Справа № 560/2253/20
іменем України
30 червня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом від 31.03.2020, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бонових дій за 2017- 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 серпня 2018 року; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2017-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 серпня 2018 року.
В обґрунтування вимог позову зазначив, що згідно витягу з наказу №183 від 10.08.2018 командира військової частини НОМЕР_1 , старшого солдата ОСОБА_1 , водія-електрика радіостанції вузла зв'язку в/ч НОМЕР_2 виключено із списків особового складу частини, на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.08.2018 №45-РС у запас. При цьому, починаючи з 2017 року по день звільнення з військової служби додаткова відпустка як учаснику бойових дій йому не надавалась, а компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачена.
Ухвалою суду від 30.04.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
Зазначену ухвалу вручено відповідачу 06.05.2020, що стверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачем не надано, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами з урахуванням ст. 126 КАС України, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого 19.10.2017 (арк. спр. 8).
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №183 від 10.08.2018, старшого солдата ОСОБА_1 , водія - електрика радіостанції вузла зв'язку військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08 серпня 2018 №45-РС з військової служби у запас, з 10.08.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (арк. спр. 9).
Відповідно до довідки відповідача №89 від 27.02.2020, під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 не надавалася додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, компенсацію не виплачували (арк. спр. 10).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17-19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття "особливого періоду" наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон № 3543-XII та Закон № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017 - 2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічна позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18, яке набрало законної сили і є зразковим рішенням.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач довів позовні вимоги, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у зразковій справі №620/4218/18, задовольняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2017 - 2018 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2017 - 2018 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 30 червня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )
Головуючий суддя А.І. Петричкович