30 червня 2020 року м. Рівне №460/405/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді С.А. Борискін, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Держгеокадастру у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокатастру Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокатастру Рівненській області від 11.12.2019 №3265;
-зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,6447 га, кадастровий номер 5622286600:07:000:0353, цільове призначення "16.00 Землі запасу", яка перебуває у державній власності, що розташована за межами с. Серники Серницької сільської ради Зарічненського району Рівненської області для ведення особистого селянського господарства.
Мотивуючи вимоги позову зазначав, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 11.12.2019 №3265 йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав не надання погодження Серницькою сільською радою. Вважав таке рішення відповідача безпідставним та протиправним, оскільки ст.118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 31.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.03.2020 на 10:15 год.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 28.02.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що наказом Держземагенства України від 15.10.2014 №328 передбачено обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. Оскільки Серницька сільська рада не надала свого погодження, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області 11.12.2019 №3265 позивачу правомірно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Наголошував, що дозвіл на розробку проекту землеустрою не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, право позивача на отримання земельної ділянки у власність відповідачем не порушено. Просив повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.30-33).
Ухвалою суду від 02.03.2020 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 26.03.2020 на 15:30 год.
Ухвалою суду від 26.03.2020 розгляд адміністративної справи №460/405/20 відкладено до 30.04.2020 до 14:15 год.
Ухвалою суду від 30.04.2020 розгляд адміністративної справи №460/405/20 відкладено до 27.05.2020 до 10:30 год.
Ухвалою суду від 27.05.2020 вирішено перейти до розгляду справи №460/405/20 в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження, то відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено і сторонами не заперечувалося, що 14.11.2019 до Головного управління надійшло клопотання ОСОБА_1 з вх.№П-4113/0/17-19 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,6447 га, кадастровий номер 5622286600:07:000:0353, цільове призначення "16.00 Землі запасу", що перебуває у державній власності і розташована за межами с. Серники Серницької сільської ради Зарічненського району Рівненської області для ведення особистого сільського господарства.
21.11.2019, відповідно до рішення колегії Держземагенства України №2/1 від 14.10.2014 "Про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області адресовано лист №П-4114/0-4463/0/94-19 щодо погодження надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою позивачу.
У відповідь на вказане звернення Серницька сільська рада Зарічненського району Рівненської області надіслала відповідачу лист від 02.12.2019 №479, в якому повідомила, що земельні ділянки запроектовані для надання земельних ділянок учасникам АТО і тому заперечує надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 (а.с.15).
11.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області прийнято наказ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" №3265 (№17-3265/16-19-СГ), яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,6447 гектара для ведення особистого селянського господарства на території Серницької сільської ради Зарічненського району Рівненської області, з підстави невідповідності вимогам наказу Держземагентства України від 15.10.2014 № 328 "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України", відповідно до якого передбачено обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. Вказано, що Серницька сільська рада листом від 02.12.2019 №479 заперечила у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.11).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення, дій чи бездіяльності відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частинами 1 та 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Положення про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, відповідно до п.1 якого, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Тобто, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, як територіального органу Держгеокадастру, на час звернення позивача з відповідним клопотанням було віднесено вирішення питань про передачу у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, наведений в ч.7 ст.118 ЗК України, є вичерпним.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі №545/808/17.
Як встановлено судом та матеріалами справи підтверджено, в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 11.12.2019 №3265 як на причину відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою вказано на відсутність погодження Серницької сільської ради Зарічненської області.
Разом з тим, ч.7 ст.118 ЗК України не передбачено можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою через відсутність згоди місцевих рад на розроблення відповідної документації із землеустрою.
Суд враховує, що на виконання доручення віце-прем'єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 № 37732/0/1-14 наказом Держземагентства України №328 від 15.10.2014 "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України" введено в дію рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 (протокол засідання № 2) "Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності" №2/1.
Пунктом 2 цього рішення визначено, що начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м.Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014 року, забезпечують обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.
Таким чином, зазначеним рішення колегії Держземагентства України №2/1 фактично визначено ще одного суб'єкта земельних правовідносин при вирішенні питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яким є місцева рада.
В той же час, з урахуванням вимог ст.122 ЗК України та Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, саме Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області є спеціально уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення у межах відповідної області та відповідно наділений повноваженнями на прийняття самостійного рішення з питань, віднесених до його компетенції.
Наявність у Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області цих повноважень виключає необхідність участі у спірних правовідносинах органу місцевого самоврядування, а саме: Сернинської сільської ради.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові 24.12.2019 у справі №823/59/17 та у постанові від 03.07.2019 у справі №823/1103/16.
З огляду на відсутність обставин, передбачених ст.118 ЗК України, в числі мотивів, покладених відповідачем в основу спірного рішення, таке є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то суд зазначає наступне.
У ч.7 ст.118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: прийняти рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу (якщо для цього є передбачені законом підстави).
За результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ, відтак рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова в наданні такого дозволу повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.
В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.
Відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Висновки аналогічного характеру викладені у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №812/1313/18.
Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст.2 КАС України).
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).
Враховуючи, що в межах даної адміністративної справи уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні, а також те, що таке рішення судом визнано протиправним і скасовано, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Рівнесенькій області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Відповідно, позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення.
Щодо клопотання позивача визначити відповідачу 30-денний строк для виконання рішення суду по даній справі, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною 2 статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч.6 ст.245 КАС України у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Разом з тим, згідно з вимогами ЗК України орган Держгеокадастру зобов'язаний розглянути клопотання позивача протягом місяця, а тому відсутня необхідність для встановлення додаткового строку для виконання рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до вимог ст.139 КАС України.
Оригінал квитанції про сплату судового збору знаходиться в матеріалах справи (а.с.8).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (вул. Симона Петлюри, 37, м. Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 39768252) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокатастру Рівненській області від 11.12.2019 №3265.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,6447 га, кадастровий номер 5622286600:07:000:0353, цільове призначення "16.00 Землі запасу", яка перебуває у державній власності, що розташована за межами с. Серники Серницької сільської ради Зарічненського району Рівненської області для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 30 червня 2020 року.
Суддя С.А. Борискін