01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.12.2009 № 20/198
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання
представників сторін:
позивача: Мусієнко В.І. (дов. від 15.06.09 №15/06/09);
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виробничого підприємства "СТАЛЕВИЙ ДІМ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2009
у справі № 20/198 (суддя
за позовом Приватного підприємства "КОЛІБРІ"
до Приватного виробничого підприємства
"СТАЛЕВИЙ ДІМ"
про стягнення 47432,55 грн.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.09 позов задоволений частково.
Стягнуто з Приватного виробничого підприємства “СТАЛЕВИЙ ДІМ” на користь Приватного підприємства “КОЛІБРІ” 36434,23 грн. - основного боргу, 4355,35 грн. - пені, 598,92 - 3% річних, 3497,69 грн. - збитків від інфляції 448,86 - державного мита, 295,72 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що позивачем не виконано вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України щодо виконання зобов'язань.
Відповідач в судове засідання повноважних представників не направив. Однак, його було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвал Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 28.10.09 та відкладення розгляду справи від 18.11.09, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75.
Крім того, про належне повідомлення відповідача у справі про прийняття його апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається своєчасне отримання представником Приватного виробничого підприємства “СТАЛЕВИЙ ДІМ” ухвали суду від 28.10.09.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.97 № 02-5/289 із змінами „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Колегія судів вважає, що нез'явлення в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
20.03.08 між Приватним підприємством “КОЛІБРІ” (далі-позивач, виконавець) та Приватним виробничим підприємством “СТАЛЕВИЙ ДІМ” (далі-відповідач, замовник) було укладено договір №50.
Згідно з п. 1.1. договору від 20.03.08 № 50. виконавець за дорученням і у відповідності з рекомендаціями замовника зобов'язується здійснювати комплекс заходів по плануванню, виготовленню й розміщенню рекламної продукції у засобах масової інформації згідно з рахунками-фактурами, а замовник зобов'язується оплачувати вказані послуги на умовах і в строк, які визначені цим договором.
Відповідно до п. 4.4. вказаного вище договору оплата послуг замовником проводиться в період п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.
27.11.08 між сторонами підписано додаток №13 до договору, згідно з яким останніми визначено рекламні послуги, які надає виконавець, а саме: розміщення реклами у виданнях: “Строй прайс”, “Днепровская неделя”, “Привоз”, “От и до”, “Объявления по средам”, “Гриф”, “Авизо” м. Житомир, “Щаслива знижка”, “Металлический весник”, “Харьковский курьер”, “Строй прайс”, “Звезда 4”, “33 канал” та визначена загальна сума до сплати - 36434,23грн. з ПДВ 20% та ПНР 0,5%.
Пунктом 2 додатку № 13 до договору сторонами визначено, що замовник проводить 100% передоплату в розмірі 36 434,23грн. за розміщення реклами на підставі рахунку-фактури №К-00800 від 27.11.08.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру від 27.11.08 №К-00800 на суму 36 434,23грн.
28.02.09 сторонами підписано Акт №К-00000038 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 36 434,23грн.
Статтею 629 Цивільний кодекс України (далі-ЦК України) передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем попередню оплату за послуги з планування, виготовлення й розміщення рекламної продукції у засобах масової інформації здійснено не було.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що рахунок-фактура від 27.11.08 відповідачем не отримувався, відповідно строк оплати не настав, а також посилається на те, що акт виконаних робіт підписано зі сторони відповідача помилково, оскільки послуги відповідачем за договором №50 від 20.03.2008р.фактично не надані.
В частині 1 ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, договори носять вольовий характер, який проявляється в бажанні осіб встановити права і прийняти обов'язки з метою досягнення правового результату.
Вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за договором, є виконанням договору.
Дане виконання договору може оформлюватись окремими документами, складеними сторонами за договором, як то накладною, актом приймання-передачі майна та іншими, які не породжують самостійних прав чи обов'язків, а є тільки технічною фіксацією виконання умов договору, тобто документуванням особами своїх дій по реалізації набутих прав і прийнятих обов'язків.
Жодних прав і обов'язків, характерних для договору як виду зобов'язання, оспорюванні акти приймання-передачі не породжують. У них не зафіксовано, які права і обов'язки виникають між сторонами, і якому інституту договірних зобов'язань вони характерні.
Акт №К-00000038 здачі-прийняття робіт підписаний як від імені виконавця, так і від імені замовника. Відповідач не заперечує проти того, що зазначений акт підписаний керівником замовника та на акті міститься печатка замовника.
При цьому відповідач зазначає, що вказаний акт підписано керівником відповідача помилково. Дане твердження відповідача не містить жодних доказів на підтвердження того, що після підписання акту здачі-прийняття робіт відповідач повідомляв позивача про помилковість його підписання, про те, що послуги є такими, що не прийняті замовником.
Таким чином Єршов С.Л., який підписав акт від імені замовника та є керівником відповідача із відповідними повноваженнями, у тому числі наділений повноваженнями на підписання актів, розумів значення своїх дій при його підписанні та підтвердив факт розміщення виконавцем реклами у пресі по рахунку від 27.11.08 №К-00800 на загальну суму 36434,23грн.
Посилання відповідача на те, що послуги у встановленому обсязі фактично не були надані не приймається судом до уваги, оскільки при підписанні акта №К-00000038 здачі-прийняття робіт (надання послуг) керівник відповідача, який діє від імені та в інтересах відповідача, підтвердив факт надання позивачем послуг на визначену сторонами суму.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 36434, 23 грн. основного боргу підлягає задоволенню.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).
В п. 6.2. договору від 20.03.08 № 50 зазначено, що у випадку недотримання термінів сплати за цим договором з винної сторони на користь сторони, що потерпіла, буде стягнута пеня в максимально передбаченому дійсним законодавством розмірі від суми боргу за кожний день такої прострочки.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
В ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.. 625 ЦК України).
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені, збитків від інфляції, 3 % річних.
Вимогу позивача щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 2500,00грн. колегія суддів вважає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг (п.10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/78 від 04.03.98).
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надано копію договору від 15.06.09 №06/2009/А про надання адвокатських послуг, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2446/10 та платіжне доручення від 18.06.09 №362 про оплату 2500,00грн.
Надавши відповідну оцінку вказаному вище договору від 15.06.09 №06/2009/А, слід зазначити, що у ньому не передбачено надання консультацій безпосередньо щодо заборгованості відповідача або представлення інтересів позивача у суді адвокатом саме у справі про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 20.03.08 №50.
Пунктом 4.1 договору від 15.06.09 №06/2009/А визначена загальна суму винагороди у розмірі 2500,00 грн. за представлення інтересів позивача у Господарському суді міста Києва, Київському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України, за позовом до ПП “Сталевий дім”. Проте, зазначений пункт договору не конкретизує за яким саме позовом до ПП “Сталевий дім” підлягає сплаті зазначена винагорода та чи сплачується зазначена сума загалом за представлення адвокатом інтересів позивача у всіх судових інстанціях, чи у кожній інстанції окремо.
До того ж акт №06/2009/А/01 прийомки-передачі виконаних робіт, за яким клієнт (позивач) підтвердив приймання адвокатських послуг від адвоката згідно договору від 15.06.09 №06/2009/А на суму 2500,00грн., складений 22.06.09, тобто до пред'явлення позивачем позову до суду та порушення провадження у справі.
Отже, зазначеним актом не може бути підтверджений факт надання послуг щодо представлення адвокатом інтересів позивача у суді на час, коли такі послуги ще не були надані.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.09 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.09 у справі №20/198 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи №20/198 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
21.12.09 (відправлено)