання його недійсним, оскільки даним параграфом Положення передбачено можливість відповідальності позивача перед відповідачем в разі невиконання боржником пред»явленої відповідачем до нього вимоги, тоді як відповідно до норми ч. 1 ст. 1084 Цивільного кодексу України, позивач як клієнт по Договору звільняється від відповідальності перед відповідачем як фактором за невиконання боржником вимоги, право якої було куплено відповідачем, в разі її дійсності.
Судом встановлено, що 18.03.2008 року між ПАТ «Острозьке хлібоприймальне підприємство»та ВАТ «Плюс Банк»укладено договір про надання послуг факторингу № ДФ/0014/2008 ( надалі Договір), невід'ємними частинами якого є : додаток № 1 - Індивідуальні умови Договору факторингу; додаток № 2 -Перелік контрагентів Факторанта; додаток № 3 - Картка зі зразками підписів уповноважених осіб Факторанта; «Порядок надання послуг з факторингу»(надалі -Положення, згідно п. 3 Договору).
Відповідно до п. 1 Договору, предметом Договору є придбання Фактором - Відповідачем у справі, і фінансування під відступлення прав грошових вимог, які належать Факторанту -позивачу у справі, за господарськими договорами, терміни сплати за якими ще не настали (майбутня вимога). В пункті 5 даного Договору, сторони передбачили, що цим Договором охоплені зобов»язання, що відповідають вимогам, вказаним у Положенні, стосовно контрагентів, зазначених у додатку № 2 до даного Договору.
В § 8 Положення передбачено, що :
Абзац 1 : Факторант заявляє та гарантує, що Контрагент повністю здійснить оплату, яка випливає з прав грошових вимог, фінансованих Фактором, та заявляє, що коли оплата не буде здійснена повністю у визначений термін оплати заборгованості, а прострочення заборгованості буде перевищувати період регресу, він заплатить на вимогу Фактора протягом п»яти днів суму авансу, зменшену на платежі, здійснені Контрагентом на користь Фактора, а також збільшену на належні за Договором проценти, нараховані від дати настання терміну оплати до дати фактичної сплати цієї заборгованості, та всіх витрат- зокрема, але не обмежуючись, судових та судововиконавчих витрат, - які поніс Фактор у зв»язку із відновленням своїх прав у судовому та позасудовому порядку.
Абзац 2 : Після сплати фактором усіх заборгованостей, про які йшлося в попередньому абзаці, фактор негайно подасть заяву про зворотний переказ прав грошових вимог на факторанта і ліквідацію гарантійного фонду (якщо такий був створений згідно з умовами Договору). У випадку набутих, але не фінансованих прав грошових вимог, у перший день після періоду регресу наступає автоматичний зворотній перехід (відступлення) цих прав грошових вимог до факторанта, за винятком випадків, коли фактор подасть іншу заяву зі своїм волевиявленням.
Абзац 3: Факторант несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами грошових вимог, право на які відступлено на користь фактора, і які пред»явлені до виконання, а також за шкоду якої зазнав фактор внаслідок несплати контрагентом боргу через недійсність або відсутність прав грошових вимог або їх частини, а також у випадку, якщо права грошових вимог, що є предметом Договору факторингу, або їх частина, існували на момент початку їх фінансування фактором, а потім перестали існувати з вини факторанта.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі -ГК) , майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. 1-2 ст. 180 ГК України).
В силу ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ч.ч. 2, 5 ст. 350 ГК України, за договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором ( ч. 1 ст. 1077 глави 73 ЦК України).
Даний Договір по своїй правовій природі містить ознаки договору факторингу, зокрема містить всі істотні умови, необхідні для договорів факторингу та передбачені законом, є укладений в письмовій формі, а тому відповідає всім правовим вимогам відносин між сторонами, що регулюються главою 73 ЦК України.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 року, з наступними змінами (п.п. 2, 5), та Вищий арбітражний суд України в своїх роз'ясненнях № 02-5/111 від 12.03.1999 року, із наступними змінами (п. 10), роз'яснили, що в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватись судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
В даному випадку позивач в позовній заяві вважає, що параграф 8 Положення про порядок надання послуг з факторингу до договору про надання послуг з факторингу № ДФ /0014/2008 від 14.03.2008 року не відповідає нормі ч. 1 ст. 1084 ЦК України та в односторонньому порядку зміннює суттєві умови даного договору, з чим і погодився суд першої інстанції.
Частиною 1 ст. 1084 ЦК України передбачено, що, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Зі змісту даної норм вбачається, що передбачені в ній наслідки настають тоді, коли умовами договору факторингу передбачено, що фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги.
