Справа № 161/14055/19
Провадження № 2/161/659/20
24 червня 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді - Крупінської С.С.
при секретарі - Бакай Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації,-
встановив:
Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, та свої вимоги мотивує тим, що вона є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». Вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Борохів Ківерцівського району Волинської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 30.08.2011 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В шлюбі в 2012 році народилася дочка ОСОБА_2 .
09.04.2014 року її чоловіка ОСОБА_3 було призвано на військову службу Луцьким ОМВК Волинської області. При цьому, в званні старшого лейтенанта, він брав участь в боях за захист суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України в Донецькій та Луганській областях у складі 51-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України (51 ОМБр, в/ч НОМЕР_1 , пп НОМЕР_2 ).
В кінці серпня 2014 року, виконуючи бойове завдання в зоні проведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, орієнтовно в районі між н.п. Іловайськ та Кутейникове Донецької області, ОСОБА_4 отримав бойові травми із залученням декількох ділянок тіла та зник безвісти. Восени 2014 року вона розпочала пошуки, які тривали до серпня 2015 року. Зокрема, листом № 306/1304/8335/2 від 17.10.2014 року, складеним Головним управлінням військової служби правопорядку Збройних сил України, йому було повідомлено, що станом на 17.10.2014 року її чоловік перебуває у полоні збройних формувань Російської Федерації на непідконтрольній Україні території міста Сніжне. Міністрество оборони України спільно з іншими відомствами вживали заходів щодо його звільнення. Однак як вбачається із повідомлення № 306/04/4963, на доручення Президента України та наказу СБУ був створений Міжвідомчий центр допомоги громадянам у питаннях звільнення полонених, заручників та винайдення зниклих безвісти. Проте, з огляду на невиконання проросійськими найманцями так званих «ДНР» і «ЛНР» «Мінських домовленостей» процес звільнення полонених постійно затягувався.
Звернувшись 22.10.2014 року до управління МВС України у Волинській області із заявою про перебування ОСОБА_3 в полоні у проросійських найманців так званої «ДНР» було відкрито кримінальне провадження № 12014030000000407. В ході проведення досудового розслідування встановлено, що її чоловік за висноками ДНК експертизи загтнув та був захоронений за № 829/л. Таким чином, лише 10.08.2015 року з матеріалів даного розслідування вона дізналась про загибель чоловіка. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17.01.2019 року у цивільній справі № 161/15178/18, яке набрало законної сили, встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , при виконанні обов'язку військової служби в серпні 2014 року на території Донецької та Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Таким чином, внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської області було порушено невід'ємне право на життя її чоловіка ОСОБА_3 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікована Законом України № 475/75-ВР від 17 07.1997 року), що є підставою для відшкодування їй моральної шкоди. Вважає, що розмір моральної шкоди, що має бути відшкодована їй та її дочці становить 3 434 400 грн, що за офіційним курсом НБУ становить на день підписання заяви 120 000 Євро, тобто, кожному по 1 717 200 грн., що є еквівалентом 60000 євро за офіційним курсом НБУ.
Позивач в судове засідання не з'явилася, хоча про день та час слухання справи повідомлена належним чином, в письмовій заяві позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просить розглядати справу у її відсутність.
Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через Посольство Російської Федерації в Україні, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, заперечення на позов не надіслано.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, так як розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.
Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення
Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 17.01.2019 року у цивільній справі № 161/15178/18, яке набрало законної сили, встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов'язку військової служби в серпні 2014 року на території Донецької та Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (а.с.25а-31).
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Позивач по справі є дружиною померлого ОСОБА_3 , шлюб з якою укладено 30.08.2011 року (а.с. 19). ІНФОРМАЦІЯ_3 в них народилася дочка ОСОБА_2 (а.с. 20).
Судом встановлено, що Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що друга фаза збройної агресії проти України розпочалася в квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
Аналізуючи наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, зокрема й частини Луганської області, де загинув чоловік позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
За вимогами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією .
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації частини Луганської області, загинув чоловік позивача та батько їх малолітньої дитини, що завдало їм значної моральної шкоди, що виражається у втраті близької їм людини, саме чоловіка та батька.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно п.3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках тощо.
Як слідує зі ст.ст.1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду, позивачка довела, що внаслідок порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні зазнають душевний біль, безперервні страждання через втрату чоловіка та батька впродовж останніх років, що є підставою для задоволення вимог у повному обсязі та справедливою компенсацією моральної шкоди з Російської Федерації на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 16, 23, 1167, 1168, 1200, 1201, 1202 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 717 200 (один мільйон сімсот сімнадцять тисяч двісті) грн., що є еквівалентом 60 000 (шістдесят тисяч) євро за офіційним курсом Національного Банку України.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1 717 200 (один мільйон сімсот сімнадцять тисяч двісті) грн., що є еквівалентом 60 000 (шістдесят тисяч) євро за офіційним курсом Національного Банку України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлено 24.06.2020 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду С.С. Крупінська