30 червня 2020 року м. Рівне №460/2981/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді С.А. Борискін, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Держгеокадастру у Рівненській області
визнання незаконним та скасування наказу, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 22.04.2020 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив:
- на підставі ст.56 Конституції України та ст.1173-1176 Цивільного кодексу України, відшкодувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконним рішенням Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, зазначеним в наказі від 14.11.2019 №2967, визначивши її розмір на розсуд суду;
- визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.11.2019 №2967.
Мотивуючи вимоги позову, ОСОБА_1 зазначав, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.11.2019 №2967 йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав не надання погодження Шубківською сільською радою. На підтвердження протиправності такого рішення суб'єкта владних повноважень позивач покликався на рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/4198/19. При цьому вказував на те, що відповідач умисно порушує його право на першочергове безоплатне право на отримання земельної ділянки у власність як особи з статусом учасника бойових дій. Повідомляв, що наслідком таких дій є його пригнічення, розчарування, депресія, порушення сну, погіршення якісних показників в роботі та моральна шкода. За наведеного позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 27.04.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.05.2020 на 09:30 год.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 25.05.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що наказом Держземагенства України від 15.10.2014 №328 передбачено обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. Оскільки Шубківська сільська рада не надала свого погодження, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.11.2019 №17-2967/16-19-СГ позивачу правомірно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва. Поряд з цим, відповідач пояснював, що після отримання погодження від Шубківської сільської ради 18.02.2020 було прийняло наказ від №17-644/16-20-СГ, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,1000 га у власність на території Шубківської сільської ради. За таких обставин вважав, що оскаржуваний в межах даної справи наказ від 14.11.2019 фактично вичерпав свою дію та не створює жодних правових наслідків для позивача. Крім того, відповідач наголошував на безпідставності позовних вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Просив повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.27-29).
Ухвалою суду від 27.05.2020 закрито підготовче провадження у справі №460/2981/20 та вирішено розпочати розгляд справи по суті. Подальший розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.
15.06.2020 позивачем подано до суду письмову заяву з додатковими обґрунтуваннями та доказами щодо позовних вимог у двох примірниках, в якій висловлено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Тобто, вказана заява за своєю суттю є відповіддю на відзив. Доказів надіслання такої заяви відповідачеві не долучено.
Відповідно до ч.1, 2 ст.44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з пп. 2, 3 ч.3 ст.44 КАС України, учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч.3, 4 ст.162 КАС України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
До відзиву додаються, зокрема, документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Згідно з ч.2 ст.163 КАС України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою статті 162 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги заяву позивача від 15.06.2020 (відповідь на відзив) до уваги та вважає за можливе здійснити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи, що розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження, то відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено і сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26.07.2019 Державною фіскальною службою України (а.с.4).
15.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Шубківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, яке було зареєстровано за № Р-3747/0/17.
21.10.2019 відповідно до рішення колегії Держземагенства України №2/1 від 14.10.2014 "Про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області надіслано лист до Шубківської сільської ради № К-3749/0-4200/0/94-19 (а.с.30).
У зазначеному листі відповідач просив в десятиденний термін надати інформацію щодо можливості надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, зокрема, ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального садівництва на території Шубківської сільської ради.
Доказів отримання вказаного листа адресатом матеріали справи не містять.
14.11.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області прийнято наказ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" № 2967 (№17-2967/16-19-СГ), яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва. Підставою для такої відмови вказано невідповідність вимогам наказу Держземагенства України від 15.10.2014 №328 "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України", відповідно до якого передбачено обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. Вказано, що Шубківська сільська рада не надала погодження у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.3).
07.02.2020 відповідачем надіслано до Шубківської сільської ради лист №0-17-0.3.2-775/2-20, в якому він просив в десятиденний термін надати інформацію щодо можливості надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального садівництва на території Шубківської сільської ради (а.с.31).
11.02.2020 Шубківська сільська рада, у відповідь на звернення Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 07.02.2020 №0-17-/0.3.2-775/2-20, надіслала лист у якому повідомила, що не заперечує про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу орієнтованою площею 0,10 га для індивідуального садівництва на її території.
