Справа № 161/1325/20
Провадження № 2-а/161/137/20
25 червня 2020 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М., за участю секретаря судового засідання Кубяк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Луцьку адміністративну справу №161/1325/20 за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №2 батальйону №2 відділу організації несення служби в м. Ковелі Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кисіля А.Р., Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №1984338 від 16.01.2020 року,
24 січня 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, а також відсутність у відповідача доказів, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
З наведених підстав просить суд визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАК №1984338 від 16.01.2020 року.
Ухвалою суду від 30 січня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін у судове засідання.
У письмовому відзиві представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення повністю доведена. Оскаржувана постанова містить всі вимоги, що встановлює КУпАП.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, а також не заперечується сторонами, що 16 січня 2020 року інспектора роти №2 батальйону №2 відділу організації несення служби в м. Ковелі Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кисіля А.Р. винесена постанова про накладання адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1984338, в якій зафіксовано, що 16 січня 2020 року о 17.10 год. ОСОБА_1 , керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero Spori НОМЕР_1 не пред'явив на вимогу працівника поліції поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Такі дії кваліфіковані як порушення ч.1 ст.126 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у розмірі 425,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірній постанові, суд зазначає таке.
В першу чергу, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача - інспектора роти №2 батальйону №2 відділу організації несення служби в м. Ковелі Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кисіля А.Р., оскільки відповідно до частини другої статті 222 КУпАП, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, належним відповідачем у справі є саме орган Національної поліції - Управління патрульної поліції у Волинській області, а не його співробітник, а тому позовні вимоги до неналежного відповідача - інспектора роти №2 батальйону №2 відділу організації несення служби в м. Ковелі Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кисіля А.Р., до задоволення не підлягають саме з цих мотивів.
Розглядаючи вимоги до належного відповідача - Управління патрульної поліції у Волинській області, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 258 від 27.03.2019 пункт 2.1 «ґ» Правила дорожнього руху викладені у новій редакції, як передбачає, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення);
Крім того, суд вважає загальновідомим факт того, що в Україні для відкритого та цілодобового доступу до Єдиної централізованої бази даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України, діє веб-сайт https://policy-web.mtsbu.ua/, на якому можливо перевірити як наявність у конкретного транспортного засобу полісу обов'язкового страхування цивільного відповідальності, так і перевірити дійсність конкретного полісу за його серією та номером.
Як слідує з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність на автомобіль, яким керував позивач, застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» згідно полісу № ЕР .161102712 від 05 вересня 2019 року, з терміном дії до 4 вересня 2020 року (а.с. 4).
Матеріали справи не містять доказів того, що поліцейський притягуючи позивача до адміністративної відповідальності за порушення ч.1 ст.126 КУпАП добросовісно виконав вимоги пункту 2.1 «ґ» ПДР, а саме запропонував позивачу пред'явити візуальну форму страхового поліса на електронному носії, наприклад на мобільному телефоні.
На думку суду, оскільки законодавством запроваджено можливість пред'явити поліцейському поліс обов'язкового страхування не тільки в письмовому вигляді, але і в електронному, і, крім того, наявний відкритий та публічно-доступний веб-сервіс, який дозволяє перевірити наявність полісу на конкретний транспортний засіб на місці зупинки, поліцейський, притягуючи позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, проявив надмірний формалізм, а також діяв необґрунтовано та безпідставно.
З наведених вище підстав суд дійшов висновку, що спірну постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП слід скасувати, справу про адміністративне правопорушення в цій частині закрити.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року № 543/775/17 зроблений наступний правовий висновок.
Відповідно до положень статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об'єктів оплати судовим збором.
Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п'ята статті 4 Закону № 3674-VI.
Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.
Тож особи, стосовно яких ухвалено судове про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.
За частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як складової права осіб на доступ до суду.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач, керуючись вищенаведеною позицією ВП ВС, сплатив 420,40 грн. судового збору.
Зважаючи на те, що суд задовольняє позовні вимоги, сплачений позивачем судовий збір суд стягує на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтею 286 КАС України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора роти №2 батальйону №2 відділу організації несення служби в м. Ковелі Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кисіля А.Р. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №1984338 від 16.01.2020 року.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №1984338 від 16.01.2020 року- задовольнити.
Скасувати постанову інспектора роти №2 батальйону №2 відділу організації несення служби в м. Ковелі Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кисіля А.Р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №1984338 від 16.01.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Л.М. Присяжнюк