м. Миколаїв.
30 червня 2020 р.справа № 400/1709/20
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачавідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056
провизнання дій незаконними; скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.03.20 р. ВП № 60329307
ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - відповідач або ДВС), в якому просить суд:
1) визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д.К. щодо прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 березня 2020 р. у ВП № 60329307, незаконними;
2) скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 березня 2020 р. ВП № 60329307.
Після дати, на яку було призначено судове засідання, від представника позивача надійшла заява про заміну первісного відповідача - головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д.К. на належного відповідача - відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с. 56-59).
Суд зазначає, що відповідачем в позовній заяві визначено не державного виконавця, а саме відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а тому вирішення даної заяви не призведе до заміни одного відповідача на іншого, що виключає можливість її задоволення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказав на таке: рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 р. у справі № 400/1382/19 задоволено його позов до Головного управління ПФУ в Миколаївській області, яке зобов'язано перерахувати пенсію позивача з 1 січня 2018 р., виходячи з 90% грошового забезпечення та виплати різницю. Рішення суду набрало законної сили та звернуто ним до примусового виконання. 19 березня 2020 р. відповідач прийняв спірну постанову, якою повернув виконавчий документ у зв'язку з тим, що Головне управління ПФУ в Миколаївській області здійснило перерахунок пенсії, виплату якої буде здійснено відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 (надалі - Порядок № 649). На думку позивача, Головне управління ПФУ в Миколаївській області не в повній мірі виконало рішення суду, у зв'язку з чим у відповідача не малось підстав для повернення виконавчого документа. Також позивач зазначає, що виконання рішення суду повинно відбуватись не за правилами Порядку № 649, а відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, свого представника в судове засідання не направив.
На підставі ст. 205 ч. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглядає справу в письмовому провадженні.
Позовна заява залишалась без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам КАС України (а. с. 33-35).
Вирішуючи справу, суд виходить з наступного.
18 червня 2019 р. рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/1382/19 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Миколаївській області, а саме:
- визнано протиправними дії Головного управління ПФУ в Миколаївській області щодо перерахунку з 1 січня 2018 р., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", пенсії, призначеної позивачу, виходячи з 70% суми грошового забезпечення;
- зобов'язано Головне управління ПФУ в Миколаївській області перерахувати ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", пенсію з 1 січня 2018 р., виходячи з 90% грошового забезпечення та виплатити позивачу відповідну суму різниці (а. с. 11-13).
25 липня 2019 р. у справі № 400/1382/19 видано виконавчий лист (а. с. 15).
18 жовтня 2019 р. відповідач відкрив виконавче провадження № 60329307 з примусового виконання вищезазначеного рішення суду (а. с. 18-19).
19 березня 2020 р. відповідачем прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (а. с. 21-22).
В мотивувальній частині даної постанови відповідач зазначив, що 13 листопада 2019 р. боржник повідомив ДВС про те, що на підставі рішення суду ним проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , яка після перерахунку склала 9 405,03 грн., а сума доплати (різниці) дорівнює 27 843,75 грн. Сума доплати за період з 19 до 31 липня 2019 р. в розмірі 778,43 грн. виплачена позивачу в серпні 2019 р., а залишок доплати за період з 1 січня 2018 р. до 18 липня 2019 р. в розмірі 27 065,32 грн. буде виплачено позивачу відповідно до Порядку № 649.
Правовою підставою для повернення виконавчого документа вказана ст. 37 ч. 1 п. 9 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до цієї норми, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Порядок № 649 не є законом в розумінні ст. 37 ч. 1 п. 9 Закону України "Про виконавче провадження" та не містить заборони щодо звернення стягнення на майно та/або кошти Головного управління ПФУ в Миколаївській області, також в ньому відсутня заборона на проведення інших виконавчих дій.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649, якою затверджено Порядок № 649, установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Згідно з п. 2 Порядку № 649, у ньому терміни вживаються в такому значенні:
боржник - орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення;
стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення;
рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на виконання яких стягувачу нараховано пенсію або щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці (надбавки, підвищення, компенсацію втрати частини доходу, грошову допомогу), що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та залишаються невиплаченими, або рішення суду про стягнення коштів.
Боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника. Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України:
документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника;
копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа;
розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою (п. п. 3-5 Порядку № 649).
Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику. Боржник у триденний строк повідомляє стягувачу про виділення коштів та не пізніше десяти робочих днів з дня надходження коштів у межах встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоду виплати пенсії зобов'язаний здійснити виплату стягувачу суми, що підлягає виплаті, у порядку, встановленому статтею 47 зазначеного Закону (п. п. 10-11 Порядку № 649).
Як вбачається з наведених норм Порядку № 649, він не встановлює окремої примусової процедури виконання судових рішень, відмінної від Закону України "Про виконавче провадження", а лише врегульовує питання обліку судових рішень, якими на органи ПФУ покладено обов'язок виплатити пенсіонеру кошти та обмін такими даними між ПФУ та його органами на місцях.
Таким чином, із прийняттям Порядку № 649, виконання відповідних судових рішень не виведено з сфери дії Закону України "Про виконавче провадження" і не виключає його застосування.
Крім того, відповідач, приймаючи спірну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу не пересвідчився в тому, що божником - Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області виконані обов'язки передбачені п. 5 Порядку № 649, в частині подачі до ПФУ документів.
З урахуванням викладеного, позовна вимога про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 березня 2020 р. ВП № 60329307 підлягає задоволенню.
Що стосується такої позовної вимоги, як визнання незаконними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д.К. щодо прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 березня 2020 р. у ВП № 60329307, то державний виконавець не є відповідачем в даній справі, до того ж у випадку, коли дії суб'єкта владних повноважень призводять до прийняття ним індивідуального акту, то належним засобом захисту є оскарження такого акту, а не дій, які можуть бути предметом самостійного оскарження тільки в тому випадку, коли самі по собі дії порушують права позивача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ст. 139 ч. 3 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ст. 132 ч. 1, 3 п. 1 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. В свою чергу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати в даній справі складаються з судового збору, який позивач сплатив в розмірі 840,80 грн. (а. с. 40) та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,0 грн.
Позивач просить суд присудити йому витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,0 грн. На підтвердження таких витрат ним подано витяг з договору про надання юридичних послуг № 027 від 23 квітня 2020 р., укладений між ним та адвокатом Бушинским Є.В., квитанцію № 27 на суму 5 000,0 грн., акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом від 23 квітня 2020 р., в якому міститься опис послуг, які складаються з попередньої консультації - 500,0 грн., підготовки документів, складання позовної заяви, подачі її до суду, визначення стратегії ведення справи - 2 500,0 грн., витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді - 2 000,0 грн. (а. с. 26-30).
Відповідно до ст. 134 ч. 5 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд вважає, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 5 000,0 грн. не відповідає критерію співмірності.
При цьому суд виходить з того, що дана справа не є складною, обсяг роботи виконаний адвокатом полягає тільки в підготовці позовної заяви, позов носить немайновий характер, а тому на думку суду, співмірною платою є 2 500,0 грн.
З урахуванням приписів ст. 139 ч. 3 КАС України, суд присуджує позивачу судові витрати в сумі 420,40 грн. судового збору та 2 500,0 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 287 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, ЄДРПОУ 43315529) задовольнити частково.
2. Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 березня 2020 р. ВП № 60329307, визнати протиправною та скасувати.
3. У задоволенні позовної вимоги про визнання незаконними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д.К. щодо прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 березня 2020 р. у ВП № 60329307, відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,0 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень).
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Суддя А. О. Мороз