18.02.2020 Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області видало наказ №644, яким надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою вказаної вище земельної ділянки, відповідно до його заяви від 15.10.2019 (а.с.32).
Також судом встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 у справі №460/4198/19 ОСОБА_1 в позові до Шубківської сільської ради про зобов'язання надати погодження у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та про скасування рішення щодо ненадання погодження щодо дозволу на розроблення документації із землеустрою, - відмовлено повністю.
Вказане рішення станом на час розгляду судом даної справи в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення, дій чи бездіяльності відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частинами 1 та 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Положення про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, відповідно до п.1 якого, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Тобто, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, як територіального органу Держгеокадастру, на час звернення позивача з відповідним клопотанням було віднесено вирішення питань про передачу у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, наведений в ч.7 ст.118 ЗК України, є вичерпним.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17.
Як встановлено судом та матеріалами справи підтверджено, в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.11.2019 №2967 як на причину відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено на відсутність погодження Шубківської сільської ради.
Разом з тим, ч.7 ст.118 ЗК України не передбачено можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою через відсутність згоди місцевих рад на розроблення відповідної документації із землеустрою.
Суд враховує, що на виконання доручення віце-прем'єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 № 37732/0/1-14 наказом Держземагентства України №328 від 15.10.2014 "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України" введено в дію рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 (протокол засідання № 2) "Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності" №2/1.
Пунктом 2 цього рішення визначено, що начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м.Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014 року, забезпечують обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.
Таким чином, зазначеним рішення колегії Держземагентства України №2/1 фактично визначено ще одного суб'єкта земельних правовідносин при вирішенні питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яким є місцева рада.
В той же час, з урахуванням вимог ст.122 ЗК України та Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, саме Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області є спеціально уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення у межах відповідної області та відповідно наділений повноваженнями на прийняття самостійного рішення з питань, віднесених до його компетенції.
Наявність у Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області цих повноважень виключає необхідність участі у спірних правовідносинах органу місцевого самоврядування, а саме: Шубківської сільської ради.
Висновки аналогічного характеру висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові 24.12.2019 у справі №823/59/17 та у постанові від 03.07.2019 у справі №823/1103/16.
З огляду на відсутність обставин передбачених ст.118 ЗК України в числі мотивів, покладених відповідачем в основу спірного рішення, його прийняття є протиправним.
При цьому, суд враховує, що з огляду на наведені положення законодавства, наказ про надання дозволу (відмову у наданні дозволу) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є актом індивідуальної дії.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Оскаржуваний позивачем наказ вичерпав свою дію з прийняттям Головним управліннямДержгеокадастру в Рівненській області наказу від 18.02.2020 №644, яким надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою, а тому підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним спірного наказу і, відповідно, його скасування у суду немає.
Разом з тим, як встановлено судом, в межах спірних правовідносин мали місце протиправні дії відповідача, а саме: відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за заявою від 15.10.2019 з підстав, не передбачених ЗК України.
Тому, з метою належного захисту порушених прав позивача, такі дії слід визнати протиправними, вийшовши за межі позовних вимог.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, то суд вважає, що підстави для задоволення таких вимог відсутні, з огляду на таке.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1, 2 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Отже, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу що позивається із таким позовом.
Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 1175 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №640/14909/16-ц, від 04.03.2019 у справі №295/443/17, від 08.05.2019 у справі №233/3464/17, від 15.08.2019 у справі №823/782/16.
Першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений ст.71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №818/1429/17, від 12.11.2019 у справі № 818/1430/17.
Проте, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправними діями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Доказів заподіяння йому матеріальної шкоди позивачем також надано не було.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області ( вул. Симона Петлюри, 37, м. Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 39768252 ) про визнання незаконним наказу, стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва за його заявою від 15.10.2019, з підстав, не передбачених Земельним кодексом України, а саме: відсутність погодження у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою органом місцевого самоврядування.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 30 червня 2020 року.
Суддя С.А. Борискін