Однак як вбачається зі змісту п.п. 1, 2 Договору, п.п. 4, 5, 10, 21 додатку № 1 до договору, додатку № 2, § 1 Положення щодо визначення понять даного Договору, п. 2 § 2, п.п. 1-3 § 3, § 4, п. 2 § 5, п. 1 § 6, § 12 Положення, умовами Договору не передбачено, що фінансування позивача здійснюється лише шляхом купівлі у нього фактором права конкретної грошової вимоги, що базується на конкретному господарському договорі, що виникла з конкретної накладної щодо відпуску клієнтом своєму контрагенту товару по них. З умов Договору вбачається, що відповідач зобов»язувався набувати та фінансувати права запропонованих позивачем своїх грошових вимог до контрагентів, перелічених в додатку № 2 до даного Договору, по ненаперед визначених в даному Договорі господарських договорах, шляхом перерахування йому коштів в розмірі не більшому ліміту фінансування, а останній зобов»язувася відступити фактору свої права вимоги до зазначених контрагентів.
При цьому, як вбачається зі змісту ст.ст. 1077-1178 ЦК України, предметом факторингу є відступлення права грошової вимоги до третьої особи (боржника). При цьому, законодавець розрізняє два різновиди правочинів факторингу : так у відповідності до абзацу 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор, новий кредитор) передає або зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) грошові кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника), яка випливає із поставки клієнтом товарів, виконання робіт чи надання послуг третій особі, а клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору цю грошову вимогу, а відповідно до абзацу 2 ч. 1 зазначеної вище Статті, передбачено можливість клієнта відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Також зі змісту даних норм можна зробити висновок про те, що в основі договору факторингу є не купівля-продажу в розумінні ст. 655 даного Кодексу, а цесія -передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином, як це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, тобто факторинг по своїй правовій природі є одним з видів заміни кредитора в зобов»язанні, і до нього відповідно застосовуються загальні норми ЦК України щодо заміни сторін в зобов»язанні ( глава 47 ЦК України), так і спеціальні норми даного Кодексу, що врегулювують відносини факторингу ( глава 73 ЦК України).
За наведеного, є безпіставним посилання суду першої інстанції на норму ст. 655 ЦК України в обгрунтування підстав недійсності параграфу § 8 Положення в розрізі посилань позивача на те, що ч. 1 ст. 1184 ЦК України чітко передбачено, що клієнт не відповідає перед фактором в разі якщо фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі-продажу у нього фактором права грошової вимоги та те, що оскільки відповідно до ст. 655 цього Кодексу факторингові послуги не що інше як купівля-продаж таких вимог, що й було зроблено відповідачем 14.07.2008 року на суму 137731,01 грн. в рахунок оплати по накладній № 190 від 14.07.2008 року.
При цьому, слід зазначити, що апеляційний суд не надає оцінку в даній справі умовам виконання сторонами зобов»язань по даному Договору, виконанням сторонами інших зобов»язань, що можуть бути пов»язані з зобов»язаннями по даному Договору, чи тих зобов»язань, які виникли з інших підстав, ніж даний Договір, однак одна із сторін вважає, що вини виникли на виконання цього Договору, оскільки з»ясування даних обставин виходить за межі дослідження в даній справі, виходячи з предмету спору.
Апеляційний суд зазначає, що в даній справі судом має бути надана лише оцінка відповідності змісту спірного параграфу § 8 Положення актам цивільного законодавства України, а саме ст. 1084 ЦК України, як це вимагає позивач в позовній заяві, і суд не вправі виходити за межі його вимог.
В даному випадку, як вже вищезазначалось апеляційним судом, ст. 1084 ЦК України, законодавець ставить в залежність передбачені даною нормою наслідки від наявності в конкретному договорі факторингу умов щодо того, чи здійснюється фінансування клієнта під відступлення права грошової вимоги шляхом придбання («купівлі») в нього права грошової вимоги, чи шляхом відступлення клієнтом факторові своєї грошової вимоги до боржника з метою забезпечення виконання зобов»язання клієнта перед фактором.
При цьому, ч. 1 ст. 1084 ЦК України, якою встановлено права фактора, не можна розглядати самостійно, без врахування інших норм даного Кодексу, зокрема, ст. 1081, якою передбачена відповідальність клієнта перед фактором. Так, ч. 3 ст. 1081 ЦК України передбачено, що Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу. Дана норма повністю кореспондується з загальною нормою ст. 519 цього ж Кодексу.
