Справа №500/610/20
30 червня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 березня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу період роботи в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля" з 01.07.1979 по 31.12.1979, 01.01.1980 по 31.12.1980, 01.07.1999 по 31.12.1999, 01.01.2000 по 01.03.2000;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля" з 01.07.1979 по 31.12.1979, 01.01.1980 по 31.12.1980, 01.07.1999 по 31.12.1999, 01.01.2000 по 01.03.2000.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11.02.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з проханням зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.07.1979 по 31.12.1979, з 01.01.1980 по 31.12.1980, з 01.07.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 01.03.2000, необхідні для призначення пенсії за віком.
Листом від 11.02.2020 №205-177/П-02/8-1900/20 відповідач повідомив позивачу, що оскільки протягом 1979-1980 років ним не виконано встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, тому при обчисленні стажу з 01.07.1979 по 31.12.1980 враховано час роботи за фактичною тривалістю.
Позивач з таким рішенням не погоджується та вважає, що стаж його роботи у періоди з 01.07.1979 по 31.12.1979, з 01.01.1980 по 31.12.1980, з 01.07.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 01.03.2000 в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля", підтверджується відповідними записами в трудовій книжці №1/32 від 10.08.1981.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
23.03.2020 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просило розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою суду від 06.04.2020 визначено розгляд справи №500/610/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено у справі судове засідання на 30 квітня 2020 року.
30.04.2020 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи відкладено на 04.06.2020 та продовжено процесуальні строки розгляду справи.
28.05.2020 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від представника позивача адвоката Сивака Т.М. поступила відповідь на відзив.
04.06.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи через карантинні заходи, яке в судовому засіданні задоволено і розгляд справи відкладено на 23.06.2020.
10.06.2020 відповідачем подано до суду заперечення, в яких просять в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
23.06.2020 представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи №500/610/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в порядку письмового провадження за наявними документами.
23.06.2020 від представника позивача поступила через відділ документального забезпечення суду заява про розгляд даної адміністративної справи без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити.
Нормами частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частиною першою статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини третьої статті 205 КАС України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки від представників сторін поступили письмові клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, підстав для відкладення розгляду справи, визначених КАС України, немає, та відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, тому справу розглянуто за відсутності сторін (їх представників), у письмовому провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При цьому суд також враховує, що дана справа є справою незначної складності, для якої пріоритетним є швидке її вирішення.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 визначено перейти до розгляду справи №500/610/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в порядку письмового провадження.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 протягом трудової діяльності працював на різних підприємствах, що підтверджується відомостями трудової книжки №1/32 від 10.08.1981.
18.12.2019 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 11.02.2020 №205-177/П-02/8-1900/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило, що оскільки протягом 1979-1980 років позивач виконав встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, тому при обчисленні стажу з 01.07.1979 по 31.12.1980 враховано час роботи за фактичною тривалістю, зокрема:
1979 рік - 109 трудоднів;
1980 рік - 151 трудодень.
Крім того зазначено, що період роботи з 01.01.1999 по 01.07.1999, відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 по справі 3500/397/19, враховано до страхового стажу в повному обсязі.
Інших пояснень чи обґрунтувань що зумовили не врахування відповідачем стажу позивача за періоди роботи з 01.07.1979 по 31.12.1979, з 01.01.1980 по 31.12.1980, з 01.07.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 01.03.2000 у листі від 11.02.2020 №205-177/П-02/8-1900/20 не вказано.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За нормами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), де регламентовано порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 27 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Із наведених законодавчих норм слідує необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Суд зазначає, що стаж роботи ОСОБА_1 у вказані періоди з 01.07.1979 по 31.12.1979, з 01.01.1980 по 31.12.1980, з 01.07.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 01.03.2000 у колгоспі "Шлях до комунізму" та в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля", підтверджується відповідними записами в трудовій книжці №1/32 від 10.08.1981 року.
Відмовляючи позивачу листом від 11.02.2020 №205-177/П-02/8-1900/20 відповідачем зазначено, що оскільки протягом 1979-1980 років позивач виконав встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, тому при обчисленні стажу з 01.07.1979 по 31.12.1980 враховано час роботи за фактичною тривалістю, зокрема: 1979 рік - 109 трудоднів; 1980 рік - 151 трудодень, посилаючись на приписи статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Так, за змістом статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Встановлені судом обставини справи та аналіз наведених законодавчих норм свідчать, що при розгляді питання про призначення пенсії за віком підтвердження загального стажу роботи позивача відомостями трудової книжки є достатнім і не вимагає додаткового вирішення питання про вироблення встановленого мінімуму трудової участі у громадському господарстві.
Крім того, факт роботи позивача у в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля" і у колгоспі "Шлях до комунізму" у спірні періоди з 01.07.1979 по 31.12.1979, з 01.01.1980 по 31.12.1980, з 01.07.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 01.03.2000 підтверджується також архівною довідкою комунальної архівної установи "Районний трудовий архів" від 05.10.2018 №П/290.
З врахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що робота позивача в у колгоспі "Шлях до комунізму" та сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля" у спірні періоди з 01.01.1994 року по 31.12.1994 року, з 01.07.1979 по 31.12.1979, з 01.01.1980 по 31.12.1980, з 01.07.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 01.03.2000 підлягає зарахуванню до загального страхового стажу в повному обсязі, оскільки такі підтверджуються записами в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, що є достатнім для врахування при призначенні пенсії за віком і не вимагає додаткового підтвердження позивачем стажу як члена колгоспу з вирішенням питання про вироблення встановленого мінімуму трудової участі в колгоспному виробництві.
Додатково суд зазначає, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 у справі №500/697/19 визнано протиправною відмову Теребовлянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.03.2019 року №1628/02.
Зобов'язано Теребовлянське об'єднанння управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи позивача в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля" :
01.01.1994 року по 31.12.1994 року; 01.01.1996 року по 31.12.1996 року; 01.01.1998 року по 31.12.1998 року; 01.01.1999 року по 01.07.1999 року та період роботи у ТОВ АП "Колос -2" з 17.05.2004 по 24.10.2005 року.
Зобов'язано Теребовлянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 22.10.2018 року з урахуванням висновків суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 апеляційну скаргу Теребовлянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 року у справі №500/697/19 без змін.
За нормами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як передбачено частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, не виконано та не доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу період роботи в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля" з 01.07.1979 по 31.12.1979, 01.01.1980 по 31.12.1980, 01.07.1999 по 31.12.1999, 01.01.2000 по 01.03.2000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в сільськогосподарському товаристві власників земельних та майнових паїв "Поділля" з 01.07.1979 по 31.12.1979, 01.01.1980 по 31.12.1980, 01.07.1999 по 31.12.1999, 01.01.2000 по 01.03.2000.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп. згідно квитанції №0.0.1636390337.1 від 02.03.2020.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 червня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1
відповідач -Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області код ЄДРПОУ 14035769 Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001
Головуючий суддя Мартиць О.І.