Як вбачається зі змісту спірного параграфу § 8 Положення (абз. 3), ним передбачено не лише права фактора (відповідача), але й умови відповідальності клієнта ( позивача) за невиконання або неналежне виконання його боржниками, переліченими в додатку № 2 до Договору, грошових вимог, право на які відступлено на користь фактора, і які пред»явлені до виконання. При цьому, зі змісту абзаців 2, 3 даного параграфу Положення, сторони обумовили, що клієнт несе відповідальність перед фактором не лише за дійсність відступленої вимоги, яка є предметом договору факторингу, а і за його виконання боржником, і у разі невиконання боржником такої вимоги, для нього настають правові наслідки у вигляді настання автоматичного зворотнього переводу ( відступлення) до нього як факторанта цих грошових вимог, та відшкодування шкоди за невиконання чи неналежне виконання контрагентом вимоги, тобто сторонами встановлено так званий в діловому обороті «регресний факторинг».
Окрім цього, з системного аналізу норм, що врегульовують особливості відповідальності клієнта по договору факторингу, також слід врахувати й норму ст. 519 ЦК України «Відповідальність первісного кредитора у зобов»язанні», якою допускається можливість відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором за невиконання боржником свого обов»язку по виставленій йому новим кредитором вимозі, в разі поруки первісного кредитора за боржника перед новим кредитором.
В даному випадку, враховуючи зміст абз. 1 параграфу § 8 Положення, закріплені в наступних двох абзацах, вищенаведені норми чинного законодавства, а також положення ст.ст. 543, 553-554 ЦК України, судом вбачається, що даною умовою Договору, сторонами фактично встановлено поруку первісного кредитора (цедента) -клієнта по договору факторингу за боржника перед новим кредитором ( цесіонарієм) -фактором по Договору за виконання боржником пред»явленої до нього грошової вимоги, тобто клієнт, відступаючи право вимоги фактору, приймає на себе обов»язок виступити у ролі «солідарного боржника», по відношенню до виконання боржником свого обов»язку перед фактором.
Також слід зазначити, що в силу ст. 3 ЦК України, ст.6, 184 ГК України, господарська діяльність в Україні здійснюється на основі свободи договору. При цьому, згідно норм, ч. 2 ст. 4, ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, зокрема й даного Кодексу, і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Судом апеляційної інстанції не вбачається зі змісту ст. 1084 ЦК України, суті правовідносин, що виникають в разі заміни кредитора у зобов»язанні способом відступлення права вимоги, зокрема й на підставі договору факторингу, що регулюються нормами ст.ст. 512-519, 1077-1086 ЦК України, прямої заборони на відступлення сторонами договору факторингу від положень даної статті.
При цьому, слід зазначити, що в силу встановленої ст. 203 ЦК України презумпції правочину, апеляційний суд констатує, що оскільки Закон прямо допускає надання поруки за боржника цедентом, а відтак, і клієнтом по договору факторингу, відсутність в ст. 1084 ЦК України прямої заборони на вчинення таких дій, тому в спірному випадку, на думку колегії суддів, позивачем не спростовано презумпції правомірності правочину, а судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для визнання недійсним спірного параграфу 8 Положення про порядок надання послуг з факторингу до договору про надання послуг з факторингу № ДФ /0014/2008 від 14.03.2008 року.
Відповідно до ч.ч. 2-3 п. 1 постанови Пленому Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 року № 11, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
В даній справі, суд першої інстанції вирішуючи спір по суті, не з'ясував всіх обставин справи, зокрема, тих обставин, з яким закон пов»язує недійсність правочину. При цьому, місцевим загальним судом встановлено обставини та зроблено висновки, які грунтуються на неправильному застосуванні ним норм матеріального права: ст.ст. ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 1084 ЦК України що регулюють підстави недійсності правочинів, та не засновано норм матеріального права, які би мали бути засновані судом для повного та всебічного з»ясування всіх обставин справи та прийняття законного та обгрунтованого рішення по суті спору, та відповідно, й порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 4-7, 82-85 ГПК України щодо порядку прийняття ріщення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2009 року у справі № 18/87 слід скасувати як незаконне та необґрунтоване, та керуючись повноваженнями, наданими йому п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, прийняти нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству «Острозьке хлібоприймальне підприємство»в позові до Відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк» про визнання недійсним параграфу 8 Положення про порядок надання послуг з факторингу до договору про надання послуг з факторингу № ДФ /0014/2008 від 14.03.2008 року з моменту укладення даного Договору.
Враховуючи вимоги ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по розгляду покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 104, 105 ГПК України,
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк»задоволити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2009 року у справі № 18/87 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Острозьке хлібоприймальне підприємство»на користь Відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк»- 42 грн. 50 коп. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати у відповідності до ст. 116 ГПК України наказ на виконання даної постанови.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.
6. Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий - суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь